Вознесенськ. Як українське місто відбило одну з найбільш значущих російських атак

ВОЗНЕСЕНСЬК, Україна — Перекинувши автомат Калашникова через плече, директор комунального похоронного підприємства Вознесенська Михайло Сокуренко проводить цей вівторок у поїздках полями та лісами, підбираючи загиблих солдатів і відвозячи їх до морозильного вагону, який завалений російськими трупами. Це жертви одного з найбільш масштабних розгромів, яких зазнали сили президента Путіна після того, як він віддав наказ про вторгнення в Україну.

Швидке просування Росії в стратегічне південне місто з населенням 35 000 осіб, на підходах до [Південноукраїнської] атомної електростанції та на шляху для нападу на Одесу з тилу, продемонструвало б здібності російських військових і розірвало б ключові лінії інфраструктурних комунікацій в Україні.

Російський окупант перед трансфером до вознесенського морга

Натомість дводенна битва під Вознесенськом, деталі якої тільки зараз з’являються, вирішальним чином обернулася проти росіян. Судячи зі знищеної та покинутої техніки, українські війська, до складу яких входили місцеві добровольці та професійні військові, 2 та 3 березня ліквідували більшу частину російської батальйонної тактичної групи (з чого складається така група читайте тут).

Виступ українських захисників проти значно краще озброєного ворога у переважно російськомовному регіоні був успішним почасти завдяки широкій народній підтримці української справи. Це було однією з причин, чому російське вторгнення по всій території України досі не змогло досягти своїх основних цілей. Україна у середу заявила, що починає контрнаступ на кількох фронтах.

«Усі єдині проти спільного ворога», – каже 32-річний мер Вознесенська Євген Величко, колишній забудовник, який став військовим командиром. Він, як і інші місцеві чиновники, пересувається з рушницею. «Ми захищаємо власну землю. Ми вдома».

Міський голова Вознесенська Євгеній Величко (ліворуч) на мосту, який підірвали українські військові інженери

Всі фото — Manu Brabo for The Wall Street Journal

Російські військові стверджують, що наступ на Україну розвивається успішно і за планом. Москва не оприлюднювала оновлених даних про втрати після того, як 2 березня визнала загибель 498 військовослужбовців. Це було перед Вознесенською битвою.

Росіяни, які вижили в битві за Вознесенськ, залишили по собі майже 30 із 43 одиниць техніки — танки, БТР, реактивні системи залпового вогню, вантажівки — а також збитий ударний гелікоптер Мі-24, повідомили місцеві чиновники. Залишки гелікоптера та деякі частини згорілої російської техніки у вівторок все ще були розкидані навколо Вознесенська.

Російські війська відступили більш ніж на 40 миль (близько 65 км – прим. пер.) на південний схід, де інші українські підрозділи продовжували їх обстрілювати. Деякі з них розійшлися в довколишніх лісах, де, за словами місцевих чиновників, 10 солдатів потрапили в полон.

«Проти них у нас не було жодного танка, тільки реактивні гранати, ракети Javelin та допомога артилерії», – каже командир розвідгрупи українського спецназу в цьому районі, житель Вознесенська Вадим Домбровський. «Росіяни не очікували, що ми будемо такими сильними. Для них це стало несподіванкою. Якби вони взяли Вознесенськ, то відрізали б увесь південь України».

Українські офіцери підрахували, що у Вознесенську загинули близько 100 російських військовослужбовців, зокрема ті, чиї тіла були забрані відступаючими російськими військами або спалені в обуглених автомобілях. Станом на вівторок [15 березня] 11 загиблих російських солдатів перебували в вагоні, перетвореному в морг, а пошукові групи продовжують пошуки тіл в довколишніх лісах. Кількох інших поховали місцеві селяни.

Проти них у нас не було жодного танка, тільки реактивні гранати, Javelin та допомога артилерії

«Іноді мені хотілося б помістити ці тіла в літак і скинути їх усіх на Москву, щоб вони зрозуміли, що тут відбувається», – каже пан Сокуренко, директор похоронного підприємства, складаючи п’ятий російський труп за день у свій фургон з позначкою «Вантаж 200» — радянський військовий сленг для загиблих у бою. Його супроводжує український військовий вибухотехнік, оскільки деякі тіла заміновані.

Близько 10 мирних жителів України загинули у Вознесенську під час бою та ще двоє – після того, як потрапили на міну, кажуть місцеві чиновники. Україна не розголошує свої військові втрати. За словами місцевих жителів, загиблі були переважно серед добровольців територіальної оборони.

Російська операція із захоплення Вознесенська, що за 20 миль (32 км) від Південноукраїнської атомної електростанції, була амбітною та добре оснащеною. Вона почалася після того, як російські війська вийшли з Кримського півострова, що його Москва відірвала від України та анексувала в 2014 році, і кинулися на північ, аби захопити обласний центр Херсон 1 березня. Вони дотиснулися до околиці Миколаєва, останнього великого міста перед Одесою, головного порту України.

