“Кам’яні вишиванки”, пазли зруйнованих міст та інші стартапи українок у світі

Зібрати пазли зруйнованих міст

Торік у жовтні в техаському містечку Остін, де мешкає активна українська громада, відбувся перший благодійний турнір: змагалися у швидкісному складанні пазлів, збираючи зруйновані війною пам’ятки України. Чернігівська обласна бібліотека для юнацтва, Маріупольська мечеть, центр Харкова, літак АН-225 "Мрія"…

Кожна команда учасників узяла по одній з десяти коробок, а перемогла та, яка найшвидше склала свою картинку – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна. За умовами турніру, зароблені на заході гроші (пожертви збирали у скриньку) було спрямовано на підтримку Асоціації випускників, викладачів і друзів вишу.

Ідея соціального стартапу з пазлами зі зруйнованими будівлями України належить Ярині Журбі зі Львівщини. Вона впродовж кількох років жила у США, де до квітня 2022-го вивчала МВА (магістр бізнес-адміністрування, кваліфікаційний ступінь у менеджменті (управлінні) – авт.) в університеті Алабами .

– Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, в мене з'явилося відчуття, що треба щось робити для України, – розповідає вона. – Була спроба допомогти з перекладом групі американських ветеранів-волонтерів, які їхали в Україну, але в мене малі діти: старшій тоді було три роки, меншій – 10 місяців, тож я не могла надовго їх залишати. Тому вирішила організувати збір коштів. Специфіка Сполучених Штатів така, що фінансову допомогу краще збирати, пропонуючи щось навзаєм.

Так виникла ідея зробити пазли, які хоч і символічно, але дають змогу збирати зруйноване, а зароблені гроші спрямувати на реальну відбудову нашої країни. Саме такі пазли збирали на благодійних турнірах, а ще їх можна купити.

У квітні я онлайн зареєструвалася як ФОП (фізична особа-підприємець) в Україні й виявила, що можна здійснювати підприємницьку діяльність, навіть перебуваючи за кордоном. До справи долучилася графічна дизайнерка Віта Воробчук з Луцька. Зараз ми шукаємо менеджера з продажу. Пазли виробляють в Україні і вся команда працює в Україні. Я живу на дві країни.

З квітня по серпень Ярина та Віта працювали над запуском проєкту Ukrainian Puzzles: розробляли дизайни коробок і картин, розвивали виробництво, налагоджували бізнес-контакти та формували онлайн-магазин

Перший продаж в Америці відбувся 7 серпня. Зараз українські пазли активно продаються в США, Канаді, європейських країнах, були замовлення навіть з Сінгапуру.

Але найбільше серед покупців запам’яталася пані Бані Дрюке. І не тому, що ця жінка купила найбільшу кількість коробок (11), а тому, що вона мати Александра Дрюке – американського ветерана, який воював на боці України (в іноземному легіоні на Харківщині), потрапив у російський полон і був визволений через чотири місяці під час великого обміну у вересні 2022 року.

– Його мама купила сім коробок пазлів, поки він був у полоні, і ще чотири, коли він повернувся. Потім написала нам, що разом із сином складає пазли з "Мрією", – розповідає Ярина.

Перша партія – 440 коробок – їхала з України до Америки два тижні. Виробляють їх саме в Україні. Зі 500 надрукованих наборів 60 залишилося на батьківщині. Разом було представлено 10 зображень по 300 і 500 пазлів. Потім жінки подивилися, які зображення популярніші, й надрукували другу партію – цього разу 500 наборів охопили 5 топових зображень: Політ "Мрії" – два види, Чернігівська бібліотека, центр Харкова, "Рускій воєнний корабль, іді…!".

– Ми співпрацюємо з трьома друкарнями – у Львові, Харкові та Києві, – розповідає Ярина. – З логістикою непросто. Наприклад, друга партія пазлів мала прибути під новорічні свята. Але потрапила під спеціальну перевірку митниці США й нам сказали, що пазли – це товар для дітей, тому потрібний спеціальний сертифікат. Найсмішніше те, що вони звернули увагу саме на пазли "Русскій воєнний корабль, іді…!" Ми пояснювали, що це продукт для людей віком 16+ і ми порушуємо недитячі теми руйнування та війни. Логістичний партнер подав апеляцію – і ми її виграли. Але затримка на якийсь час коштувала нам плюс 1 тис. доларів за доставку. Попри ці перепони, підрядників не змінюватимемо, бо за кордоном люди хочуть купувати те, що зроблене безпосередньо в Україні.

