Мародерство – не справжня історія протестів у США. Які його причини?

Про це йдеться в матеріалі американського Vox, який спеціалізується на "пояснювальній журналістиці". Наводимо дещо скорочений переказ.

27 травня, на другий день після початку протестів через поліцейське насильство та вбивство Джорджа Флойда, швидко стало вірусним відео про людей, які грабують гіпермаркет Target у Міннеаполісі:

Зображення навмання підчищених полиць, розбитих вікон і громадян, які йдуть із товарами, стали фокусом "перетворення протестів на насильство", а ці дії широко засудили політики, правоохоронці й самі активісти, які закликали зберігати мирну природу демонстрацій.

Розграбований Target спровокував сильну реакцію спостерігачів по всіх США та за їх межами.

Ці дії тлумачили по-різному: як демонстрацію антикапіталізму, як ознаку беззаконності та безладності протестів, як неминучий вияв гніву й економічних негараздів.

Масштаб і обсяги демонстрацій проти поліцейського насильства є найбільшим за півстоліття: на понад 250 міст у США поширилися протести – а за ними часто йшло й мародерство.

Від Нью-Йорка до Сент-Пола, Чикаго та Лос-Анжелеса зазнали мародерства та вандалізму вітрини магазинів із товарами розкошів, великі супермаркети, сімейні крамниці.

Дехто з солідарності з протестувальниками заявляв, що ці незаконні дії відображають гнів і хаос моменту, водночас підживлюючи увагу ЗМІ до причини протестів.

"Товари можна замінити, а життя чорних – ні". Ця фраза часто згадувалася в соцмережах. Активісти почали поширювати статтю 2014 року під заголовком "На захист мародерства", яку вперше було оприлюднено під час протестів у Фергюсоні. Посеред соціальних заворушень деякі люди, ніяк не пов'язані з протестами, використали момент для власної вигоди.

Громадська непокора – гарячкова й хаотична. Люди, які виходять на вулиці, можуть не мати однакових переконань.

Дехто грабує крамниці з того самого гніву, який живить протести. Інші грабіжники – взагалі не протестувальники. Однак, оскільки неможливо розплутати мотиви та наміри кожної людини, значно легше скинути всіх на одну купу й створити наратив, який підходить під твої погляди.

неможливо розплутати мотиви та наміри кожного, легше скинути всіх на купу і створити наратив, який підходить під твої погляди

Щоб тримати під контролем протестувальників, у понад двадцяти штатах було введено Національну Гвардію. Міста запроваджують комендантські години, які починаються місцями вже о шостій вечора. В деяких випадках рано припиняється робота громадського транспорту. Президент погрожував придушити протести за допомогою американських військових. А тиждень перед тим писав: "Коли почнеться мародерство – почнеться стрілянина".

Ось той самий твіт Трампа, позначений Твітером як "героїзація насильства":

Багато мітингів анонсують як мирні події, хоча тертя між поліцією та протестувальниками може спалахнути будь-якої миті.

Уявну лінію між миром і хаосом легко перетнути – це може зробити лише жменька цивільних або протестувальників.

Багато активістів і протестувальників активно виступають проти мародерства, проти вандалізму та проти насильства (в тому числі брат загиблого).

У деяких випадках відео показує ескалацію з боку поліції: неспровоковане та без розбору використання сльозогінного газу, палиць і гумових куль.

Нині в усіх США домінує почуття неспокою – йому передували місяці перебування вдома з метою спробувати сповільнити пандемію COVID-19. Протести, знищення майна та неповага до влади – лише симптом загальної ситуації, вважає професор Дарнел Хант, декан департаменту суспільних наук в Університеті Каліфорнії (UCLA). Раніше він багато досліджував повстання 1992 року в Лос-Анжелесі після виправдання в суді поліцейських, які побили Родні Кінга.

Він зосереджується в тому, як розмова настільки швидко переходить із протестів та їхньої причини на мародерство – та чи такі дії кидають тінь на мету протестів.

