Прихисток між Сходом і Заходом. Волонтери приймають десятки тисяч людей у Кропивницькому

Мешканці східних областей України почали їхати до Кропивницького з перших годин війни – шлях на Захід, що пролягав центральною Україною, виглядав найбезпечнішим, адже російські війська атакували одночасно з півночі, півдня і сходу. Туди їхали також з Києва та північних областей – до рідних і близьких.

Кропивницький – ключова точка на цьому шляху – і тоді, і зараз, з переміщенням бойових дій на схід країни. Влада закликає мешканців Донецької та Луганської областей евакуюватися.

Це означає, що потік людей найближчим часом не зменшиться. Хтось поїде далі, хтось залишиться. На 5 квітня у Кіровоградській області офіційно зареєстрували 23 тисячі переселенців. З них 20 тисяч – у Кропивницькому. Транзитом через область пройшло понад 70 тисяч осіб.

День, коли все обірвалось

«Заморюсь, тоді можу спати», – каже активістка Олена Горобець, працює в гуманітарному центрі Кропивницького. Її плани були розписані на рік вперед: ідеї телевізійних проєктів, де вона виступає продюсеркою, публічні заходи разом з громадською організацією «Територія успіху», особисті плани. З 24 лютого вона, як і тисячі українців, разом зі своєю ГО працює на перемогу. «На світанку перед пробудженням мені снилось, що я гірко ридаю, – згадує Олена. – Ніби хтось з найближчих помер, але уві сні всі були поряд, а я бігаю між ними та ридаю невтішно. Прокинувшись, не могла зрозуміти, чому відчуття зі сну були такими реалістичними, серце калатало. Було ледь по шостій. Почула гул літаків, чоловік припустив, що це фури розвантажують на підприємстві поблизу».

Згодом зателефонувала одна з учасниць ентнопроєкту, для якого цього дня мали знімати відео, і сказала, що поїздку скасовують – почалася війна, бомблять Київ, Харків, Одесу".

«Здавалось, тієї миті все обірвалось. Я в житті так не ридала, як тоді», – каже дівчина.

“Люди приїздили голі-босі”

Спершу всі були розгублені. Не знали, що робити, й пішли до Krop.hub – волонтерського центру, який вже кілька років працює у Кропивницькому та першим кинувся до роботи.

• Інга і Женя (керівниця і юристка ГО – авт.) перші дні провели там, – розповідає Олена. – Оскільки був досвід, то одразу почали займатись розселенням прибулих людей. А я спілкувалася з нашими міжнародними партнерами та залучила першу благодійну допомогу на гуманітарні цілі. Словом, побачили потребу і почали реагувати, бо люди приїздили голі-босі.

Тому згодом вирішили сконцентруватись на допомозі саме переселенцям.

Допомагали переселенцям з 2014-го

Кропивницька організація “Територія успіху” працює з 2008 року і займалась передусім правозахисною діяльністю. Розпочинали роботу із документами, статутами та місцевими політиками. Проводили адвокаційні кампанії.

У 2014-му вони запустили юридичну приймальню для внутрішньо переміщених осіб: надавали юридичну і психологічну допомогу. Згодом, за підтримки Міжнародної організації з міграції, провели кілька навчань і можливість здобути грант для жінок-переселенок, щоб започаткувати власну справу і вкорінитись у нових місцях.

«У нас були історії успіху, – згадує Олена. – Наприклад, одна жінка отримала швейну машинку і почала шити авторські крафтові сумки. Інша, яка все життя прожила в Макіївці у квартирі, була продавчинею, а тут потрапила в село й отримала грант на бджолопакети (невеликі бджолині сім’ї – авт.) і розвивала свою пасіку».

Так активісти реагували на виклики часу, але своєї правозахисної діяльності теж не полишали.

Торік взялись активно лобіювати створення у Кропивницькому шелтеру для жертв домашнього насильства і започаткували кампанію «Незламні», щоб розповісти жінкам про види насильства, де шукати допомогу і як втекти від кривдника.

«Здається, таким чином життя нас готувало, щоб вчасно відреагувати на те, що трапилось зараз. У проєкті для жінок ми збирали «помаранчеві торби»: збирали набори найнеобхіднішого для жінок, яким довелося покинути свій дім. Власне, це ми тепер і робимо».

Багатші їдуть далі, бідніші залишаються

«Перша хвиля – люди, що мали якісь гроші та їхали на своїх авто, на Західну і за кордон. У Кропивницькому здебільшого поселяються люди, в яких зайвих грошей немає, щоб їхати далі. Та й тут їм вижити непросто. Тому спершу ми почали формувати пакунки найнеобхіднішого і розвозити по місцях, де людей селили централізовано», – каже активістка.

Проте згодом зрозуміли: війна за кілька днів не мине і треба налагоджувати сталу роботу.

Так запрацював гуманітарний штаб, де люди можуть взяти собі все необхідне: і одяг, і гігієнічні засоби, і візки чи іграшки для дітей.

