Як “паркетний” командир за два місяці знищив боєздатний підрозділ. Розповідь бійця в СЗЧ

Texty.org.ua продовжують досліджувати тему СЗЧ. Десятки тисяч випадків самовільного залишення частин впливають на обороноспроможність армії.
Один із військових нещодавно виклав у колонці свій погляд на те, хто і чому йде в СЗЧ, згадавши передусім про алкогольну залежність, недисциплінованість, страх смерті, проблеми з дружинами.

Доброволець Роман Соломонюк у своїй розповіді пояснює, чому йому довелося самовільно залишити частину, прослуживши понад два роки в зоні бойових дій. Сьогодні Роман намагається повернутися до лав ЗСУ, але під адекватне керівництво.

Редакція Texty.org.ua звернулася за коментарем до командира згаданого в розповіді бійця та керівництва бригади. Ми намагалися отримати коментар із 19 листопада. На момент публікації відповідь не надійшла, але ми обов’язково опублікуємо погляд на викладені події командира та керівництва бригади (її номер ми не вказуємо в матеріалі), як тільки отримаємо коментар.

Далі пряма мова Романа Соломонюка.

На сьогодні я чинний військовослужбовець бригади ТРО ЗСУ. Попри наявність справді хороших офіцерів, відданих справі захисту незалежності України, на жаль, власне некомпетентні офіцери, яким бракує мотивації, є однією з глобальних проблем, що не дає українській армії відійти від радянської.

І саме ця “совковість”, яка виявляється у всьому, починаючи з підготовки до бойових дій і закінчуючи манерою спілкування, найбільше вбиває мотивацію, по факту руйнує армію, породжує такі явища, як СЗЧ.

Думаю, що моя історія та історія моїх побратимів не є чимось унікальним. У чомусь наша проблема здається “дрібною” порівняно з іншими, але якщо не буде об’єктивної реформи, оцінки командирів, наслідком буде (по факту вже є, якщо брати мій підрозділ) падіння боєздатності. На жаль, “офіційні” способи впливу не працюють.

Рапорти “офіційно” реєструються лише після погодження командиром бригади.

Лише черговий скандал, що потрапляє в публічний простір, змушує хоча б якось рухатися відповідальних осіб

Лише черговий скандал, що потрапляє в публічний простір, змушує хоча б якось рухатися відповідальних осіб. Хоча часто це закінчується черговими репресіями проти солдата чи офіцера, який звертає увагу на порушення, або ж “штабною відпискою”, що зводиться до знову ж таки совкового канцеляризму “вжито заходів для підвищення морально-психологічного духу” або “вжито відповідних заходів”, а так “у нас все нормально”.

Про мотивацію добровольців

Військовослужбовці мого підрозділу, зенітної батареї бригади ТРО, понад два з половиною роки прослужили в лавах ЗСУ, з них два роки безпосередньо в зоні бойових дій. Жодного разу не відмовлялися виконувати накази чи бойові розпорядження, стали до лав ЗСУ добровільно в лютому – березні 2022 року.

Більшість починала з піхоти, копання в посадках. Дехто брав участь у війні з 2014 року. Були ті, хто пройшов ДАП і Луганський аеропорт.

Щодо моєї особи, то я не підпадаю під “типовий портрет” СЗЧ. Вища освіта, міжнародні відносини, закінчив магістратуру в Німеччині, володію іноземними мовами. До широкомасштабного вторгнення займався маркетинговою аналітикою, бізнес-аналізом.

25 лютого пішов у ТЦК, попри певні проблеми (поганий зір), прослужив звичайним стрільцем у піхоті. До війни був визнаний “непридатним до стройової служби в мирний час”. У 2023-му отримав статус обмежено придатного. Позивний Слоник.

На початку 2023 року в складі бригади був сформований зенітний ракетно-артилерійський взвод, який пізніше, у липні 2024-го, був переформатований у зенітну батарею.