Ціна коробки на 300 пазлів в Україні – 375 грн, на 500 пазлів – 445 грн. За кордоном ціни адаптуємо залежно від ринку: в Штатах – на 300 елементів – 24,75 долари, на 500 – 29, 25 долари. Ціни вищі, бо дуже дорога доставка.

Наразі всі гроші реінвестуємо у виробництво нових пазлів. Коли команда вийде на рівень прибутковості, зароблені гроші спрямовуватимемо в різні фонди відбудови України.

– Щоб пройти точку беззбитковості, у 2023 році треба продавати по 750 коробок щомісяця, – каже Ярина. – Тому зараз намагаємося залучити до проєкту якомога більше людей. Поширюємо інформацію про нас серед українців у США в різних месенджерах. Пропонуємо блогерам робити огляди. Наприклад, канадська блогерка розповіла про нас своїм підписникам в інстаграмі. Сказала: "Ці пазли не дотягують до мого стандарту якості. Але ви ж розумієте, в яких умовах їх зроблено?" Нам боляче було це чути, бо від самого початку ми націлювались робити високоякісний продукт.

Хоча умови виробництва дійсно важкі. Наразі є проблема в тому, що спеціальний картон для пазлів в Україну не завозять. Тому виготовляємо їх на імпортованому палітурному картоні. Тобто в майбутньому потрібно буде закупити оптову партію (фуру картону), щоб покращити якість і зберегти прибутковість. Плануємо взяти кредит і залучити грантові кошти, виходити на ритейли (коли товар оптом закуповують супермаркети, гіпермаркети, інтернет-магазини).

Головна ціль – масштабувати бізнес, щоб до моменту перемоги бути спроможними робити великі внески до фондів відбудови України. Підприємиці сподіваються на це у другій половині 2023 року, бо пік продажів спостерігається в передріздвяний період. До того часу заплановано створити нові колекції:

– "Discover Ukraine" – із зображенням українських міст і відомих місцин;

– "Ukrainian art" – присвячену українському мистецтву;

– "Примаченко дітям" – пазли з картинами Марії Примаченко;

– "Слава Україні" – пазли, що відтворюватимуть переломні моменти війни та моменти української перемоги. Першими пазлами з цієї колекції вже є "Русскій воєнний корабль, іді…!"

Зараз Ukrainian Puzzles можна купити: в онлайн-магазині, на Амазоні в США, на Розетці в Україні, на платформі Це Крафт і в музейній крамничці Мистецького арсеналу (Київ) – це єдина наразі точка продажу офлайн.

“Кам’яні вишиванки” з Нової Каховки

Тетяна Болгарова з п’яти років жила у Симферополі. За фахом інженер-програміст, закінчила Севастопольский приладобудівельний інститут. У 2014-му разом із шестирічним сином виїхала з Криму – через окупацію.

– Тоді ми вперше стали переселенцями, – пригадує Тетяна. – Спочатку жили в Луцьку, у 2016 році переїхали до Херсонської області в Голу Пристань.

Тетяна співпрацювала з майстрами комплексу "Зелені хутори Таврії" й закохалася в гончарну справу. Швидко навчилася гончарити, а потім серйозно зайнялася керамікою та здобула два гранти (від Великобританії та США). Отримані гроші допомогли у 2018 році відкрити керамічну майстерню в Херсоні. Тут Тетяна проводила майстер-класи для дітей та дорослих, робила "кавуногорнятка", продавала кераміку.

Але війна знову зруйнувала всі плани. Як і Крим, Херсон було окуповано, й 21 травня Тетяна з сином виїхала до Болгарії.

– Моя керамічна майстерня нині в окупації, – пояснює вона. – Ми знову біженці. Виїхавши у 2014 році з Криму з двома сумками, вийшовши із зони комфорту, я так і не змогла до неї повернутися. Мій син з шести років звик жити без свого затишного дому. В 2020-му я втратила обох батьків, з різницею у три місяці. На моїх очах у них згасала надія й віра, що вони знову колись житимуть в Україні. А без надії та віри – це не життя. За чотири місяці в окупації в Херсоні я побачила це також в очах багатьох місцевих… Я виїхала. Щоб вивезти сина. Щоб щось змінити. Щоб розказати світові про Україну.

Спочатку Тетяна хотіла відкрити майстерню з кераміки в болгарській столиці, але в чужій країні це важко зробити. І тоді Тетяна обрала для себе нове заняття – килимову вишивку.

