Франківськ у червоній зоні: лікарні справляються, але на межі, мер вважає, що бізнес має працювати за будь-якої ситуації

Маріанна Антонюк, спеціально з Івано-Франківська

Ранкове місто – порожній вокзал і жваві вулиці

Івано-Франківськ зустрів морозцем і порожнім вокзалом, центральна зала якого перегороджена стрічкою, простір перед касами розділений перегородками, а на вході спеціальна пані міряє температуру всім охочим зайти досередини.

Загалом порожність не дивує, якщо зауважити на табло кількість скасованих потягів: їх 12. Але це не через червону зону, запроваджену саме в Івано-Франківську – на відміну від березневого карантину, нинішній уже не такий жорсткий і потяги звідси відходять, сюди прибувають і тут зупиняються для посадки-висадки пасажирів. Скасовані поїзди від інших станцій: наприклад, Рахів–Львів, Київ–Ворохта чи Чернівці–Ковель.

Тим часом автобусне сполучення – і приміське, і міжміське – залишилося дуже жвавим, про що свідчить шерега вишикуваних автобусів від залізничного вокзалу – аж до розташованої зовсім поруч автостанції. Автобуси змінюють один одного мало не щохвилини.

А от вокзальне кафе «Сита ложка», де раніше можна було поснідати і погрітися, зачинене.

Натомість численні МАФи через дорогу процвітають: хот-доги, піти, чебуреки і звичайні пиріжки завжди є кому розкуповувати. Вранішні франківчани та гості міста похапцем з’їдають швидку їжу і поспішають на маршрутку. Маршрутки сновигають часто (зрештою, як і завжди в цьому місті), тож люди на зупинці не затримуються. І хоч ця місцинка жвава, та не одноманітна: прийшли – поїхали, прийшли наступні – поїхали. Натовпів, годинних очікувань чи переповненого транспорту немає.

Кругом суворі письмові попередження: без маски не заходити! У найближчій аптеці, яка за графіком працює від 7 ранку, одноразові маски продаються по 5 грн.

Пішохідний перехід через дорогу і кілька сходинок вниз ведуть просто до гостинної, але практично порожньої кав’ярні «На гребені хвилі», на вході до якої мила працівниця запрошує кожного, хто наближається, «на каву і коньячок».

Чоловік, який уже скористався запрошенням, не зважає на прохолоду і виносить свої чашку та келих на вулицю, сідає за столик.

Прямую до центру.

Знаходжу міську раду. У вестибюлі – скриньки з написаними назвами управлінь для того, щоб відвідувачі могли залишати документи просто тут і не заходити далі, щоб зайве не контактувати.

За порядком у вестибюлі стежить старший чоловік, він і спрямовує мене до кабінету міського голови на 3-му поверсі, вказуючи на сходи або ліфт. Віддаю перевагу порожнім сходам перед людним ліфтом.

У приймальні міського голови – звичайний понеділок: багато дзвінків, багато відвідувачів. Сам Руслан Романович о 9-й розпочав щоденний прямий ефір у фейсбуку. З увімкнутої трансляції на компі секретарки в приймальні я почула про стан із захворюваністю на COVID-19 у місті, про початок опалювального сезону і про підготовку до зими. О 9:30 дістала змогу розпитати про це докладніше.

Руслан Марцінків: «В екстрених ситуаціях і діяти треба екстрено»

Цікавлюся у старо-новообраного мера (офіційно про його більш ніж впевнену перемогу на виборах було оголошено наступного дня), чи не виглядає його опір запровадженню жорсткого карантину «заграванням з електоратом перед виборами», які ось уже минули – і таки доведеться реагувати на пандемію жорсткіше.

«Вибори тут ні до чого – але я вважаю, що саме органи місцевого самоврядування мають приймати такі рішення, – заперечує Руслан Романович. – Ми боролися за свої права і, гадаю, нам вдалося: навіть в умовах червоної зони маємо право вирішувати ми, а не Київ, що нам обмежувати. В принципі, у нас нічого не змінилося: транспорт як працював, так і працює – щоправда, пасажири займають тільки сидячі місця. Це теж створює незручності, але розуміємо, що це необхідний крок. Бізнес працює, і я вважаю, що бізнес повинен працювати за будь-якої ситуації. Його не можна закривати, тому що насправді більша катастрофа, коли він не працюватиме».

