У світових мегаполісах створюють мініліси в середмісті замість парків. Чому і як це робиться?
Японський ботанік придумав, як швидко виростити ліс посеред міста, тепер його послуги нарозхват у мегаполісах усього світу.
Треба плекати наш ліс.
Парафраз "Кандіда" Вольтера
Зазначимо, що такі ліси, які описують нижче у статті, самі виросли в деяких районах Києва (докладніше про українську столицю – в кінці статті). І, як виявляється, їх уже не потрібно облагороджувати: у світі починається мода саме на ліс посеред міста, а не парк. Нам цю перевагу потрібно особливо пильно зберігати саме зараз, у час кліматичних змін.
Наводимо скорочений переказ матеріалу The Economist та доповнюємо його українськими прикладами
Повітря міст – у жалюгідному стані. Воно брудне й гаряче. Забруднення на вулицях, за даними ВООЗ, убиває 4.2 млн людей щороку. При цьому бетон і асфальт вбирають сонячне випромінювання більше, ніж відбивають його – й заміщують собою рослини, які охолоджували б повітря за допомогою випаровування.
Нещадне поширення будівель і доріг перетворює міста на острови спеки, створюючи дискомфорт для їхніх мешканців і посилюючи хвилі спеки, які в будь-якому разі з нагріванням планети ставатимуть дедалі частішими.
Дивіться також інтерактив, який показує залежність температури від наявності зелені в українських містах: Українська бетонна пустеля
Можливим рішенням для послаблення наслідків проблем-близнюків – забруднення та нагрівання – є дерева. Їхнє листя знищує принаймні деякі з хімічних забрудників, і вони достеменно утримують на собі, забираючи з повітря, маленькі тверді частинки, які потім змиває в землю дощ.
До того ж дерева охолоджують. Крім того, що вони випаровують вологу, цим фізично знижуючи температуру – вони просто дають тінь. Їхнє листя, зрештою, еволюційно розвинулося саме для того, щоб захоплювати сонячне світло – двигун фотосинтезу.
В іспанській Барселоні створили сервіс, який прокладає найпрохолодніші пішохідні маршрути – зокрема, в "режимі вампіра", щоб іти постійно в затінку
Однак для ефективного охолодження певного простору рослин має бути багато. Дослідники з університету Вісконсину в 2019 році виявили, що американські міста мають бути вкриті деревами на 40%, щоб зменшити нагрівання міських зон. На жаль, далеко не всі міста (й особливо це стосується тих, які нині хаотично розвиваються в бідніших країнах світу) мають досить парків, приватних садів чи бодай дерев уздовж вулиць, щоб цього було достатньо. І проблема, найімовірніше, погіршуватиметься. Нині близько 55% людей живуть у містах, а до 2050 року ця частка, за прогнозами, зросте до 68%.
Під листяним навісом
Група ботаніків вважає, що вони мають принаймні часткове розв'язання проблеми браку міської рослинності: висаджувати мініатюрні копії природних лісів, продумані так, щоб вони швидко росли. Лідер цієї групи, нині 93-літній Міявакі Акіра – еколог з національного університету Йокогами, який працює з 1950-х років, розробив спосіб, який дозволяє робити це навіть у найбільш безнадійних, здавалося б, закинутих зонах. Доктор Міявакі (на першому фото) пішов на пенсію з університету ще 1993 року – але відтоді лише посилив свою діяльність.
Метод Міявакі, як він тепер називається, стає дедалі більш визнаним серед відповідних кіл по всьому світу.
Навіть приклад окремих будинків показує, як дерева кондиціонують повітря:
Приватний будинок у мегаполісі обсаджують «лісом» – поки в Києві вирізають те, що є (ФОТО)
Зображення DeZeen з матеріалу за лінком вище
Метод доктора Міявакі полягає в тому, щоб штучно (і тому прискорено) відтворити процес екологічної послідовності, завдяки якому в природі голі землі поступово перетворюються на зрілі ліси.
Зазвичай спершу приходять трав'яні рослини. Потім з'являються кущі, за ними маленькі дерева і вже в кінці, нарешті – великі дерева. Таким чином зрілі ліси мають у своєму складі систему різних видів рослин. Метод Міявакі дає змогу одразу висаджувати повну систему видів, які трапляються в дикому зрілому лісі.
Працюючи за методом Міявакі, люди, які часто називають себе садівниками, спершу аналізують ґрунти, в яких ростиме майбутній ліс. Якщо потрібно, землю покращують за допомогою належних добрив. Вони не обов'язково мають бути дорогими. Дуже ефективні й часто безплатні – курячий послід або пульпа, яка залишається від перероблення цукрових рослин.
Після цього ботаніки обирають близько сотні місцевих видів рослин – це робиться не за підручниками, а при пішому дослідженні навколишньої території: книжки часто застарілі або просто хибні.
Важливо застосовувати широку суміш видів – не тільки дерева
Більшість плантацій дерев, створені для комерційних цілей – монокультури. Натомість у природному лісі співіснують багато дерев, кущів і трав, які вкривають підлісок – і тому в лісах Міявакі від початку є вони всі. Це не тільки дозволяє розмістити більше зелені в конкретному просторі, а й заохочує рослини до швидшого росту, оскільки в природному лісі є багато позитивних екологічних взаємозв'язків. Наприклад, лозам для росту потрібні дерева, навколо яких вони в'ються. Дерева надають необхідний затінок для певних кущів. Під поверхнею землі коріння різних рослин взаємодіє між собою, а також із грибами – все це сприяє взаємообміну речовинами, який ми тільки зараз починаємо розуміти.
