Чи вистачить у Заходу потужностей, щоб підтримати Україну? Розрахунки свідчать про певні проблеми
У війні Росії проти України на полі бою протистоять не лише армії двох країн, а й військово-промислові комплекси союзників, які прямо чи опосередковано підтримують сторони. Основним постачальником зброї до України є ВПК Сполучених Штатів, а фактичним гарантом того, що російські запаси не буде виснажено, виступає Китай, вважає підполковник у відставці, ветеран операцій в Кореї, Іраку та Афганістані Алекс Вершинін. У своїй замітці на сайті Королівського інституту об’єднаних служб з питань оборони та безпеки (Royal United Services Institute for Defence and Security Studies) він розмірковує, чи готова військова промисловість США до довгого протистояння. ТЕКСТИ наводять її переклад з незначними скороченнями.
Війна в Україні довела, що військова промисловість досі є важливою складовою перемоги. Масове застосування техніки, транспортних засобів і боєприпасів потребує великомасштабної промислової бази для поповнення – тут кількість має значення. На полях бою змагаються 250 тис. українських солдатів разом із 450 тис. нещодавно мобілізованих громадян проти близько 200 тис. російських і сепаратистських військових. Озброїти, прогодувати й забезпечити ці армії є доволі складним завданням.
Особливо важко поповнювати запаси боєприпасів. Для України це завдання ускладнюють ракетні обстріли, націлені на українську військову промисловість і транспортні мережі. Російська армія також постраждала від українських транскордонних атак і диверсій, але в менших масштабах. Тож темпи споживання боєприпасів і техніки в Україні можна підтримувати лише коштом масштабної промислової бази.
Американські гаубиці летять в Україну. Але до них потрібні снаряди. Фото: Міноборони США
Це завдання є попередженням для західних країн, які скоротили військовий промисловий потенціал. Така стратегія спирається на помилкові припущення щодо майбутнього війни, і на неї вплинули й бюрократична культура в західних урядах, і спадок конфліктів низької інтенсивності. Зараз у Заходу може не бути промислових можливостей для великомасштабної війни. Якщо уряд США планує знову стати "арсеналом демократії", то наявні можливості військово-промислової потуги США й основні припущення, які спрямовували її розвиток, доведеться переглянути.
Оцінювання споживання боєприпасів
Точних даних про споживання боєприпасів для російсько-української війни немає. Жоден уряд не публікує таких відомостей, але оцінювання споживання російських боєприпасів можна розрахувати, використовуючи офіційні дані про вогневі завдання, надані Міністерством оборони Росії під час щоденних брифінгів.
Кількість російських щоденних вогневих завдань, 19–31 травня
Хоча ці цифри поєднують тактичні ракети зі звичайною артилерією, варто вважати, що третину цих завдань було здійснено ракетними військами, оскільки вони становлять третину артилерійських сил мотострілецьких бригад, а два інші батальйони є стволовими.
Це свідчить у середньому про 390 щоденних запусків з артилерії. Кожен артилерійський удар завдає батарея з шести гармат. Однак поломки в бою та технічному обслуговуванні, ймовірно, зменшать цю кількість до чотирьох. З чотирма гарматами на батарею та чотирма набоями на гармату стволова артилерія здійснює близько 6240 пострілів на день. Ми можемо оцінити додаткові витрати на 15% для снарядів, установлених на землі та залишених, коли батарея рухалася в поспіху; боєприпаси, знищені українськими ударами по складах боєприпасів; або випущені снаряди, про які вище командування не повідомляло. Ця кількість сягає 7176 артилерійських залпів на день.
(Від ТЕКСТІВ: оцінювання українських військових значно песимістичніші: 3-5 тис. снарядів тільки по одній ділянці фронту. Який вигляд має в такому разі обстрілюваний окоп, ми показали у свіжому проєкті «Вогняний вал»)
Міноборони РФ повідомляє лише про вогневі завдання сил Російської Федерації. До них не належать формування з "Донецької та Луганської республік", які у зведеннях розглядають як окремі країни. Цифри не ідеальні, але навіть якщо вони відхиляються на 50%, це все одно не надто змінює ситуацію.
Потужність промислової бази Заходу
Переможець у довгій війні між двома близькими за потужністю державами досі залежить від того, яка сторона має сильнішу промислову базу. Країна повинна мати або виробничі потужності, щоб створювати величезну кількість боєприпасів, або інші галузі, які можна швидко перевести на виробництво боєприпасів. На жаль, на Заході, схоже, відсутні обидві опції.
Американські гаубиці завантажують у літак. Фото: Міноборони США
Зараз США скорочують свої запаси артилерійських боєприпасів. У 2020 році їх закупівля зменшилася на 36% до 425 млн доларів. У 2022 році заплановано скоротити витрати на 155-мм артилерійські снаряди до 174 млн доларів. Це еквівалентно 75 357 базових снарядів M795 для звичайної артилерії, 1 400 XM1113 для M777 та 1 046 патронів XM1113 для артилерійських гармат інших модифікацій. Нарешті, 75 млн доларів виділено на високоточні боєприпаси Excalibur, які коштують 176 тис. доларів за один снаряд, що становить 426 патронів. Коротко кажучи, річне виробництво артснарядів США у кращому разі здатне забезпечити від 10 днів до двох тижнів бойових дій в Україні. Навіть якщо початкове оцінювання російських снарядів перебільшено на 50%, це продовжує спроможність постачати артилерійські снаряди на три тижні.
США — не єдина країна, яка постає перед таким викликом. У нещодавніх навчаннях, у яких брали участь військові зі США, Великобританії та Франції, сили Великобританії "вичерпали" національні запаси найважливіших боєприпасів через вісім днів.
