Сепаратистський Схід сьогодні: ситуація, її причини та шляхи вирішення
Ситуація є наступною: центральна влада взагалі не контролює ситуацію в Донецькій, Луганській та Харківській областях. Поки маємо лише намагання втримати Харків. Місцеві силові структури або надто слабкі (СБУ), або практично не підкоряються (МВС).
В цих областях домінують сепаратистські сили, що складаються з жителів даних областей. Координуються ці сили з Москви. Діють вони за фінансової, організаційної та силової підтримки регіональної верхівки даних областей.
Фактично, це такий собі регіональний Антимайдан.
Основу складають місцеві проросійські шовіністи, що є глибоко антагоністичними всьому європейському та українському. Важливо розуміти, що це не купка дурників-радикалів: рівень підтримки євроінтеграції на Сході всього біля 22 %. Рівень підтримки приєднання до Росії – біля 30 - 33 % опосередковано. Ці шовіністи є найбільша активними виразниками настроїв населення Сходу. Їх відрізняє більший радикалізм. Але це природно адже вони діють революційними методами.
Рука Москви виражається в активному координуванні дій сепаратистів,
організаційній допомозі, допомозі спеціалістами, грошима та зброєю. Важливо розуміти, те що ми бачимо – не «московський спектакль». Москва активно в процесі. Але вона не контролює процес. І не вона його створила.
Місцеві князьки використовують ситуацію щоб зберегти владу на місцях. Тут їх фінансова, організаційна та силова підтримка. Навіть Ахметов процес не контролює. Він лише йому сприяє, намагаючись вичавити для себе бонуси.
Все дуже і дуже серйозно: на Сході, в Харківській, Донецькій та Луганській областях збройне сепаратистське повстання.
В чому причини ситуації що склалась?
По-перше, вона мала під собою об’єктивні причини. І настрої Сходу, і вплив Москви, і влада регіональних князьків – це реалії Сходу України останніх двох десятиріч.
По –друге, влада зробила принципову помилку, намагаючись спиратись на Сході на місцеві силові структури. Ці структури:
- є наскрізь недієздатними та корумпованими;
- вже роки-роками контролюються місцевими князьками;
- складаються з жителів Сходу та є носіями домінуючих там настроїв.
Владі слід було зробити просту та очевидні річ:
1. сформувати віддані та патріотичні частини з добровольців з Заходу та Центру,
2. розбавити їх місцевими добровольцями – носіями тих самих цінностей,
3. передислокувати частини на Схід та спиратись в регіоні саме на ці сили.
В статті Захист Сходу ч.2 автор пропонував наступне:
«… частини Нацгвардії можна перекинути в Харків, Донецьк та Луганськ хоч зараз. І це буде коштувати мінімально. А готуватись люди цілком можуть на місцевих базах…»
Написано це було 2 тижні тому. Вже тоді це було очевидним. Але влада вперто продовжувала підпиратись на Сході суто місцевими силовиками.
Можливі варіанти розвитку ситуації:
Варіант1: влада в найближчі одну – дві доби придушує сепаратистське повстання. Термін критичний. Можливо, ми вже не маємо і цього часу. Його недотримання фактично означає перехід до варіантів 2 або 3.
Варіант 2: влада залишає Харківську, Донецьку та Луганську області. Далі або варіант Придністров’я, або варіант Криму. З введенням російських військ в тих чи інших формах.
Варіант 3: влада іде на «договорняк» з князьками Сходу, даючи їм фактично повну внутрішню автономію та продовжуючи субсидування регіону.
Найгіршим є варіант 3. Адже Чечню такого розміру ми не зможемо утримувати в принципі. А будь-який варіант «договорняка» означатиме саме Чечню – утворення в складі України регіону / регіонів, що лише формально підкоряються Києву. А фактично є внутрішньо повністю самостійними, хоча й перебувають на державному утриманні.
Варіант 2 є по суті тим самим Кримом але значно більшого масштабу. І буде в ньому як ганьба, так і внутрішньополітичні та внутрішньо економічні плюси. Тільки масштаб цього буде пропорційно більшим.
Єдиний прийнятний варіант – варіант 1.
Ситуація та наявний дедлайн означає просту річ: збройне сепаратистське повстання має бути швидко придушене жорсткими силовими методами. Це означає що проллється кров. Але за грамотної реалізації її буде не багато. Причиною цього є виключно помилки зроблені владою. За правильних кроків відпочатку, повстання було б придушене Національною Гвардією в зародку і практично безкровно.
Хто має виконати цю роботу? Лише окремі, дуже не чисельні підрозділи СБУ (тобто «Альфа») та спецназу МВС («Омега», «Сокіл») і, звичайно, частини Національної Гвардії набрані з добровольців. Станом на зараз маємо 2 підготовлені батальйони. Більше просто немає кому.
Як саме? Починаючи з Харківської області. Там справа зайшла не так далеко, рівень сепаратизму найнижчий і область реально втримати. В разі успіху по черзі – Донецька, потім Луганська області.
Якими методами? Антитерористична операція. Масово мають використовуватись міліційні спецзасоби та травматична зброю. Проти озброєних супротивників – бойова зброя на ураження.
Тривалі переговори неприйнятні, оскільки часу обмаль і він працює на ворога. Ті хто їх пропонують або є ворожими агентами, або дуже помиляються.
Текст відображає ситуацію на ніч з 7 на 8 квітня.
