Забагато випускників університетів породжують політичні кризи. The Economist розповідає про цікаву теорію

Про це йдеться у статті The Economist.

Десять років тому Пітер Турчин, науковець з університету Коннектикуту, зробив у журналі Nature дивний прогноз: "Наступне десятиліття буде періодом зростання нестабільності у США та Західній Європі". Він пов'язав це передусім із "перевиробництвом молодих спеціалістів із високою освітою".

Подальше постання популізму в Європі, несподіване голосування за Брексит у 2016-му, а потім за президента Дональда Трампа, хвиля протестів від "жовтих жилетів" і до Black Lives Matter зробили пана Турчина широко відомим у вузьких колах і призвели до зростання цікавості економістів до дисципліни "кліодинаміка", яка використовує математичне моделювання для пояснення історичних змін.

Наголос Пітера Турчина на "перевиробництві еліт" порушує незручні питання, але також пропонує корисні політичні уроки.

Ще в Стародавньому Римі й імперському Китаї суспільства коливалися між періодами політичної стабільності та нестабільності – часто з інтервалами приблизно в пів століття, пише пан Турчин. Візьмімо США. Кожен самозваний політолог знає, що Конгрес перебуває в стані пату: демократи та республіканці не бажають іти на компроміси одні з одними. Менше знавців пам'ятають, що подібна поляризація існувала також близько 1900 року, а от у середині століття парламентарі були значно більше схильні до співпраці між собою.

Що спричиняє ці переходи між спокоєм і хаосом? Турчин розглядає суспільства як великі та складні системи, підпорядковані певним закономірностям, якщо не законам. Цей підхід дуже відрізняється від більшої частини академічної історії, що надає перевагу вивченню подій у мікрокосмах, подій дрібного масштабу.

Турчин у свіжому дослідженні розглядає своє передбачення про нестабільність, яке він зробив у 2010-му. Його модель містить багато елементів, але пан Турчин – як Карл Маркс – вважає, схоже, що "історія суспільств, що існували дотепер, є історією боротьби класів". Однак там, де Маркс зосереджувався на пролетаріаті, пан Турчин більше зацікавлений в елітах – у тому, як вони та їхні члени борються між собою.

Кого вважати за еліту та як виражається конкуренція, змінюється від місця до місця. Одним із прикладів може бути велика кількість високоосвічених людей відносно до кількості місць на урядових посадах (а отже, статусних робочих місць). Однак боротьба найбільш імовірна тоді, коли є велика економічна нерівність. Тоді винагорода, яка чекає на людей нагорі, особливо спокуслива – й ті, хто програє, відчувають свою поразку особливо гостро.

Почуття невдоволеності особливо сильне серед тих, кого виховували у вірі, що вони мають бути серед еліти. Ще гірше те, що суспільства схильні виробляти дедалі більше людей, які мали б стати елітою – частково через те, що з часом доступ до освіти покращується.

Турчин вбачає в усьому цьому рецепт політичного хаосу. Високо освічені люди, які добре вміють виразити свої погляди, повстають – і починається борсання за політичну та економічну владу. Еліти припиняють співпрацювати між собою, постають контреліти, й чинний лад ламається.

Безсумнівно, в цій аргументації дещо змазуються історичні нюанси. Проте зосередження на невдоволеній еліті – непоганий спосіб розуміння політичної нестабільності.

Історик Г'ю Тревор-Роупер зауважував, що "суспільні кризи спричиняються не безкомпромісним протистоянням взаємно виключних інтересів, а перетягуванням канату протилежних інтересів усередині однієї групи".

Велика Французька революція була передусім не наслідком бідності, а результатом боротьби між освіченим класом, якому бракувало відповідної роботи, та спадковими аристократами-землевласниками. Історики давно визначали "проблему надлишку освічених людей" як одну з важливих причин революцій, що прокотилися Європою в 1848 році. Турчин стверджує, що хоча рабство було безпосереднім приводом Громадянської війни у США, більш фундаментальною причиною було зростання невдоволення енергійних і спрямованих у майбутнє капіталістів Півночі застряглими у старих порядках землевласниками Півдня.

Перевиробництво еліти також може допомогти пояснити хворобу, що охопила багаті суспільства останнім часом. Для молодої людини стало надзвичайно важко потрапити в еліту, навіть якщо вона працюватиме дуже наполегливо й навчатиметься у найкращих університетах.

Ціни на житло такі високі, що тільки спадкоємці мають шанси відтворити стандарти життя своїх батьків. Потужність кількох "суперфірм" означає, що на ринку є обмаль справді престижних робочих місць. За оцінками Турчина, США щороку виробляють близько 25 тисяч "зайвих" юристів. Понад 30% британців мають "надто високу" для своєї роботи освіту.

Усе це частково пояснює начебто дивну тенденцію: чому нібито небідні люди стали схильними до радикалізму. Скажімо, Лейбористська партія Британії, яка сильно "полівішала" під проводом Джеремі Корбіна, привабила більше людей з середнього й навіть вищого середнього класу, ніж раніше. Було очевидним лідерство цієї партії серед нещодавніх випускників університетів. Перевага "поміркованого" Джо Байдена над "соціалістом" Берні Сандерсом була значно меншою серед прихильників Демократичної партії з вищою освітою, ніж серед демократів, які не закінчили школу.

Прогноз землетрусу

Теорії пана Турчина передбачають, що політичні спазми зрештою минають. "Рано чи пізно більшість починає прагнути повернення стабільності й завершення протистоянь", – стверджує він.

Наявні дані вже показують, що підтримка як ліво-, так і правопопулістів у Європі йде на спад. Трампа, як і передбачали соцопитування, не переобрали на другий термін.

Один із варіантів уникнення нестабільності – зменшення кількості людей, що прагнутимуть потрапити в еліту. Боріс Джонсон, прем'єр Британії, тисне в бік покращення професійно-технічної освіти, стверджуючи: "Нам треба визнати, що дедалі більша кількість молодих людей після випуску з університетів працює на роботах, які не вимагають вищої освіти".

Однак еліти можуть запобігти виникненню політичної нестабільності й більш ефективно. На початку XX століття реформатори у США збільшили податки на спадок, щоб запобігти виникненню спадкової аристократії, та почали потужну боротьбу проти монополій. Подібно, зараз модернізація систем планування міста може знизити ціни на житло в мегаполісах, а боротьба з монополіями може створити добрі робочі місця для "зайвих людей" з високою освітою.

Аналіз структурних сил, які керують суспільствами – цікаве пояснення політичних негараздів. Але кліодинаміка необов'язково має сприйматися як доля.

Звернення редакції:

Базу псевдосоціологів і прихованих піарників ми прискіпливо наповнювали і постійно оновлювали з 2015 року. Та з наступного року ця робота може бути заморожена. Причина проста і банальна: немає грошей. Звертаємося до Вас із проханням перерахувати кількасот гривень через Спільнокошт та закликати це зробити ваших друзів і знайомих.

економіка суспільство політика освіта аналітика інозмі