На жаль, це стосується не лише артилерії. Протитанкові "Джавеліни" та ППО "Стінгери" також мають властивість закінчуватися. США відправили 7000 "Джавелінів" в Україну – приблизно третину своїх запасів – і попереду ще більше постачань. Lockheed Martin виробляє близько 2100 ракет на рік, хоча цю кількість можна збільшити до 4000 за кілька років. Україна стверджує, що використовує 500 ракет "Джавелін" щодня.
Витрати крилатих і балістичних ракет не менші. Росіяни випустили від 1100 до 2100 ракет. Наразі США щорічно закуповують 110 крилатих ракет PRISM, 500 JASSM та 60 крилатих ракет Tomahawk, що означає: за три місяці бойових дій Росія використала ракет у чотири рази більше, ніж їх за рік виробляють у США.
М777 на позиціях в Україні. Фото: Головнокомандувач ЗСУ
Оцінити російські запаси можна тільки на око. Початковий запас у лютому 2022 року невідомий, але зважаючи на темпи витрат і необхідність утримувати значні запаси на випадок війни з НАТО, навряд чи в росіян є причини для хвилювання. Насправді їхніх запасів, схоже, вистачає, щоб використовувати крилаті ракети оперативного рівня для тактичних цілей. (ТЕКСТИ писали про це в проєкті "Летюча смерть")
Припущення про 4000 крилатих і балістичних ракет у російському війську небезпідставні. Це виробництво, ймовірно, збільшать, попри санкції Заходу. У квітні ОДК "Сатурн", яка виробляє ракетні двигуни "Калібр", оголосила про додаткові 500 вакансій. Це свідчить про те, що навіть у цій сфері Захід має паритет з Росією.
Помилкові припущення
Перше ключове припущення полягає в тому, що високоточна зброя зменшує загальне споживання боєприпасів, бо потребує лише одного залпу для знищення цілі. Війна в Україні ставить під сумнів це припущення. Багато систем досягають високої точності без точного наведення, і все одно загальне споживання боєприпасів є величезним. Частково проблема в тому, що оцифрування глобальних карт у поєднанні з масовим поширенням безпілотників дає змогу геолокувати й націлюватися з підвищеною точністю, з відеодоказами, які демонструють здатність цілити по об’єктах з першого разу.
Друге важливе припущення полягає в тому, що потужності військової промисловості можна вмикати й вимикати за бажанням. Такий спосіб мислення імпортували з бізнес-сектору й він поширився через урядову культуру США. У цивільному секторі клієнти можуть збільшити або зменшити свої замовлення. Виробник може постраждати від падіння замовлень, але таке падіння рідко катастрофічне, оскільки зазвичай є кілька споживачів, і збитки може бути розподілено між ними.
На жаль, для військових закупівель це не працює. У США є єдиний замовник артилерійських снарядів – військові. Як тільки замовлення припиняються, виробник має закрити виробничі лінії, щоб скоротити витрати й залишитися в бізнесі. Малі підприємства можуть повністю закритися. Створення нових потужностей – дуже складне завдання, особливо тому, що залишилося надто мало проєктів, з яких можна залучити кваліфікованих працівників. Це особливо складно, оскільки старі системи виробництва озброєння такі трудомісткі, що їх будують майже вручну, і для навчання нової робочої сили потрібно багато часу. Проблеми з ланцюгом постачання також істотні, оскільки субкомпоненти можуть бути виготовлені субпідрядником, який або виходить із діяльності, втративши замовлення чи переобладнавшись для інших клієнтів, або покладається на запчастини з-за кордону – можливо, з ворожої країни.
Майже повна монополія Китаю на рідкоземельні матеріали тут є очевидною проблемою. Виробництво ракет Stinger не буде завершено до 2026 року частково через дефіцит компонентів. Звіти США про оборонно-промислову базу чітко дають зрозуміти, що збільшення виробництва у воєнний час може бути складним, а подекуди й узагалі неможливим, через проблеми з ланцюгом постачань і брак підготовленого персоналу.
Нарешті, є припущення про загальні показники споживання боєприпасів. Уряд США завжди занижував цю цифру. З епохи В’єтнаму й досі кількість заводів стрілецької зброї скоротилася від п’яти до одного. Це було кричущим у розпал війни в Іраку, коли в США почали закінчуватися боєприпаси для стрілецької зброї, і це змусило уряд США купувати британські й ізраїльські боєприпаси на початковому етапі війни. Якоїсь миті США довелося зануритися в запаси боєприпасів часів Другої світової війни та війни у В’єтнамі, щоб забезпечити військові завдання. Багато в чому це стало результатом неправильних припущень про те, якими ефективними будуть війська США.
Висновок
Ситуація в Україні демонструє, що війна між відносно рівними або близькими до рівних супротивниками вимагає наявності технічно розвиненого й масового промислового виробництва. Російський наступ споживає боєприпаси в темпах, які значно перевищують прогнози США з їх виробництва. Щоб Сполучені Штати могли діяти як арсенал демократії для захисту України, необхідно звернути увагу, як і в яких масштабах США організовують свою промислову базу.
Ця ситуація особливо критична, оскільки за російським вторгненням стоїть світова виробнича столиця – Китай. Коли США починають витрачати дедалі більше своїх запасів, щоб утримати Україну у війні, Китай досі навіть не надав Росії істотної військової допомоги. Захід повинен припустити, що Китай не дозволить розгромити Росію, особливо через брак боєприпасів. Якщо протистояння між автократією та демократією справді перейшло у воєнну фазу, то "арсенал демократії" повинен спочатку радикально покращити свій підхід до виробництва матеріальних засобів у воєнний час.