У теорії це мало означати масштабування бойової одиниці, створення нових можливостей для ефективнішої боротьби з повітряними цілями, БПЛА. Бійці взводу всі прийшли добровольцями, хотіли бути ефективними. Самі виступили ініціаторами створення мобільної вогневої групи (МВГ).

Самі виступили ініціаторами створення мобільної вогневої групи, самі купили все необхідне

Самотужки обладнали мобільну вогневу групу для роботи з кулеметом М2 Browning: придбали тепловізійний приціл, виносний екран для системи управління вогнем, планшет для програмного забезпечення, турель, відновили автомобіль, встановили засоби РЕБ. Загалом інвестували в цей проєкт кілька сотень тисяч гривень власних заощаджень, коштів рідних і близьких.

Завдяки особистим зв’язкам бійців взводу бригада отримала зенітний прожектор та інше майно включно з автомобілями.

Військовослужбовці без жодного сприяння командування ППО бригади (якщо не брати до уваги оформлення відповідних паперів) сформували бойову одиницю, вивчили озброєння і здобули досвід застосування в роботі по ворожих БПЛА.

Про “совок”, що приходить в армію

На початку 2024 року в зону бойових дій прибув наш начальник ППО полковник Валентин Козакевич. До 2024-го ми не чули і не бачили його, оскільки він перебував у пункті постійної дислокації (ППД), хоча формально був куратором нашого підрозділу.

Реальні проблеми виникли, коли ми перебазувалися у відносно спокійну область, де полковник вирішив “навести порядок”. А наш командир взводу ліг на лікування в госпіталь.

По факту в підрозділі було мало людей. Частина лікувалася, частина перебувала в ППД. У квітні – червні 2024 року нашому командирові взводу вдавалося відстоювати колектив, попри намагання начальника ППО “розсіяти” його.

Конфлікт із начальником ППО бригади виник через кричущу некомпетентність як його самого, так і деяких його підлеглих, яка підривала боєготовність підрозділу, ставила під загрозу життя та безпеку особового складу.

Я вважаю, що своїми діями полковник фактично знищив єдиний боєздатний підрозділ ввіреної йому зенітної батареї (якщо не враховувати придані). Крім того, він присвоював майно військовослужбовців, погрожував і залякував, вдавався до прямого саботажу підготовки техніки до бойових дій.

Скупчення і рух колонами

Вимагав у період передислокації з однієї прифронтової області в іншу рухатися колонами в місцях, де була безпосередня загроза ураження ракетно-артилерійським вогнем. Кожен із нас, хто провів майже два роки в цій місцевості, хто втрачав своїх знайомих і побратимів, хто спілкується з пораненими, знає, наскільки це небезпечно.

Не раз вимагав скупчення особового складу, що ставить під загрозу життя і здоров’я військовослужбовців. Такі вказівки давалися після прибуття в райони, куди ворог б’є КАБами, “Шахедами” і ракетами.

Офіцер вимагав поселення цілими підрозділами в місцевості, де постійно ведеться ворожа аеророзвідка

Зокрема, офіцер вимагав скупчення людей в одному гуртожитку, поселення цілими підрозділами в місцевості, де постійно ведеться ворожа аеророзвідка, попри те що відносно недалеко внаслідок ворожого удару вже загинули українські оборонці.

Оскільки забезпечення технікою, особливо в менш оснащених силах ТРО, завжди проблема, велику частину навантаження з ремонту і приведення в бойову готовність автомобілів беруть на себе самі солдати: вкладають власні кошти, залучають до допомоги рідних і близьких.

Ми зіткнулися з тим, що полковник вимагав припинити ремонт автомобіля мобільної вогневої групи (Nissan Navara). Пропонував написати рапорт, щоб “це була проблема автослужби”.

Врешті автомобіль був відремонтований і став на бойове чергування лише завдяки наполегливості особового складу. Такі дії сприймалися не інакше, як саботаж в умовах війни. До речі, автомобіль стоїть досі на чергуванні.