У розташованому приблизно в 55 милях (89 км) на північ від Миколаєва Вознесенську був альтернативний міст через річку Південний Буг і вихід на головну магістраль, що з’єднує Одесу з рештою України. Російські війська прямували до міста одночасно з успішним просуванням на північний схід. Там вони збиралися захопити місто Енергодар, де розташована ще одна велика [Запорізька] атомна електростанція. Захоплення Вознесенська зробило б оборону розташованої на північ [Південноукраїнської] АЕС майже неможливою, кажуть військові чиновники.

Битва за Вознесенськ.

1. 1 березня колона російських військових відходить від Херсона на північ і північний схід
2. Щоб дійти до Одеси, колона має перетнути Південний Буг у Миколаєві чи Вознесенську. Річка протікає в глибокому каньйоні, і перетнути її можна лише через міст. Миколаїв взяти ворогу не вдалося.
3. Колона досягає Вознесенська, де оборонці зруйновали міст через притоку Південного Бугу — річку Мертвовод, зупинивши просування на північ.
4. Після дводенних боїв більша частина колони знищена. Ті, хто вижив, тікають на схід до Баштанки.

Міський голова Величко разом із місцевими бізнесменами розкопали берег річки Мертвовод, яка протікає через місто, щоб бронетехніка не могла перейти її вбрід. (Вони зробили все по інструкції, яку оприлюднювало Міноборони для спротиву — Тексти). Він домовився із іншими підприємцями, власниками кар’єру і будівельної компанії про перекриття більшості вулиць. Це дозволило направити російську колону в райони, які було б легше вразити за допомогою артилерії.

Перед наступом росіян військові інженери підірвали міст через Мертвовод і залізничний міст на околиці міста. У Вознесенську та на підступах до нього на росіян чекали військовослужбовці ЗСУ та війська територіальної оборони, набрані з добровольців для захисту місцевих громад. Свідки подій, чиновники та учасники бойових дій розповідають, що сталося далі.

Ракетні удари

Російський штурм почався з ракетних ударів і обстрілів, які потрапили в центр Вознесенська, вони зруйнували міський басейн і пошкодили багатоповерхівки. З гелікоптерів у лісопосадку на південний захід від Вознесенська висадилися російські десантно-штурмові війська, а бронетанкова колона рушила з південного сходу. Пан Величко каже, що місцева пособниця росіян, жінка за кермом позашляховика Hyundai, показала російській колоні шлях через обхідні дороги.

Українські офіцери підрахували, що в атаці брали участь близько 400 російських військових. Чисельність була б більшою, якби ці сили — здебільшого зі складу 126-ї морської піхотної бригади, яка, згідно з вилученими документами, базується в Перевальному, Крим — не зазнали сильних обстрілів по дорозі.

Наталія Горчук, 25-річна мати трьох дітей, розповіла, що на початку дня 2 березня в її саду в селі Ракове Вознесенської громади з’явилися російські солдати. Вони порадили їй та сусідам роз’їхатися заради їхньої безпеки та припаркували чотири танки та БМП між будинками. Жінка згадує, як російські військові сказали їй: «Вам є куди піти? Це місце буде обстріляне».

«Ми можемо сховатися в льосі», — відповіла вона.

«Льох вам не допоможе», — сказали вони. Сховавши цінні речі, вона та її родина втекли з дому, як і більшість сусідів.

Один із українських військових перевіряє зруйновані будинки, де відпочивали російські солдати

На околиці Ракового охоронець плантації волоського горіха Володимир Кічук прокинувся і виявив у своєму курені п’ятьох російських десантників. У нього забрали телефон і змусили лягти на землю, розповіла його дружина Ганна. «Як тільки вони зрозуміли, що красти нічого, вони сказали йому: ти можеш вставати після того, як ми підемо», — сказала вона. До кінця дня подружжя втекло із села.

Російські солдати захопили будинки сільських жителів у Раковому та облаштували снайперську позицію на даху. Вони шукали мішки, щоб наповнити їх землею для укріплень, спалювали сіно, щоб створити димову завісу, і вимагали у місцевих мешканців харчі.

Місцева жителька, яка погодилася готувати для росіян, зараз знаходиться під слідством, каже пан Домбровський. «Зрадниця — вона зробила це заради грошей», — сказав він. «Я не думаю, що село її пробачить і дозволить жити тут».

Вниз від Ракового російські війська розмістили свою базу на заправці біля в’їзду до Вознесенська. Російський БТР під’їхав до підірваного мосту через Мертвовод, відкривши вогонь по базі територіальної оборони зліва. П’ять танків разом із БТР виїхали на пшеничне поле із видом на Вознесенськ.

Група волонтерів територіальної оборони, озброєних автоматами Калашникова, переховувалася в будівлі на околиці поля. «Проти великокаліберного кулемета БТР у них не було особливих шансів», – каже один із офіцерів територіальної оборони міста Микола Руденко. Когось убили, хтось зміг втекти. Російські війська на двох вантажівках «Урал» готувались зібрати та поставити 120-мм міномети на пшеничному полі. Але вони встигли лише почати розвантаження боєприпасів, коли розпочався обстріл з боку українських сил.