Обравши види, садівники збирають насіння й висаджують його випадковим чином – не рядами. Й сіють вони густо. Тож проростки мусять боротися за сонячне світло, й виживають лише ті, які ростуть найкраще. Дерева, які садять таким чином, ростуть на 14% швидше, ніж зазвичай. Перші три роки садівники поливають і плекають своє творіння. Потім його залишають на себе. Через кілька десятиліть ліс досягає зрілості.
Міявакі координував висадження понад 1500 таких лісів – спершу в Японії, а тоді й по цілому світу. Інші тепер ідуть його слідами. Особливо відзначилась Індія.
ТЕКСТИ про це вже писали:
Дані NASA, всупереч нашим стереотипам, свідчать: Індія й Китай найбільше озеленюються (КАРТА)
У лісах Міявакі в місті Мумбаї та його околицях ростуть понад 200 тисяч дерев. У Бангалорі – понад 50 тисяч. На фото внизу - "до і після" лісу, висадженого довкола аеропорту Бангалора.
Група садівників у Ченнаї (раніше відомому як Мадрас) висадили 25 таких лісів. Влада Тирунелвелі на півдні Індії використовує метод Міявакі для створення зелених покривів у містах округу. Гідерабан почав вирощувати найбільший подібний ліс площею чотири гектари у 2020 році.
На захід від Індії, в сусідньому Пакистані, люди роблять те саме. Міністерство змін клімату країни заявляє, що в країні висаджено вже 126 лісів Міявакі: 51 у Лахорі, 20 в Ісламабаді, 5 у Карачі. А в Непалі місто Джанакпур також планує бліц Міявакі.
Цей метод набуває популярності також і за межами Азії. В Європі є ліси Міявакі в Бельгії, Франції та Нідерландах. З'явилося кілька подібних місць і в Латинській Америці. Хай що б вони садили, садівники не слідують природі до букви. Ліси Міявакі можна пристосовувати до місцевих вимог. Наприклад, популярним є включати в ліси більше фруктових дерев, ніж у природних лісах, створюючи сади, які не потребують догляду з боку людини.
Один із прихильників цього методу – Шубгенду Шарма. Через свою фірму Afforest, засновану в 2011 році, пан Шарма став одним із провідників методу Міявакі. Колись він був інженером фабрики Toyota в Бангалорі – й застосував досвід збирання автомобілів до питання висаджування дерев. Він особливо уважний до часу та руху: Шарма виміряв, скільки в середньому потрібно кожній насінині чи проростку, й використовує цю інформацію для математичного моделювання та створення графіку сіяння. Afforest за десятиліття створив 138 лісів у десяти країнах, а нині створює ще чотири. Фірма породила принаймні 15 імітаторів у таких різних країнах, як Австралія, Чилі й Іран.
Прозріння прийшло до пана Шарми у 2009 році, коли для висаджування лісу навколо його заводу прибув доктор Міявакі. Шарма був настільки вражений, що вирішив для початку засадити власний сад – зокрема, висадивши ліс із деревами гуава. Спершу в ліс прибули тільки сім видів птахів, але через два роки їх було вже 17. Перед висаджуванням лісу дощ збирався у дворі в калюжі, утворюючи розсадник комарів. Але після того, як проросли дерева, калюжі зникли. Ліс також успішно охолоджував повітря. Шарма виміряв, що температура під деревами була на 5 градусів нижчою, ніж довкола. Що стосується гуави, то її стало родити стільки, що мати Шарми стала роздавати їх сусідам.
Те, що пропонують пан Шарма та інші подібні до нього, нагадує сучасну версію руху XIX століття, який почав звертати увагу на користь міських парків для здоров'я людей Заходу, який проходив стадію швидкої індустріалізації. В ту пору домінував підхід "приборкання" природи, й парки ставали контрольованими, формально розробленими. Нині модою є озеленення та рух за екологію, й підхід Міявакі, наближений до відтворення дикої природи, повністю це відбиває. Мета – та сама, що й раніше: ввести природу в міста.
Метод Міявакі не спрацює для заліснення у великих масштабах: це вимагає надто багато праці. Ймовірно, заліснення великих площ потребуватиме покладання на природу та проходження великого часу. Це стосується колись вирізаних лісів. Технофіли мріють про прискорення процесу за допомогою сіяння дронами. Але якщо ваша мета – швидке покращення безпосередньо вашого району, а не порятунок планети загалом від глобального потепління, то Міявакі – ваша людина.
Приклад України
На київській Русанівці вже існує подібний приклад – ліс на косі, який є повною екосистемою. Він добре відомий, наприклад, серед місцевих бьордвотчерів.
Зараз, улітку – це улюблене місце батьків із дітьми, які ховаються в затінку, де температура на кілька градусів нижча, ніж посеред асфальту.
Навіть попри те, що там недобросовісні пікнікувальники постійно обривають дерева на розпалювання вогнищ – ліс тримається. Його слід не облагороджувати, а захищати – й поширювати приклад на інші мікрорайони та інші міста.
Крім мінілісу на Русанівці, у Києві утворилися такі "ліси Міявакі" на різних ділянках, які відбили у забудовників, або вони самі не змогли на них нічого побудувати. Наприклад, по вулиці Мечникова на території Олександрівської лікарні активісти зупинили будівництво багато років тому, і там на його місці за цей час ділянка заросла кущами та деревами. Все це відгороджено від тротуару огидним парканом. Але коли проходиш поруч душного літнього вечора, то від цього лісочку віє блаженною прохолодою. Єдине, що потрібно зробити мерії, – це зняти паркани навколо території та стежити, щоб не почалося нове будівництво. Не потрібно навіть "благоустроювати" і витрачати гроші на полив дерев, висадку квітів і косіння трави. Нехай ці дикі зарості дають містянам повітря та прохолоду і тішать око зеленню, а слух пташиним щебетом.
