"Карателі" в Україні і Білорусі. Приклад лінгвістичного опору

Натомість в Україні діяв зовнішній чинник: ввести карателей в ужиток з 2014 року намагалася російська пропаганда. Чому в Україні спрацював «лінгвістичний опір» щодо нав’язуваних карателів? Яку роль тут відіграли нові реалії російсько-української війни, що витісняють усталені уявлення про Другу світову, збережені в РФ та Білорусі? І, нарешті, яким чином мовна гра сприяє опірності нашого суспільства і водночас засвідчує, що опірність існує? Відповіді на поставлені питання показують, що розпад «пострадянського простору» триває, а лінгвістичні дані слугують надійним діагностичним показником перебігу цього процесу.

Механізми лінгвістичного опору, або лінгвістичної самооборони, як позначила це явище наприкінці 70-х рр. ХХ ст. Анна Вежбіцька, аналізуючи засоби протидії тоталітарним дискурсам, набувають нової актуальності в довкіллі гібридних загроз.

Слово карателі в сучасній Україні – яскравий приклад російських інформаційних впливів, проти яких доводиться оборонятися. Спробу ввести це слово в ужиток як один із базових елементів пропагандистської війни, в одному ряду з бандерівцями, хунтою і подібними, фіксуємо з 2014 року — передача на каналі «Россия 24» так і називалася: «Азбука Майдану: "хунта", "бандерівці", "карателі”». А ось в Білорусі слово карателі активізується на тлі внутрішніх подій, пов’язаних із президентськими виборами 2020 року.

Тож відмінності між українським і білоруським випадками насамперед соціолінгвістичні. Проте різницею соціальних контекстів справа не обмежується, при зіставлені відкриваються проблеми смислів, ті семантико-прагматичні моменти, що особливо важливі в зв’язку з проблемою опірності російським когнітивно-інформаційним впливам.

Недавня стаття Ірини Лєвонтіної про російське слово каратели «Всех на дно» (газета «Троицкий вариант» № 17, 2020 ) дозволяє побачити певні подібності в семантичному розвитку російського (вживаного також у Білорусі) й українського слів. Від цього вихідного пункту нам далі яскравіше відкриються відмінності.

Російське слово каратель у Білорусі містить прозорі асоціації з подіями Другої світової війни на її території. Нині це слово досить швидко вивело там на поверхню шар історичної пам'яті, структурованої та підтримуваної культурними текстами — книгами й фільмами. Як це описує Ірина Лєвонтіна, «Карателі приходять в село, хапають мешканців, розстрілюють, вішають, палять оселі — карають за допомогу партизанам. Усі ці жахливі картини з фільмів та книг про війну застрягли в нашій пам’яті з дитинства».

Звернімо увагу, слово «війна» у цій цитаті за замовчуванням відсилає до Другої Світової, або Великої вітчизняної війни, як її прийнято позначати в Росії та Білорусі. Натомість в українському контексті позначення війна потребувало б відповідних уточнень, бо просто війною в Україні нині називають російсько-українську війну, що триває з 2014 року. Ця відмінність показує, що в Україні відбувається зміна прототипного уявлення про «війну як таку», порівняно з РФ та Білоруссю.

У сучасного вживання російського слова каратели в Білорусі є дві особливості: по-перше, воно виникає на власному ґрунті, так би мовити зсередини, на тлі нинішніх політичних подій, а по-друге, «карателями» виявляються білоруські громадяни, як і ті, проти яких вони застосовують силу. «Свої» перетворюються на «чужих», що робить ситуацію особливо болючою.

В українському контексті ситуація інша. Коли йдеться про російсько-українську війну і військові дії РФ на Сході України, здійснювані за допомогою місцевих проксі-угруповань, то спроба назвати українських військових карателями виявилася неефективною і була відносно успішною лише на тимчасово окупованих територіях ОРДЛО, які перебувають під суцільним російським інформаційним впливом. На цій території представники Збройних сил України марковані як «чужі», хоча важко оцінити, наскільки поширеним є позначення карателі поза суто пропагандистським дискурсом. На відміну від таких слів мови ворожнечі, як укри, укропи, що вживаються в ОРДЛО в поточному мовленні.

