Влада між ганьбою та зрадою
Ганебно проваливши придушення збройного бунту, київська влада опинилась на роздоріжжі:
- або визнати втрату Донбасу - це неймовірна ганьба.
- або піти на договорняк на умовах сепаратистів - це зрада.
Інших шляхів немає. Адже для придущення збройних виступів такого масштабу влада просто не має сил (див.допис автора від 13.04.2013). Наявні сили ненадійні та небоєздатні. І це суто вина силового блоку уряду, адже саме він зробив принципово помилкову ставку на наявні силові структури та місцевих силовиків Сходу, замість створення частин з патріотів - добровольців (див. http:/
Ну, справді, кому крім Авакова та компанії могло прийти на думку, що міліційні спецпідрозділи стануть боротись з своїми братами – сепаратистами з «беркуту»? Це стратегічна помилка, яка є персональною відповідальністю силового блоку уряду та Турчинова особисто. Вони цього не роблять, вони борються з патріотами. Тому що з «беркутом» однієї крові, а український патріот їм ворог.
От лише вчора пан Парубій згадав, що він не лише секретар РНБОУ, а ще й командир Самооборони. Провів нараду з сотниками, вирішили створювати нові батальйони Нацгвардії з Самооборони.
А що завадило робити це відразу?
Коли він востаннє проводив нараду з сотниками Самооборони?
Чому за 2 місяці був створений лише ОДИН батальйон Нацгвардії з Самооборони?
І той ледь не розформували кілька днів тому. Такі хлопці точно не здавали б зброю сепаратистам як морпіхи в Феодосії (див. http:/
Але до ситуації.
Влада знаходиться між вибором варіанту 2 (відступ) або варіанту 3 (договорняк), про які автор писав в блозі ще 8 квітня. (див. http:/
Чому влада намагається організувати договорняк?
Женевські угоди не мають особливого значення. Очевидно, що Росія не буде розброювати підконтрольних сепаратистів та виводити своїх бійців. Влада не хоче визнати публічно, що придушити бунт не в силах. І визнати перед виборами втрату Донбасу теж не хоче. Отже, шукає можливості договорняка з князьками Сходу (Ахметовим, Єфремовим і т.д.). Оскільки контроль князьків над ситуацією ще менший аніж на 7 - 8 квітня, робляться спроби переговорів також з екстремістами. От, Тимошенко вчора з «Оплотом» зустрілась. Зробила висновок: «Людей 20 років не чують!». Звичайно – з відмороженими ідіотами ніхто окрім неї розмовляти не збирався.
Договорняк може бути прийнятний лише для влади. Адже її мета сидіти зверху і керувати. Ну, віддасть вона Донбас князькам та відморозкам. Але ж формально його не втратить - для виборця це може якось пройде. «Лишь бы не было войны!» А України ще багато – є чим керувати.
Але договорняк неприйнятний для нас.
Нам потрібна нова система влади.
Нам потрібна люстрація та нові люди у владі.
Нам потрібна кардинальна реформа правоохоронної та судової системи.
На потрібні нормальні, прозорі та рівні для всіх можливості в підприємництві.
Нам потрібен розвиток української культури.
Це важливіше аніж наявність в складі України Донбасу.
Договорняк все це перекреслить. Це неприйнятно. Не для влади, а для громадян.
Це найгірший з можливих варіантів.
Він:
- гірший аніж зачистка з жертвами,
- гірший ніж невдала зачистка,
- гірший ніж програна війна за Схід з Росією.
За Донбас треба або воювати, або відпустити його в вільне плавання. Розмовляти з людьми цілком можливо, але після знищення / видворення за межі країни російських військових груп та місцевих озброєних відморозків. До цього моменту подібні розмови - очевидний ідіотизм. З ким і про що говорити, якщо в сепаратиста за спиною стоїть озброєний куратор з ГРУ? Тут не говорити, тут стріляти потрібно.
Якщо влада обере договорняк, вона має бути знесена Майданом. Нам не потрібна така влада.