Координати по телефону

З настанням темряви 2 березня пан Руденко, власник компанії з транспортування гравію та піску, під проливним дощем сховався в гаю на краю пшеничного поля. За його словами, російські танки обстріляли Вознесенськ і негайно від'їхали на кількасот метрів, аби уникнути вогню у відповідь.

Пан Руденко був на зв’язку із підрозділом артилерії. Відправивши координати через додаток Viber, він спрямував артилерійський вогонь на росіян. Так само робили й інші волонтери місцевої територіальної оборони по місту. «Всі допомагали», — сказав він. «Всі поділилися інформацією».

Українські обстріли вибивали воронки на полі, а частина російської техніки зазнала прямих влучень. Інші підрозділи ЗСУ та сили територіальної оборони пішки рухалися до російських позицій, по дорозі вражаючи транспорт ворога американськими ракетами Javelin. Коли російська техніка загорілася, включно з трьома з п’яти танків на пшеничному полі, солдати покинули її та втекли самотужки або на БТР, у яких ще було паливо. Там же вони залишили ящики з боєприпасами.

Росіянці покинули вцілілу техніку та втекли пішки або на БТР, у яких ще було паливо

За його словами, через кілька днів пан Руденко підібрав російського призовника, який служив помічником артилеріста на реактивній системі залпового вогню «Град», що атакувала Вознесенськ з лісу. 18-річний призовник, уродженець сходу України і мешканець Криму з 2014 року дістав струс мозку після того, як український снаряд розірвався просто поруч з ним. Наступного ранку він прокинувся, залишив зброю і забрів до села, розповідає Руденко. Там жінка забрала його до себе додому та зателефонувала до сільського голови, який уже повідомив територіальну оборону. «Він досі в шоці від того, що з ним сталося», – каже Руденко.

Пан Домбровський, командир розвідувального підрозділу, розповідає, що захопив у полон кількох солдатів у віці ледь старше 20 років і 31-річного старшого лейтенанта російської військової розвідки. Лейтенант, за його словами, змусив рядового помінятися з ним уніформою, але його виявили через невідповідність віку, а також через те, що українські війська знайшли записи про особистий склад в командній машині колони.

«Росіяни дістали наказ увійти, захопити й чекати подальших інструкцій, – каже пан Домбровський. Але у них не було наказів, що робити у разі, якщо вони зазнають поразки. Цього вони не планували».

Російські військові затримали місцевого мешканця 2 березня після того, як знайшли у нього бінокль, розповідають селяни. «Вони запроторили його в льох і сказали, що вранці стратять, бо він корегував артилерійський вогонь», – сказав пан Домбровський, додавши, що затриманий не був корегувальником. «Але вранці вони не встигли його стратити. Вони були занадто зайняті втечею».

Росіяни відступають

Коли російські війська відступили 3 березня, вони обстріляли низинну частину Ракового. Прямий удар пробив дах місцевої поліклініки, де мати пана Домбровського Раїса працювала медсестрою. «Ми щойно поклали новий дах», — зітхає вона, показавши величезну діру. «Але це не має значення. Головне, що ми їх вигнали, вижили».

Коли 4 березня селяни повернулися до Ракового, вони виявили, що їхні будинки розграбовані. «Ковдри, столові прибори, все пропало. Сало, молоко, сир теж пішли», – розповідає пані Горчук. «Вони не взяли картоплю, бо не мали часу її готувати».

Коли 4 березня селяни повернулися до Ракового, вони виявили, що їхні будинки розграбовані

Цього тижня сільські будинки все ще пам’ятають «візит» російських солдатів. Шафи й комоди все ще відчинені після мародерських нападів, а російські військові пайки та напівз’їдені баночки з соліннями та консервами валяються на підлозі.

Українська армія відбуксирувала останні російські БТР з нанесеними на боки літерами «Z» — розпізнавальними знаками, які в Росії стали символом вторгнення. Близько 15 російських танків та інших машин перебувають у робочому стані або повернуться до нього після незначного ремонту, каже пан Домбровський. «Ми готові вдарити росіян їхньою ж зброєю», — додає він. Інші, переважно згорілі уламки, уже прибрали з вулиць, тому що вони лякали мирних жителів і містили боєприпаси, відначає мер.

Вантажівка української армії буксирує російську бронетехніку у Вознесенську у вівторок

У Вознесенськ повернули електрику, інтернет, газ та воду. Банкомати поповнили готівкою, супермаркети – продуктами.

Єдині вибухи, які нині тут чути — це вибухи від знешкодження боєприпасів. Міський голова пан Величко цього вівторка майже не кладе слухавку, розмовляючи з місцевими. Одному каже, що подбає про скаженого собаку, а іншого запевняє, що у воєнний час комунальні послуги не припинять надавити, навіть якщо платіж прийде пізніше. А ще свариться із воєнним начальником, бо українські солдати злили паливо з АЗС.

Голова Вознесенської районної ради Спартак Гукасян каже, що місто, яке вже більше не поруч із лінією фронту, знову починає звикати до відносно мирного життя. «Найкраще сміється той, хто сміється останнім», — сказав він. «У нас не було можливості посміятися аж до цього дня».

Битва перемога війна хід війни росія Вознесенськ Карти війни