Начальник ППО намагався присвоїти особисте майно військовослужбовців, зокрема придбані власним коштом приціли та інше обладнання. При цьому погрожував розсіяти бійців злагодженого екіпажу по різних батальйонах бригади.

“Віджаті” шини і “Старлінк”

Дійшло до комічного. На початку серпня 2024 року військовослужбовці з мобільної вогневої групи власним коштом придбали чотири шини загальною вартістю 16 800 гривень.

Шини поставили на автомобіль, який на той момент використовувався для забезпечення потреб взводу: підвозу особового складу на позицію чи навчання, доставку продовольства та боєкомплекту.

Ми підтримували його в робочому стані власним коштом. Бригада отримала автомобіль завдяки знову ж таки військовослужбовцям та їхнім зв’язкам із волонтерами.

За вказівкою заступника командира батареї майора Михайла Льовіна ми передали авто в користування офіцера ППО, а пізніше він опинився в користуванні вже згаданого полковника Козакевича і капітана, теперішнього командира батареї.

Ми звернулися до свого безпосереднього командира, на той час заступника командира батареї майора Льовіна з проханням повернути нашу власність, на що він порекомендував спілкуватися безпосередньо з начальником ППО бригади полковником Козакевичем.

На прохання повернутися нашу власність (шини) для встановлення на інші автомобілі, які використовувалися для бойових завдань, полковник відповів відмовою, зазначивши, що “в армії все державне”. По факту наше майно досі перебуває в користуванні начальника ППО і його підлеглих.

За вказівкою полковника Козакевича в мобільної вогневої групи було вилучено термінал “Старлінк”, який використовувався для забезпечення роботи “віраж ППО”, тоді як інші канали (мобільний зв’язок і радіозв’язок) не працювали коректно. Таким чином, мобільна вогнева група залишилася без надійного зв’язку, хоча забезпечення зв’язком передбачене інструкцією з роботи МВГ, яку укладало саме керівництво.

Керівництво ППО бригади також не забезпечило групу джерелом живлення (типу “Бандера павер”), пальним для роботи генератора, хоча в інструкції, яку військовослужбовцям надало керівництво ППО бригади, зазначалося, що МВГ має бути забезпечена джерелом живлення.

Пальне, яке виділялося на потреби МВГ, використовував для власного приватного авто один із заступників начальника ППО бригади, капітан. Ми ж змушені були самостійно власним коштом купувати бензин і дизель, забезпечувати джерелами безперебійного живлення.

Марнотратство

Начальник ППО вимагав відкривати вогонь без візуального виявлення цілі, що призводить до марнотратства боєкомплекту й знижує ефективність роботи МВГ. На заперечення, що такі дії є неефективними, ми чули лише погрози ініціювати розслідування за “невиконання наказу”.

Полковник стверджував, що ми відсутні на позиції, однак приїхати в той самий момент на позицію з перевіркою відмовився. Не раз давав вказівки своїм підлеглим не приймати рапорти від військовослужбовців щодо стану здоров’я без зазначення вмотивованих причин такої відмови.

Чиста форма і вимите авто

Військовослужбовцям, які висловилися проти некомпетентних дій, що ставили під загрозу життя та безпеку військовослужбовців, полковник Козакевич не раз погрожував позасудовою розправою.

Дозволяв собі безпідставні зневажливі звернення до військовослужбовців із бойовим досвідом, що принижують честь і гідність людини, використовуючи нецензурну лексику.

Запроваджував “радянщину”, зокрема вимагав чистої форми і вимитої машини в посадці, хоча це призводить до демаскування, а бійцям, які протягом липня – серпня 2024 року перебували в режимі щоденного чергування, доводилося обирати, обслуговувати зброю чи забезпечувати чистоту форми.

На зауваження, що такі дії призводять до демотивації та звільнення військовослужбовців, Козакевич і його помічник старший офіцер ППО стверджували, що їм байдуже, бо це “проблема мобілізації”.