На питання, як реагує громадськість, чи приходять повідомлення, листи – каже, що зараз такого немає. «І це означає, що прийняті рішення є правильними». Хоча цілком усвідомлює, що будь-яке рішення буде мати як тих, хто його підтримає – так і противників. Наприклад, щодо шкіл і дитсадків: хтось буде категорично проти їх закриття на карантин, а хтось його вимагатиме. «Якщо хтось працює вдома – то йому і дистанційне навчання дитини нормальне. Але якщо вся сім’я працює, дитинку ж десь треба лишити, особливо маленьку. Потрібні якісь компромісні рішення», – каже мер.

Тож саме від минулого понеділка в Івано-Франківську обмежили школи: 5–11 класи навчаються дистанційно, але 1–4-ті та дитсадки працюють. Бо економіка міста, пояснює, вже втратила близько 200 млн грн, і цьогоріч «наздогнати» упущене вже точно не вдасться.

«Я не бачу глобальної катастрофи, буквально щодня я на зв’язку з головними лікарями, ми розгорнули додаткові ліжка, бачимо, як у медичному плані з цим боротися. Я переговорив з усіма лікарями, їздив у лікарні, де ми хочемо розгортати додаткові ліжка, – розповідає Марцінків. – Це непросто, але люди до цього ставляться з розумінням і готові надавати допомогу, якщо це станеться. Поки що, слава Богу, ми справляємося. Хоча в міських лікарнях сутужно, але всі приміщення, які можна використати, ми використовуємо. Проблема передусім не в ліжках, а в кисні і в медичних працівниках».

Мер розповідає, що в місті є 23 апарати штучної вентиляції легень (ШВЛ) у Центральній міській клінічній лікарні та 13 у міській клінічній лікарні №1. Раніше було всього 8 (відповідно 6 і 2). Кисень «підтягнули» майже скрізь ще на самому початку епідемії. «Нам дуже важливо було у перші два-три тижні від початку пандемії закупити все необхідне вчасно. Закуповувалося за спонсорські гроші те, що треба було забезпечити – і було забезпечене все», – стверджує міський голова.

Він високо оцінює фаховість франківських медиків і вважає, що міська влада дуже правильно вчинила, коли на самих початках забезпечила їм доплати за цю роботу: «В екстрених ситуаціях потрібно і діяти екстрено.

Я можу про це говорити, бо в той час щодня був в одній і в другій лікарні. Тому що була паніка, треба було втримати лікарів, і ми тоді зразу виділили гроші на доплати, бо це було найважливіше. І поки Київ про це тільки говорив – ми це вже зробили».

Нинішнє зростання захворюваності його не лякає – вважає, що це загальна тенденція, зокрема і світова, і в ній потрібно «максимально шукати компроміс»: «З одного боку – нехай бізнес і все решта працює, але з іншого – тоді й медична галузь мусить бути здатна надати допомогу. Де можна щось трохи обмежити – обмежуємо. Школу ж обмежуємо в сезонний грип? Так само будемо діяти тут. Основне – щоб медична система була готова».

Водночас вважає цілком доцільним запровадження жорсткого карантину в березні 2020-го: «Карантин, найперше, в головах. У нашій країні – це питання психології, а не юриспруденції. На той момент була паніка, ніхто не знав, що це таке, і жорсткий карантин був потрібен, може навіть ще жорсткіший – із закриттям кордонів. Тепер такий захід уже нічого не дасть, потрібно обмежувати зростання захворюваності. А загалом – у нас же ж немає суцільного тестування. Наприклад, маємо футбольний клуб «Прикарпаття» – хлопці навіть не відчували хвороби, а зробили тести – 12 людей випало.

Тож думаю, що якби протестували всіх, то результати були б більшими в рази. Чому статистика збільшилася: 9 лабораторій зараз роблять дослідження! Коли робили 300 результатів – була захворюваність 40–50 випадків, коли роблять 1200–1300 – ну і виходить 200–250 хворих. Але й можуть усі навколо перехворіти, а людина чується нормально. У мене вже всі заступники, помічники перехворіли, за короткий час двоє сільських голів померли…».

Не розуміє Марцінків і потреби у скасуванні громадського транспорту: «На початках громадський транспорт по місту не їздив узагалі. Упродовж двох місяців. Потяги також були скасовані – але ми трохи сварилися з міністром… У них по постанові це дозволено, але вони чомусь відмінили по Франківську, Тернополю і Хмельницькому, а по всіх інших містах лишили. Тиждень не їздив поїзд».