Як правило, в наративах ЗМІ видно зосередження на безпосередніх, "сенсаційних" елементах кожної історії. Тому, звісно, як тільки вибухає насильство, саме воно починає домінувати в історіях. Центральним у сюжетах ЗМІ стає мародерство.

Зазвичай еволюція чи радше "деволюція" новинних сюжетів щодо міських заворушень полягає в дедалі більшому зосередженні на конкретних деталях того, що саме в цей момент роблять протестувальники – причини ж поступово розмиваються.

Крім того, ЗМІ мають тенденцію говорити про учасників подій як про єдине ціле й не робити розрізнення між мирними протестувальниками, насильницькими протестувальниками, а також тими, хто бере участь у подіях із інших причин.

Одна з речей, які я вивчив під час дослідження заворушень 1992 року в Лос-Анжелесі: люди виходили на вулиці з дуже різних причин. Виправдальний вирок щодо поліцейських, які побили Родні Кінга, був лише тригером, який створив момент для, так би мовити, винесення на порядок денний будь-якої критики системи. Питання про недоліки системи правосуддя. Про разючу нерівність у суспільстві.

А зараз ми маємо безпрецедентний момент, коли пандемія з тих, які бувають лише раз на століття, поєдналась із найбільшими міськими заворушеннями у США, мабуть, із кінця 1960-х років.

І ці дві події не є непов'язаними. Тиски, що виникли під час пандемії, той факт, що ми маємо 40 млн безробітних у США, люди без доступу до медичної допомоги, люди, закриті у приміщеннях місяцями, люди, які не знають, як і коли отримають наступний дохід, і то не тільки афроамериканці, але й люди з усіх етнічних груп.

Якщо подивитися на численні відео того, що відбувається по всій країні – то це багатоетнічний, багатокультурний протест, знову ж, тригером для якого став конкретний випадок поліцейського насильства – однак випадок, який є лише крайнім у довгому ряду інших випадків поліцейського насильства останніх тижнів, місяців і років.

І це лише верхівка айсберга. Під поверхнею лежить значно більше того, що спонукає людей ризикувати здоров'ям і життям, цілком буквально, посеред пандемії, та протестувати без дотримання належної дистанції, у деяких випадках без масок – бо вони дійшли до краю.

ми дивимося на симптоми, не зважаючи на причину хвороби

У звичайних мейнстримових новинах такого контексту ви не знайдете. Вони часто спускаються до простішого контексту "закон і порядок", як тільки відбувається перший випадок підпалу крамниці чи пограбування вітрини.

Тоді все зводиться до ціни майна та неминучого питання: чому люди знищують власні міста. Всі ці напрямки дискусії відводять нас від причин того, що відбувається. Ми дивимося на симптоми, не зважаючи на причину хвороби.

Наратив про "зовнішніх агітаторів"

Окреслюються два наративи щодо вандалізму й мародерства. Перший – "зовнішні агітатори", не пов'язані з протестами, приходять і спричиняють хаос. Другий – мародерство як політичний маніфест.

Заява про "зовнішніх агітаторів" – саме той тип аргументу, який використовували расисти на Півдні під час руху за громадянські права в середині двадцятого століття. Вони казали, що це все люди з Півночі, які приїхали й лізуть у чужий монастир зі своїм уставом, агітуючи досі чемних чорношкірих.

Але питання не в тому. Як ми взагалі дійшли до моменту, коли агітатори з інших міст – якщо вони є – можуть "агітувати"? Ось у чому питання. Що створило цей момент і що з цим усім робити далі?

Вочевидь, є багато людей, які виходять на мирні протести, та яких спонукало до цього їхнє життя. Ось що має бути центром уваги.

Наративи ж "зовнішніх агітаторів" історично використовують для спроб зменшити легітимність або політичну цінність того, за що намагаються боротися люди, які вийшли на вулиці.

Чому питання пошкодження майна так сильно зачіпає

Це теж зрозуміло. Якщо ти власник бізнесу, для якого це все твоє життя – напевно, тобі не хочеться стати жертовним ягням будь-якого руху.