Кажуть, добре було б спочатку налагодити роботу, зібрати та розсортувати речі, аж потім приймати тих, хто потребує, але на таку розкіш часу не було.

Одяг для переселенців

«Гамір, гамір, гамір цілий день», – з усмішкою каже Олена. Торкається рукою щік, які горять: після холодного приміщення, де провела весь день.

У місцевій спортшколі, де поки не займаються діти, громадській організації виділила приміщення обласна влада. Спершу дві кімнати, тепер – уже три.

Сюди безперервно прибувають і прибувають люди: і ті, кому треба допомога, і ті, хто готовий чимось поділитися.

Кропивничани несуть багато одягу. Навіть власники магазинів приносять нові речі, з бирками. Весь одяг пересортовують: хороше потрапляє на стійки для одягу, щоб зручне було обирати, а якщо трапляється щось заношене, передають в інші організації, наприклад, на підстилки для собачого притулку.

Переселенці до допомоги ставляться з повагою. «Одна жінка повернулась і сказала, що взяла дві баночки дитячого харчування, але її малюку не підійшло, то одну принесла назад, щоб хтось інший скористався. Інший чоловік так само приніс штани, які йому не підійшли за розміром», – каже вона і додає, що історії про якісь неадекватні запити переселенців – рідкісні винятки, які тут списують на складний психологічний стан людей.

Окрім одягу, за підтримки донорів у гуманітарному штабі щодня роздають 300 сертифікатів на безплатні обіди, які пропонують в одному з міських пабів.

Пакунки з кропивницькою душею

У середньому пів тисячі людей щодня приходять у гуманітарний штаб, де, поміж іншого, можна отримати продуктові пакунки на сім’ю.

Щодня у гуманітарному штабі працюють 15 постійних волонтерів і щодня долучаються нові. Серед них є й переселенці, які самі щойно дістали прихисток у Кропивницькому.

«У день ми роздаємо близько 150 пакунків. Спершу їздили по магазинах, закуповували потрібне, вигрібаючи все з полиць, а згодом почали укладати прямі угоди з місцевими виробниками», – каже Олена.

За березень волонтери прийняли понад шість тисяч осіб. У квітні вже був новий рекорд – тисяча людей за добу.

У кожному пакунку – ковбаса, сир, крупа, свіжі яблука, місцеві солодощі та печиво, олія, картопля. Те, щоб – за можливості – у ньому були продукти саме місцевого виробництва, для штабу важливо. Це і підтримка місцевого бізнесу, і змога передати частинку місцевої гостинності.

«Кладемо те, що поклали б на стіл своїм дітям», – каже волонтерка.

Містяни також приносять їжу. Це допомагає доповнити стандартні пакети чимось унікальним.

«Одна справа, коли в тебе пакунок з крупами, як у всіх, а інша – якщо у твоєму пакунку тільки для тебе якась шоколадка, яку приніс кропивничанин, – каже Олена. – Можливо, хтось з тих, хто отримає пакунок, не залишиться тут, поїде далі. Але хочеться дуже, щоб після перемоги про наше місто вони мали добрий спогад і захотіли сюди повернутись уже як туристи».

Берегти ресурс, бо війна – надовго

Хоча війна в Україні триває вже багато років, після повномасштабного вторгнення у лютому вона сприймається інакше, бо торкнулася кожного українця. Якщо у 2014 усе ж траплялося ставлення “вони самі винні, що так сталось” щодо людей з Луганщини, Донбасу та Криму, зараз усі українці зрозуміли – треба допомагати, бо завтра й сам можеш опинитися в біді.

Окрім їжі, волонтери виступають форпостом психологічної допомоги, вислуховують історії людей. Олена каже, головне триматись і не плакати, але виходить не завжди.

За час роботи журналісткою вона часто писала про людей у скруті, робила репортажі про роботу волонтерів. Але справді дуже голодних людей, каже, побачила лише днями – згаданих вище маріупольців, яким і холодний борщ смакував.

Зараз центр працює на межі можливостей і сподівається, що згодом ініціативу з прийому людей візьмуть і громади.

На відновлення волонтери мають один вихідний на тиждень. Олена каже: їм пощастило, адже до війни потрапили на тренінг із протидії вигоранню для громадських активістів. Тепер користуються тими порадами. Намагаються виділяти час на спокійну і розважливу роботу з планування, а також розважати волонтерів.

Наприклад, одного вечора влаштували традиційні танці регіону з полькою і краков’яком, іншого разу – співали народні пісні.

“І сили десь взялись, і люди запам’ятали!” – каже вона.

Цього тижня планують заряджати волонтерів ще й природною силою – збираються вивезти в поле, на посівну, щоби почерпнули енергії землі.

Усі фото – Олександра Майорова, надані “Територією Успіху”.

Цей матеріал створено за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.

Зміст статті не обов’язково відображає погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.

волонтери війна ісар кропивницький переселенці