За винятком видань на неконтрольованих територіях, карателі в Україні практично не трапляються. Крім нечастих традиційних вживань карателів як історизму в описах подій минулого, його подекуди використовують, коли йдеться про сучасні реалії окупованої частини Донбасу. Це слово маркується як «чуже» — за допомогою лапок, іронії, прямих згадок про його належність до російської пропаганди або інших обмежувальних засобів передачі чужого мовлення, від якого автори текстів дистанціюються. Ось кілька прикладів (тут і далі навожу дані з ГРАК — Генеральний регіонально анотований корпус української мови / М. Шведова, Р. фон Вальденфельс, С. Яригін, А. Рисін, В. Старко, М. Возняк, М. Крук та ін. – Київ, Львів, Єна, 2017-2020. – uacorpus.org):

«…попри численні приклади втечі людей і виробництв із нібито «вільного Донбасу» на підконтрольну «фашистам і карателям» територію, бойовики на Сході й далі ведуть війну» (2019);

«Хунта і карателі – це для України справжні компліменти, ми від цього аж зашарітися можемо» (2918);

«Цікаво, що книжку Зіненка [«Іловайський щоденник»] продають навіть у російських інтернет-магазинах. Щоправда, як «сповідь карателя про знущання з місцевих мешканців на Донбасі» (2018);

«Не зрозуміли вони, коли я сам став одним із «карателів», добровільно вступивши до лав ЗСУ (2017)».

В українських реаліях військові безумовно належать до категорії «своїх». А карателі зі «своїми», «нашими», не співвідносяться – це, за сутністю, слово на позначення «чужих», належне до «чужого мовлення», до російської пропаганди.

Для нинішньої російсько-української війни відсилання до подій Другої світової як до інтерпретаційної моделі нехарактерні. Такі асоціації (несуцільні) я відзначала на рівні метафор, починаючи з 2014 до 2016 рр. (у статті «Концепт війни: семантика і прагматика»). Відтак їх стає дедалі менше. З цієї причини карателі також не мали особливих шансів увійти до українського мововжитку.

Для сучасного розуміння поняття карателів характерно, що це люди зі збройних угруповань, які діють з особливою жорстокістю проти цивільних, тих, хто не може дати адекватного опору. Таке значення, очевидно, починає формуватися в Україні в двадцятому столітті, після Першої світової війни та подій Української революції.

«Чоловіки й парубки вважали за краще не потрапляти німцям і карателям на очі… Зілов і Катря вибігли за ворота, щоб устигнути до ставків. Але було вже запізно. З-за дубняка, з гори, на дорозі від села враз з’явились п’ятнадцять чи двадцять верхівців» (Юрій Смолич. Вісімнадцятилітні. 1938).

Раніше в російському каратель була наявна семантика покарання, заслуженої кари, із джерела вищої сили. Згодом значення іменника розійшлося з дієсловом карать (Лєвонтина). В українській мові іменник каратель трапляється у схожому значенні в ролі атрибутивної прикладки до архангел, з елементом іронії «Ідіть, ідіть в свій рай, не грайте ролі архангела-карателя!» (Леся Українка, Блакитна троянда, 1871).

У дієслові карати, поряд зі значенням ‘завдавати мук, тортур; мучити', зафіксовано ‘завдавати кари, накладати кару, покарання за що-небудь, причому, судячи зі словникової ілюстрації, йдеться про справедливу кару: «…І ворогів наших ми каратимемо вже всі разом, всією нашою зброєю, всією силою (Вадим Собко, 1958 – СУМ-11, т.4, с. 101).

Отже семантика справедливого покарання не зникає остаточно з українських карати, каратель. Можливо, це стало однією з причин використання каратель в рамках мовної гри з метою «лінгвістичного опору» російській пропаганді. Більш відомим прикладом такої гри є спроба позитивного перетлумачення слова укроп (кріп). Приклад з переосмисленням каратель не менш цікавий. Йдеться про заснований на реальних подіях роман «Карателі» (2018) українського письменника Влада Якушева, з описом російсько-української війни періоду 2015-2016 рр. Назва «Карателі» іронічна. Як пояснює українська Вікіпедія, автор назвав книгу так, як російська пропаганда зазвичай називає воїнів Збройних Сил України.

Таким чином, український контекст сучасних «карателів» вельми відрізняється від білоруського. Приблизною аналогією могли б слугувати беркутИ (російськ. беркутА) часів українського Майдану зими 2013-2014 р. Але це окрема тема.

спротив україна білорусь мова