У протистоянні з центральною владою міські голови солідаризуються: «Підтримують «свободівські» мери: Надал, Семчишин. От ми втрьох тримаємося купи. Маємо координацію. І крім того, координуємо свої дії з Асоціацією міст України, яку очолює Віталій Кличко, ми дуже добре працюємо з ними».

Читайте репортаж про ковід у сусідньому обласному центрі:

«Червоний» Тернопіль: хворим у лікарнях бракує місць із киснем, медична система занурюється в хаос

Ситуацію оцінює об’єктивно: «Бізнес шукає для своєї діяльності щось нове: виходять на свіже повітря, застосовують щось інноваційне, багато пішло в інтернет. Театр наш зараз робить вистави по містах, де не червона зона. От вчора в Калуші був… Кінотеатри працюють, хоч і з обмеженнями. Люди призвичаюються. Насправді ж ця ситуація ще на 2–2,5 роки. Ми маємо навчитися жити «між краплями». Це надовго, тому медична система повинна бути все сильнішою, а люди мусять призвичаїтися. Це реальність, яку не можна заперечувати».

Центральна міська лікарня переповнена, але оптимізму не втрачає

У тому, що це «реальність, яку не можна заперечувати», переконуюся в Центральній міській клінічній лікарні на вул. Мазепи. Дістаюся туди маршруткою. Біля зупинки – намет «Свободи», з якого роздають газету з передовицею про «Блискучу перемогу Марцінківа». Перехожі час від часу підходять і беруть.

У маршрутці №48 сидячі місця зайняті не всі, до поручня скотчем прикручена ємність з антисептиком.

Пасажири – в масках. Через кілька зупинок виходжу біля лікарні. Минаю кардіокорпус, дістаюся наступного. Проходжу повз чоловіка з невеликою сумкою, який говорить по телефону: «Та де, тут нікого не пускають навіть на поверх…» Вочевидь, відвідувач. Але на вході охоронець люб’язно показує мені шлях до кабінету головного лікаря, а якась медпрацівниця приймає у відвідувачки сумку з передачею, уточнює, в яке відділення, палату і кому те призначене – і відносить.

Біля кабінету керівника установи (офіційно: директора Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міськради) – черга з кількох людей. На дверях приймальні – прохання «більше двох у приймальні не збиратися». На одному зі стендів на стіні – «Схема оповіщення при виявленні або підозрі на зараження карантинними інфекціями…»

Заходжу до кабінету керівника. Тарас Романович Масляк – без маски. Пояснює: уже перехворів. «Повторно здав аналіз на тест – результат був негативний. Скоро знов робитиму тест. Бо ПЛР-тести дають похибку, не кажучи вже про швидкі тести. Хоча ми були одними з перших в Україні, кому місто закупило швидкі тести на початку пандемії, і тоді це було важливо».

Звісно, медики в його лікарні також хворіють – хоч і, на щастя, не масово. Лікарня – багатопрофільна, на 470 ліжок. Дотепер тут функціонували відділення хірургії, судинної неврології, терапії, приймальний покій, відділення детоксикації тощо. Робили складні операції, зокрема кардіохірургічні на відкритому серці. Та коли почалася пандемія COVID-19, одними з перших почали приймати пацієнтів із коронавірусом.

«Можна сказати, ми стали інфекційною, вірусною лікарнею, – констатує Тарас Романович. – У нас залишилися тільки два відділення, які ведуть цілодобову ургенцію: надають невідкладну допомогу з інфарктом міокарда, судинною неврологією (інсульти) і хірургічну.

Крім того, розділили лікарню на «чисту» й інфекційну, зробили окремі два входи. Зони чисті, зони перепусток, маємо контроль: працює і муніципальна охоронна служба, і наші працівники, які не були задіяні в лікуванні ковідних хворих.

Ми їх долучили, щоб вони могли носити передачі від родичів тим людям, які лежать у відділеннях. Це працівники з фізіотерапії, масажисти – ми їх не відправили у відпустки за свій рахунок, а долучили до роботи. Цим розвантажили інших працівників, а хворим стало зручніше. Вони не отримують 300% зарплати, але мають 120%. Тому що в будь-якому випадку контактують із людьми, які так само можуть бути контактними. Ніхто з нас не застрахований від ймовірності інфікування».