– Я таким ніколи не займалася, тому почала шукати інформацію в інтернеті, – згадує вона. – Потім вирішила робити щось корисне для Херсонщини – час вдячності настав. Хочу підтримати херсонців своєю творчістю й подякувати Херсонщині за те, що свого часу прихистила нас, кримчан. Я згадала про "кам'яні вишиванки" Нової Каховки – це різьблені та ліплені орнаменти, які прикрашають будинки. Їх було створено в 1950-х роках за ескізами Григорія Довженка й інших художників. У цих роботах втілено основні ідеї бойчуківців (художників-монументалістів, учнів і послідовників Михайла Бойчука). Це виявляється в простоті й схематичності традиційних фігур, переплетених візерунках із зображенням птахів і рослин, а також в ідеї популяризувати українське мистецтво та поєднувати красу й буденність. Вони створили дві тисячі квадратних метрів українських орнаментів!

В останні роки вже занедбане архітектурне мереживо почали відновлювати волонтери на чолі з архітектором Тетяною Євсеєвою. Але почалася війна, волонтери виїхали й ніхто не знає, чи збережуться унікальні херсонські орнаменти після деокупації.

Тетяна Болгарова вирішила зробити панно з кам'яними вишиванками в текстилі за допомогою об'ємної килимової вишивки.

– Зібрала фото візерунків в інтернеті, зробила дерев'яну раму, купила тканину та нитки. І зробила перше панно розміром 195х48 см. Його виготовлення в мене зайняло тиждень і 9 км пряжі, – розповідає Тетяна.

Потім вона зробила ще чотири панно, кожне розміром 140х65 см.

Паралельно майстриня створює торби з килимовою вишивкою. Син малює, а вона перекладає його роботи на сумки з килимовою вишивкою. Торби продавали на двох ярмарках – до Дня Незалежності України та новорічній.

– І мешканці Болгарії, і туристи підходили до українського намету, підтримували нас словами та обіймами. Їм важливо було купити щось у жовто-блакитних кольорах, просили хоча б стрічку. На новорічний ярмарок ми зробили 20 торбиночок і всі розпродали. Особливо людям сподобалося "Дерево життя", яке ми зробили в чотирьох кольорах: червоному, зеленому, синьому та фіолетовому. Зароблені гроші пішли на виготовлення панно.

Тетяна вже давно нічого не планує – вісім років життя на валізах навчили жити одним днем. Але їй дуже хочеться, щоб здійснилася спільна мета творчих херсонців. Художники, майстри різних жанрів, крафтярі на чолі з організаторами проєкту Вікторією Кулаковою та Павлом Ярмієм готують експозиції для виставки "Херсонщина – це Україна". Тетяна Болгарова хоче представити свої роботи, щоб увесь світ побачив красу та унікальність вітчизняної культури. Ті самі роботи, які зараз рятують її від депресії.

– Сьогодні тільки творчість допомагає мені не поїхати дахом від безсилля перед тупістю, дурістю, злобою, ненавистю, зомбованістю, байдужістю і сліпотою росіян, – каже жінка.

Досі текстильні копії "кам'яних вишиванок" Нової Каховки Тетяна робила власним коштом і дуже хвилювалася, чи вистачить їх для задуманої кількості вишиванок. Водночас шукала грантові можливості. Але їй допомогла фінансово відома британська керамістка Кейт Олівія Мелоун.

Зв’язані долею

Коли з’явилися перші новини про початок великої війни, Анастасія Битько з Києва годувала груддю 6-місячну доньку. Потім вона зібралася й поїхала з дитиною спочатку у Васильків, а звідти – до Ужгорода.

Пізніше Анастасії запропонував допомогу колега Ендрю Патерсон, який допомагав переїжджати українкам до країн Балтії. Анастасія вирішила залишитися в Україні, але разом з Ендрю Патерсоном започаткувала в Ужгороді соціальний проєкт, що об’єднав жінок-переселенок, які приїхали з різних міст України.

– На початку березня ми запустили проєкт «Вільні» на підтримку жінок – внутрішніх переселенок, серед яких багато мамів у декреті та жінок літнього віку, – розповідає Анастасія. – Я все життя займалася експортом, працювала з компаніями як консультантка і проєктна менеджерка. Навесні розробила концепцію проєкту "Вільні", й ми почали його просувати. Ідея була в тому, щоб залучити жінок до в’язання речей з українським орнаментом і продавати їх за кордоном. Спочатку я запропонувала зв’язати першу модель моїй мамі та свекрусі.

