Житло, як у Європі, але не зовсім. Приклад добре збудованого житлового комплексу
Безвіз і орієнтація українців на Захід створила певний попит на житло “як у Європі”. Раніше достатньо було “євроремонту” у квартирі. Зараз з'явився запит і на зручне середовище – двори без місць для паркування, малоповерхова забудова, підземні смітники, гарні дитячі майданчики та велодоріжки, входи в під'їзди без сходів і через прозорі двері. Таке житло можна знайти поблизу Києва, але серед мінусів – автомобільні затори, дорога електроенергія та проблеми з водою.
Продовжуємо цикл, у якому розглядаємо сучасну забудову України. Перший матеріал про висотну забудову на Позняках читайте тут.
На прикладі Києва і міст-сателітів (із населенням у сотні тисяч) виявилося, що це майже недосяжне завдання. Сьогодні Бровари, Бориспіль, Ірпінь, Буча, Вишгород і Васильків часто забудовуються висотними коробками у понад 25 поверхів, без забезпечення нормальних умов у дворах, із суцільним паркуванням і асфальто-бетоном.
Висота будинків менша, ніж відстань між ними, що дає змогу відчувати природу не з погляду “птаха”, а з масштабної людині відстані. Наявність дорослих, доглянутих дерев, лавочок та доріжок, плюс природні перепади рельєфу наближають таке житло до гарних європейських прикладів
Та є винятки. Нижчу ціну земельних ділянок, а отже, кращі умови для малоповерхової забудови можуть запропонувати хіба що села довкола столиці. Але вони мають і чимало мінусів: вузькі переповнені дороги до Києва, тривалі затори в годину пік, слабо розвинену інфраструктуру і малі потужності для забезпечення електрикою, якісною питною водою та належної роботи каналізації.
Поєднання низької підпірної стіни з довгою лавкою спонукає вийти у двір, посидіти на свіжому повітрі, відчути радість офлайн-спілкування
Приклад села Білогородка – це певною мірою компроміс між бажаним і можливим. З одного боку, винятковий для Києва й області формат, дуже подібний на те, яким могло б бути житло середнього класу у Нідерландах чи Бельгії. З іншого – проблеми з роботою ліфтів, вдвічі вищі, ніж зазвичай, тарифи на електрику та низька якість води.
Зупинимося на перевагах багатоквартирного житлового району у селі під Києвом.
У масовій свідомості газони серед багатоквартирних житлових будинків – це зазвичай чорнозем або здичавіла трава, місцями витоптана стихійними доріжками, парковками, вкопаними шинами. Проте є відносно доступний район із фахово підібраними, доглянутими багаторічними травами, хвойними рослинами
Двори без машин
Так, тут зробили двори без машин! Оскільки територія довкола житлових комплексів – це поля або дрібні магазини, занедбана промзона чи дикорослий гай, знайшлися місця для паркування за межами житлових дворів. Частина будинків збудована за принципом кварталу – замкнутого чотирикутника з пішохідним простором всередині.
Дивина! Тут немає авто!
І тут теж. Але є багато лавочок.
Там, де двір не виходив замкненим і повністю пішохідним, за допомогою рельєфу і рослин вдалося відділити паркінг від зони прогулянок і відпочинку на повітрі. Понад те, забудовник знайшов місце для альтанок під навісом – місць для спільних святкувань урочистостей.
Такі, здавалося б, прості речі, як обладнаний стіл для шахів і шашок – досить рідкісне явище в сучасних новобудовах.
Один із комплексів розташований на березі озера, а біля іншого є невеликий гай. Берег обладнали вдало, дерев'яною поверхнею та газоном, і встановили на них стаціонарні лежаки для літнього відпочинку.
Бачиться фантастично, хочеться мати таке біля свого будинку, тим більше, що в Києві є береги Дніпра і багато озер та річечок. Але більшість забудовиків заганяють набережну в бетон.
“Сухий” фонтан, коли вода тече не з чаші чи басейну, а просто з форсунки серед бруківки на мощеній площі – також знайшов своє місце серед будинків комплексу.
На противагу пофарбованим темним кольором глухим броньованим дверям, що ставлять часом у житлових будинках на випадок атак грабіжників і вандалів, у комплексі всі двері до під'їздів прозорі. Це дає природне освітлення в коридор, і одразу видно, хто за дверима.
Заходити у під'їзд зі скляними дверима значно приємніше, ніж відчиняти тяжкі металеві двері та зіштовхуватися лобами на вході-виході
Заїзд до комплексу обмежено шлагбаумом та черговим охоронцем, проте тотального контролю і перевірки документів при вході і виході немає. Збудований квартал має один в'їзд і не межує з іншими житловими мікрорайонами, тому немає конфліктів, коли люди не можуть пересуватися найкоротшими шляхами до магазинів чи громадських споруд, а змушені обходити кілометри чужих парканів, позираючи на життя сусідів із-за них.
Поряд із мало- та середньоповерховими будинками розташована приватна школа й дитячий садок, вони на дальньому плані
Щодо освіти дітей, то у мешканців є вибір. Перший варіант – сільська загальноосвітня школа та державний дитсадок за межами комплексу, але в розумних межах досяжності. Другий – приватний дитячий садок або центр розвитку дитини та приватна школа, де вартість відвідування становить 10000–12000 грн на місяць.
За 10–12 тисяч гривень у вас школа просто у дворі.