Спочатку в лікарні готували під ковід 100 місць, згодом почали перепрофільовувати різні відділення і, зараз, 2 листопада, тут лікувалися 336 людей з коронавірусом.

«У кого є потреба в кисні – мають доступ до точки подачі кисню, – стверджує головний лікар. – Ми зараз працюємо над тим, щоби збільшити кількість цих точок. Колись мали десь до 60 кисневих точок, почали збільшувати їхню кількість – і зрозуміли, що наша мережа не витримує. Переробили систему на нову і ще й зробили нову кисневу станцію. Зараз нам тільки треба збільшити кількість точок. Через тиждень додамо до наявних 80-ти ще 100.

Колись ми користувалися балонами з киснем. Але балони – це ще й небезпечно. Через це ми й облаштували велику кисневу бочку, станцію».

Тим часом керівник закладу переймається, чи не доведеться при збільшенні числа кисневих точок збільшувати й об’єм станції: адже бочка містить 4 т, а зараз за добу вже використовується майже 2 т кисню… Нагадує, що взагалі-то держава мала би подумати про заводи з вироблення кисню. Бо якщо, не дай Бог, щось станеться на Львівському хімзаводі, який зараз виробляє кисень, то ситуація може стати дуже безрадісною.

«Бо кисневі концентратори – це кльово, але вони не дають той кисень, який дають кисневі станції, – стверджує лікар. – Кисневих концентраторів маємо також десь 25 чи 30, але для важких хворих подача кисню має бути професійна й автоматична».

Пацієнти в коридорах і безстрашні медики

Головна медсестра лікарні Ольга Мікула веде мене у відділення з інфікованими COVID-19. Обидві перевдягаємося: костюм, шапочка, бахіли, рукавички, маска, щиток – усе відповідно до інструкції, яка лежить на столі в кабінеті медсестри.

Виходимо з кабінету у вестибюль. Саме прибув ліфт, його двері відчиняються, і дві медпрацівниці вивозять до виходу каталку з великим чорним мішком. Підсвідомо розумію, що це тіло померлої людини – мабуть, передають рідним. Питаю в пані Ольги, вона підтверджує: «Так, люди, на жаль, помирають. Це була жінка. Супутні захворювання, значна зайва вага…».

Тим часом моя «екскурсоводка» встигає переговорити з якоюсь відвідувачкою, бере в неї передачу, і вже з цією сумкою ми прямуємо до «ковідних відділень». Довжелезним підвалом виходимо до другого входу – того, на якому приймають інфікованих коронавірусом. У вестибюлі – дозатор з антисептиком.

Далі вхід у приймальне відділення, відмежований червоною лінією. Коридор, з якого двері в палати-оглядові-маніпуляційні, в кінці стіл, де ведуться всі записи. Двері в одну з палат прочинені, там кілька ліжок, кожне з яких запнуте фіранками. Видно, що на одному з них є пацієнт.

У приймальному відділенні, як пояснює головна медсестра, хворі можуть перебувати до трьох діб до остаточного встановлення діагнозу – під наглядом медперсоналу і з наданням усієї необхідної допомоги.

Сьогодні в цій лікарні не ургентний день – він в іншій міській лікарні – №1 на вул. Матейка. Тобто основний наплив хворих саме в цей день – туди. Але медики стверджують, що впродовж двох тижнів вони щодня приймали 40–50 хворих. Сьогодні їх всього 16, і це було величезне полегшення…

Із приймального відділення хворих транспортують до інших саме через підвал, тож і ми йдемо тим самим шляхом: ліфтом їдемо в «першу терапію». Завідувачка 1-го терапевтичного відділення Любов Василівна Лосюк саме займалася «паперовою роботою» в кабінеті, тож вийшла до нас без «повного обмундирування»: в халаті, шапочці, масці.

У палати так не можна. Прочиняє двері палати, хворі одразу повертають голови до дверей і питально дивляться. Не затримуємося – люди мають право на приватність у такій ситуації. Йдемо коридором далі. Завідувачка прочиняє двері, на яких написано «Їдальня» – всередині ліжка з хворими. Навпроти, за ширмами просто в коридорі – також ліжка з хворими.