повернувся і сказав: "Бачите? То горить моя крамниця"

Одного дня, проводячи дослідження для майбутньої книги про повстання в Лос-Анжелесі 1992 року, я опинився в торговому центрі південного [бідного] району, де горіли кілька кварталів. Поряд стояв літній чорношкірий чоловік. Він дивився на все, що розгортається, а потім повернувся і сказав: "Бачите отам? То горить моя крамниця".

В тому випадку: він сказав мені, що віддасть її, щоб побачити хоч якісь зміни на краще.

Іншими словами, що часом щось має горіти, щоб привернути увагу – щоб люди усвідомили, що в суспільстві щось глибоко неправильно. Так, він сам може бути жертвою мародерства, бо горить його крамниця, але він, конкретно він, був готовий на цю жертву в надії, що це призведе до змін у позитивному напрямку.

Не всі так відчувають, але є люди, які відчувають так.

У чорній спільноті, як і в будь-якій іншій групі, можна знайти протилежні погляди. Зокрема й на те, як правильно протестувати.

Рух за громадянські права середини століття був побудований на філософії ненасильницького протесту – проте інші афроамериканці сперечались із цим і хотіли більш войовничого підходу, як-от Black Power.

Дехто каже, що ненасильницький спротив дає дуже обмежені результати – інші кажуть, що насильство дає негативні наслідки. А історія, що виходить у результаті – суміш.

Вибірковість мародерства

Більшість кадрів показують мародерство, яке стосується мережевих або шикарних магазинів. Видається, що цього разу значна частина протестувальників підходить до вандалізму й мародерства "вибірково".

Під час протестів 1960-х багато протестів зосереджувалось у бідних кварталах. Після того продуктових крамниць довго бракувало, банки не відкривали філії, люди не мали доступу до базових послуг, бо відповідні заклади було спалено, розграбовано чи знищено.

Цього разу велика кількість протестів відбувається в ділових центрах і торгових кварталах. Цікаве питання: де саме обирають протестувати люди.

Раніше у США виходили на вулиці там, де були, й саме ті місця ставали жертвами підпалів, вандалізму або мародерства.

Схоже, зараз це не обов'язково там. Попри вибух, люди інтуїтивно ніби виходять більш "обдумано", а їхні вчинки видаються більш свідомо політичними.

Так само, як і в 1992 році, я бачив у соцмережах і на CNN багато графіті з написами, що це крамниця, яка належить етнічній меншині, чи яка належить чорним. Іншими словами, ці знаки позначають: спрямовуйте гнів на людей, які вас пригнічують, а не на ці малі бізнеси. Принаймні, в 1992 році це багато крамниць порятувало.

Протестувальники не палять без розбору.

Ті, хто пошкоджує власність, більше зосереджуються на великих мережах, як той-таки Target з відео на початку, або на конкретних культурних образах, які репрезентують систему, котра, за відчуттям людей, загалом працює не на них.

Користуючись нагодою

У будь-якому випадку заворушення ти побачиш цілий ряд різних мотивів, тактик і підходів.

Дехто чинить "за підручником": тільки мирна й ненасильницька пряма дія, що не порушує законів. Але тоді є відповідь людей, які вважають, що необхідно виступати проти символів влади, наприклад, перевертаючи поліцейські машини чи розбиваючи поліцейські дільниці, щоб привернути увагу до сили гніву.

А є люди, які не обов'язково дотримуються певних поглядів, але вбачають момент як нагоду діяти з будь-яких причин. Типово, ці люди економічно небагато мають, аби втрачати. Люди, яким є що втрачати, такого не роблять. Тож справжнє питання, яке ми маємо собі поставити: чому в нашому суспільстві стільки людей, яким мало чого є втрачати. Це фундаментальне запитання, яке лежить в основі.

Зараз в економіці та соціальній безпеці США існують проблеми. Люди не знають, коли та як отримають наступний дохід. Останнім часом багато що поставлено під питання. Такі випадки показують злам у відчутті легітимності чинної системи.

По суті, люди діями кажуть: сама система нелегітимна. Люди порушують закон – бо закон для них у цей момент більше нелегітимний. Вони визнають, що закон не один для всіх: дехто отримує правосуддя, а дехто ні.

суспільство кримінал протести сша