"Людське" середовище
Низькі будинки створюють відчуття, що ви начебто перебуваєте серед старої забудови, що ще місцями збереглася у малих містах на Заході України. Це коли йдеш вулицею, а на рівні очей і на відстані витягнутої руки – вітрини кав'ярень, магазинчиків, перукарень чи вікна звичайних мешканців. Можна роздивитися милі оку власноруч зроблені декорації, чиїсь штори, квіти, частини меблів, а також цеглу та інші матеріали фасадів. Людина потроху починає цінувати такі дрібні деталі, яких не знайдеш на вулицях у мегаполісі з хмарочосів.
Вікно сусідів
У кварталі можна покататися мережею велосипедних доріжок, але за межі комплексу обладнані велодоріжки поки що не виходять. Тому безпечно їздити у різні заклади села за 2–3 км немає змоги, вже не кажучи про далекі відстані, наприклад, до Києва.
Велодоріжки є, але тільки на території комплексу
Окрема “фішка” житлового кварталу у Білогородці – наявність дитячих майданчиків за індивідуальним проєктом у стилі архітектури комплексу. Так, інколи вони розташовані всередині дворів, де луна відбивається у стінах і дитячі голоси посилюються, що може комусь створювати певні незручності, зате це досить креативний простір для малечі.
Кругла пісочниця посеред газонів – в оточенні дерев'яної лавки, кущів і високих дерев, що створюють тінь, плюс паркові світильники – здається, більш масштабної людині форми годі шукати.
Пісочниця, обрамлена лавочкою. Ідеально для батьків із малими дітьми
Окремі майданчики мають не лише м'яке гумове покриття, а й штучний рельєф, гірки, де дитині цікавіше вправлятися, ніж на асфальті.
Поки що папір, скло, пластик, метал та харчові відходи люди скидають у спільні контейнери. У будинках немає сміттєпроводів, які разом із приміщенням, куди падає сміття, займають багато цінного місця. Але подекуди встановлені підземні контейнери, до того ж на тротуарах, що не псує вигляд. Є і звичайні контейнери на колесах, в спеціальних загородках із дашками, які приховують неохайний вигляд звалищ.
Знайшлося навіть місце для відкритого для всіх стадіону з штучною травою, де можна грати в мініфутбол, волейбол чи баскетбол.
Є нагода організувати власну любительську футбольну команду
Погана вода та дорога електрика
Земля в селі не така насичена обмеженнями, як у Києві, але дається взнаки нерозвинена технічна потужність та поява нового житла. Ще 10–15 років тому мало хто в подібних селах довкола Києва задумував чи розробляв генеральні плани, де було б передбачено будівництво широких магістралей, потужних електропідстанцій, станцій очищення і подання питної води та переробки каналізації. Якщо в селі з'являється 1–2 тисячі нових квартир, це означає, що значно зросте потреба у ресурсах для опалення та життєдіяльності, потрібно буде прокласти кілометри труб і кабелів, щоб сполучити нові об'єкти з мережами села.
Саме через складну процедуру підготовки умовного “чистого поля” до забудови мешканці таких житлових будинків стикаються з високою вартістю та низькою якістю подачі електроенергії, питної води.
За ціни 1,68 грн за кіловат-годину при прямому договорі з обласними електропостачальниками для фізосіб мешканці вимушені отримувати енергію за комерційним тарифом (як для юридичних осіб) по 2,88 грн. Введення мереж в експлуатацію триває роками, тому поступово набігає переплата за електрику.
Частина двору
Завдяки газовим котлам індивідуальне опалення і нагрівання гарячої води не залежить від того, чи ремонтують центральну котельню, як це заведено у Києві. Але зворотний бік медалі криється в тому, що частина мешканців вимикає опалення взагалі, коли не користується квартирою взимку. А міжкімнатні перегородки, стелі і стіни сусідів втрачають тепло, тому що не передбачені для теплоізоляції від “холодних” сусідів. Крім того, котли в приватних квартирах можуть роками кваліфіковано не обслуговуватися та поступово ставати вибухонебезпечними.
Як пишуть у своїх групах мешканці комплексів – вода з крану інколи може мати коричневий колір. Нею практично неможливо користуватися, тож люди мусять встановлювати дорогі системи індивідуальної очистки води.
Паркування, яке не дратує
Саме ці очевидні недоліки змушують деяких забудовників пропонувати потенційним покупцям незвичні для України стандарти житлового середовища. Розрахунок полягає в тому, що більше людей куплять у них квартири, то більше грошей буде на покращення якості води, і з часом необхідні потужності для її очистки для всіх таки з'являться.
Затишним двором і малоповерховими будинками забудовник намагається компенсувати недоліки з водою, електрикою та каналізацією
Висновок
Вартість однокімнатної квартири в такому комплексі стартує від 730 000 грн на етапі будівництва і до 1 000 000 грн за вже готову до проживання, оренда від 8000–9000 грн на місяць. Але потреба їздити до Києва, відсутність різноманітних робочих місць у селі додає витрат на громадський транспорт або власне авто.
Очевидною перевагою є середовище з нормальною архітектурою, такою, яку можна знайти у багатьох країнах Європи. Вона справді відрізняється від радянських і пострадянських зразків, що масово тиражуються у великих містах України. Проте є і недоліки. Загалом, можливо, що за 20–25 років саме середовище не дасть мешканцям перетворити цей район на гетто для маргіналів, як це нерідко трапляється з житловою висотною забудовою. Натомість воно сприятиме тому, щоб поступово трансформувати його відповідно до потреб, розвивати місця для роботи поряд із домом та мати насиченішу інфраструктуру й якісний громадський транспорт.
Ця стаття не є рекламною, редакція не отримувала жодних коштів від забудовників і жодна стороння особа не впливала на її зміст.