«Палати переповнені, люди лежать у коридорах, в їдальні розгорнуто додатково вісім ліжок, – пояснює завідувачка. – Кварцуємо все, але все одно ліжка в коридорах не мають бути, адже вірус передається повітряно-крапельним шляхом… Є 10 кисневих точок – усі заповнені. Також є додаткові п'ять кисневих концентраторів, які наразі також усі зайняті. Це зараз основна проблема – кисневі точки. Нерідко люди озлоблені – адже держава забезпечує безкоштовне лікування, тільки коли є позитивний ПЛР-тест. До того часу, поки тест негативний – люди самі повністю купують ліки, а це недешево.

Читайте також:

23 тисяч на ліки і "просто пневмонія": як люди з коронавірусом лишаються без діагнозу

У відділенні зараз перебуває 55 хворих – із них 38 «позитивних», сім «негативних», а решта під питанням. Негативні можуть бути хибно-негативними. Але епідеміологічно був контакт, клінічно виглядає, що є коронавірус, на комп’ютерній томографії є специфічні ознаки, які є тільки при Covid-19, і на ІФА-тесті підтверджено, що є антитіла… Тому вони лежать у цьому відділенні.

Світова статистика така сама: не всі, у кого є коронавірус, мають позитивний ПЛР-тест».

Ситуацію із забезпеченістю ліками підтверджує і директор підприємства Тарас Масляк: «Із майже 2 тис. пролікованих у нас 1300 – з підтвердженим діагнозом, а 700 – без. І ці люди змушені докуповувати собі ліки. Сумно, але так воно є. Так само діагностику проводити треба за електронним направленням сімейного лікаря, а багато людей цього ще не розуміють і йдуть до нас без нього. Тож я відповідно не можу їх безкоштовно обстежувати».

Значне зростання хворих, які потребують лікування в стаціонарі, головний лікар Тарас Масляк пояснює двома факторами: недотриманням людьми заходів особистого захисту, а також недопрацюванням сімейних лікарів: «Я вважаю, що у нас недопрацьовують сімейні лікарі по всій Україні. Я не розумію, що то таке є «дистанційне лікування хворого». Може, я з минулого століття вже… Але вважаю, що хворого треба прослухати фонендоскопом, побачити – і тоді вчасно призначати лікування». Саме вчасне призначення лікування, вважає лікар, зменшило би потребу в госпіталізації хворих.

А загалом, каже, переглянув своє ставлення і бачення цієї хвороби: «Попрацювавши в цьому, я зрозумів, що ми будемо змушені перехворіти майже всі. Моя точка зору: чим швидше ми перехворіємо, отримаємо імунізацію, тим легше і краще буде для суспільства. Для того, щоб це тривало легше – влада (уряд, обласна, міська, районна влада) мала би забезпечити достатню кількість ліжко-місць. Щоб люди не кіпішували, не переживали. Бо коли за добу буде надходити 100 людей, а я можу покласти тільки 40, а решту не маю куда діти – це буде проблемою. А стаціонарне лікування мало би бути забезпеченим тим, кому воно показане».

Тим часом, як писали ТЕКСТИ, зараз кількість заражених на день подвоюється щомісяця. До Нового року в Україні буде 27,5 тис. хворих у день, це означає і збільшення госпіталізованих. Безкінечно збільшувати кількість ліжок неможливо.

На питання, чи має бути запроваджений зараз жорсткий карантин, відповідає: «Я вважаю, що люди мають дотримуватися правил індивідуального захисту. Маска дає те, що ми не поширюємо вірус. Це захист не стільки ДЛЯ того, хто в ній – а ВІД того, хто в ній».

Наступного дня на нараді в міськраді начальниця управління охорони здоров'я Марія Бойко доповіла, що станом на ранок 3 листопада Центральна лікарня заповнена на 111,1%. Вона додала, що зараз у місті бракує лікарняних ліжок для пацієнтів із коронавірусом. Усього в Івано-Франківську можуть розгорнути 550 ліжок. При цьому зараз пацієнтів із пневмонією приймають у міському пологовому будинку. До кінця тижня 30 ліжок розгорнуто в дитячій міській лікарні. Якщо ситуація з коронавірусом продовжить загострюватися, прийом пацієнтів почнеться в клініці Івано-Франківського медуніверситету. Також як резерв розглядають Кардіологічний центр, де можна буде розмістити 120 ліжок.

епідемія суспільство коронавірус івано-франківськ