Потім Анастасія написала пост у фейсбуці про те, що потрібен технолог, який допоможе з розмірною сіткою. У відповідь "посипалися" заявки.

– За два тижні в мене було вже 100 заявок, – пригадує Анастасія. – Зараз до проєкту залучено 30 жінок, які в’яжуть, і ще 70 – які чекають на вакансію. Цей список постійно оновлюється. Ще 50 жінок пройшли онлайн-навчання.

– На початку проєкту ми залучили приватні інвестиції з Індії та Естонії, – розповідає Анастася Битько. – Це дало можливість оплачувати три виробничі цикли, а десь від літа почали працювати над продажами.

Українські вироби продаються в онлайн-магазині. Зараз працює лінійка з 10-ти продуктів: три моделі шкарпеток з українським орнаментом ("Карпатські гори", "Волошкове поле", "Світанок"), три види новорічних шкарпеток і шапки, шарфи.

Цільовий ринок – переважно Німеччина та Естонія. У 2022 році вироби українок було представлено на п’яти міжнародних виставках, у грудні відбувся їх продаж під час маркет-заходів у Таллінні, Берліні та Лондоні.

Українські шкарпетки за кордоном продають по 35–39 євро за пару. Близько 80% вартості – це оплата праці майстринь.

– Ми хотіли дати жінкам можливість заробляти по 10 тис. грн на місяць, – розповідає Анастасія. – Кожен виріб містить QR-код, що розповідає історію його авторки. Тому коли людина купує виріб, вона чітко розуміє, кого підтримує.

На виставках жінки спілкувалися з клієнтами. Дізналися, що в Естонії та Британії люди купують українські вироби здебільшого заради підтримки, а в Німеччині – заради якості. Іноземці готові заплатити дорожче за речі, які служитимуть їм багато років. – Коли все починалося, це був психологічний порятунок, – пригадує Анастасія. – Мама, заради якої я здебільшого все й починала, бо хотіла знайти їй роботу, розробила перші дві моделі, зараз продовжує в’язати та координує проєкт. А також психологічно підтримує наших майстринь.

Тепер потрібно збільшувати обсяги продажів, щоб вистачало на зарплатню тим, хто допомагає на волонтерських засадах. Команда подала заявку на грант USAID для залучення коштів на розвиток сайту, рекламу й SЕО-просування. Уже виграла грант в Українській соціальній академії, який дасть можливість забезпечити майстринь ліхтариками й павер-банками, що впливає на швидкість виробництва під час відключень електроенергії. Завдяки гранту зробимо точку обробки фінальних виробів, де поставимо генератор і кілька електросушарок. Грант від фонду "Єднання" дасть нам можливість покрити витрати на матеріали та участь у виставках.

Лілія Почкун: "Проєкт Borsch to go – моя велика місія"

Киянка Лілія Почкун – саме на старті втілення своєї ідеї: мережі точок з виготовлення і продажу українського борщу. До великої війни в Україні вона займалася підприємництвом і розвитком бізнес-проєктів, виховує чотирьох синів.

– Я взяла намисто з перлами і на очах у суддів розрізала його: перлини розсипались по всій підлозі, – розповідає вона про пітчинг проєкту в англійському Кембриджі. – І сказала: "Ось так сьогодні українські жінки розсипані по всьому світу. Ми там, де не вистачає людей і підтримки. Але ми, наче лампадки, що багато років накопичували світло, і зараз настав час його віддавати".

Лілія Почкун у Кембриджі готується відкрити першу точку з виготовлення і продажу борщу.

– Коли англійці скуштували страву, то сказали, що її потрібно продавати щонайменше по 6 фунтів за порцію (350 гр), – розповідає Лілія. – Сметана, м'ясо, галушки, сало будуть додатковими опціями. На хлібі, який я сама печу, готуватимемо канапе.

– Зараз ми на етапі підписання документів, плануємо невдовзі відкритися, – каже Лілія. – Наше завдання – у Кембриджі до кінця року відкрити 10 точок. Борщі готуватимуть українські жінки, яких ми працевлаштуємо. Глобальна мета: продавати борщі по всьому світу під брендом Borsch to go. Це буде франшиза.

– Але спочатку перевіримо концепт у Кембриджі, – розповідає Лілія. – Ми з партнеркою Альоною Сидорук зареєстрували компанію й готові стартувати. Отримали грант на підтримку бізнесу та виграли тендер на оренду кіоску.

50% чистого прибутку з майбутнього проєкту підприємиці обіцяють спрямовувати на реконструкцію українських міст і сіл.

переселенці біженці велика британія війна люди