Як намагалися вирішити проблему?

Пробували йти “статутним” шляхом. Однак безпосередні командири, до яких зверталися, а також заступник командира бригади з питань МПЗ не бажали втручатися в ситуацію.

Звернулися до кількох народних депутатів, щоб вплинути “зі сторони”. У бригаді провели опитування щодо викладених порушень. Однак не були опитані всі безпосередні свідки того, як начальник ППО віддавав непрофесійні накази.

На людей лише посилився психологічний тиск, робилися спроби просто “розсіяти бунтарів” по різних підрозділах бригади, хоча таким чином руйнувався фактично єдиний дієздатний на той момент розрахунок.

Намагалися перевестися до інших підрозділів бригади. Усіх бійців були готові прийняти рота РЕБ, взвод РЕР. Ми прийшли з відношеннями з іншої бригади, яка готова була прийняти бійців на ті самі посади, виконувати обов’язки МВГ. Коли принесли у відділ персоналу відношення, нас переконували залишитися.

При спробі переведення нам сказали, що в новій бригаді ще “гірші д...би, ніж тут”

Коли відмовилися, начальник відділу персоналу сказав, що “ви ще пошкодуєте про своє рішення”, а в новій бригаді ще “гірші д...би, ніж тут”. У відповідь на зауваження, що не личить так говорити про своїх колег, отримали лише агресію.

“Вирити капонір три на чотири метри”

Протягом двох тижнів, поки очікували переведення, командування ППО просто знущалося.

Щодня ставилися завдання, наприклад, “вирити капонір три на чотири метри” вручну в посадці, що передбачає викинути приблизно 20–25 метрів кубічних землі. На це завдання виділялося дві доби для двох солдатів. За “роботою” стежили аж три офіцери, полковник, два капітани.

Поки бійці мобільної вогневої групи копали капоніри, а офіцери їх контролювали, над регіоном масово летіли ворожі “Шахеди”.

Скарги не мали сенсу, бо поверталися до того, на кого скаржишся, і йому ж доручали їх “розглядати”. Безпосередньо сам Козакевич вдавався до погроз і стверджував, що на час воєнного стану Конституція, міжнародні конвенції та Кримінальний кодекс в армії не діють, а діє тільки статут.

Після двох тижнів зняли з “роботи” і повідомили, що ви “поїдете туди, куди хотіли”. За ці два тижні бійці знову ж таки власним коштом підготували нову машину, повністю обладнану під потреби МВГ, щоб після прибуття одразу взятися до роботи.

Випадково дізналися, що всіх, хто приніс відношення, вирішили показово “покарати”, скерувати до іншої бригади в піхотний підрозділ кулеметниками, попри те що за станом здоров’я (розірвані меніски, поганий зір) виконувати цю роботу ефективно, на жаль, ніхто вже не може.

Залишився один варіант — іти в СЗЧ і шукати юридичні способи повернення на службу в іншу частину, де можемо бути ефективними й корисними.

Наслідки

За два місяці недоукомплектований підрозділ втратив ще чимало людей. Частина під тиском погроз змушена була залишити батарею, частина перевелася в інші підрозділи, частина лягла в госпіталі на лікування.

Протягом місяця підрозділ хіба що імітує виконання бойових завдань, оскільки керівництво не змогло забезпечити його нормальними засобами.

Наприклад, один із бійців, із яким підтримуємо контакт, розповів, як намагається стріляти з великокаліберного кулемета однією рукою, тримаючи в другій тепловізійний приціл. Ефективність відповідна.

Частина особового складу змушена витрачати ресурси на пошук нового місця служби, юридичні послуги, а бригада втратила мотивованих людей через одного “совкового” керівника. У результаті одна бригада, куди збиралися перейти, не отримала злагодженого екіпажу, а інша — кулеметників.

армія. конфлікт сзч армійське життя командири