Журналістика даних: Посібник



Розпад Єврозони

  • 1618 Перегляди
  • 0 Коментарі
  • 24/10/2012Дата публікації

Отже, ми писали про розпад Єврозони. Про кожну деталь. Про драматичні обставини конфліктів між урядами та про втрачені пенсійні заощадження, про реакцію світових лідерів, про заходи зі скорочення витрат та протести проти цих заходів. Щодня Wall Street Journal публікував графіки втрачених робочих місць, спаду ВВП та процентних ставок, обвалу світових ринків. Все це наростає. Все це приголомшує.

Редактори, матеріали яких публікуються на першій сторінці, зібрали нараду, щоб обговорити тему підсумкового номера за рік, і йдучи з цієї наради, я спитала себе – а що з нами буде під час цього всього?

Чи це буде як у 2008 році, коли мене звільнили, і похмурі новини ішли невпинним потоком? Ми щовечора за обіднім столом розмовляли про вакансії, роботу та гроші, періодично забуваючи при цьому, що це може засмутити мою доньку. А найгіршими були вихідні. Я намагалася позбутися страхів, які, здавалося навічно сіли мені на шию, та переживань, які стискали мої груди. Це так зараз почуваються родини в Греції? Чи в Іспанії?

Я повернулася й пішла за Майком Алленом, редактором титульної сторінки, до його кабінету, й підкинула ідею: розповісти про кризу в Єврозоні в такий спосіб: спочатку оцінити дані, визначити демографічні профілі, щоб зрозуміти, на основі чого функціонує родина, а потім подати це разом із фотографіями, інтерв’ю та аудіозаписами про покоління. Ми використаємо прекрасні ілюстрації, голоси – та дані.

Я повернулася за свій стіл і написала концепцію та намалювала логотип.

Ілюстрація 29. Розпад Єврозони: концепція (Wall Street Journal): «В 1993 році Маастрихтська угода об’єднала 17 країн з суттєво відмінними культурами та століттями окремої історії в єдину спільноту: Євросоюз. П’ятнадцять років по тому, в 2009, услід за глобальною фінансовою кризою, від Ісландії до Греції та Німеччини почав поширюватися страх боргової кризи. У 2011 році ЄС опинився перед загрозою фінансової та політичної нестабільності небачених масштабів, необхідністю скорочення витрат та надання державою позик, і фінансовою непевністю. Як це буде – жити в умовах нестабільності в країні, де жило декілька поколінь ваших предків, платити рахунки валютою, що перебуває в обігу менше десяти років, бути втягненим у групу економік на межі дефолту? Уолл Стрит Джорнел запитав про це у родин, що представляють шість із країн Євросоюзу».

Протягом наступних трьох тижнів я полювала на цифри: дані про одруження, смертність, розмір родин та витрати на охорону здоров’я. Я читала про умови життя та рівень розлучень, заглядала у доповіді про стан життя та дані по заощадженнях. Я досліджувала дані національних статистичних служб, телефонувала до бюро з населення при ООН, до МВФ, Євростату та Організації економічної співпраці та розвитку, аж поки не знайшла економіста, кар’єра якого полягала у дослідженні родин. Він привів мене до науковця-дослідника родинного складу. Та підказала мені офіційні джерела з моєї теми.

Разом з моїм редактором, Семом Енрікесом, ми звузили список країн. Ми зібрали команду, щоб обговорити візуальне представлення та те, хто з репортерів відповідатиме за текст, аудіо та сюжет. Метт Крейг, фоторедактор титульної сторінки, розпочав пошук фотографів. Метт Мюррей, заступник редактора рубрики «Світ», написав запит керівникам регіональних бюро з вимогою до репортерів – надати допомогу (це мало критичне значення – команда згори).

Але найперше – це дані. Щоранку я експортувала дані в електронні таблиці та робила з них діаграми, щоб побачити тренди: скорочення заощаджень, знецінювання пенсій, матері виходять на роботу, співвідношення витрат на охорону здоров’я з державним боргом та рівнем безробіття. По обіді я розглядала ці дані по сукупності, порівнюючи країни між собою, щоб знайти теми для статті.

Я робила це протягом тижня, аж поки перестала за деревами бачити ліс і почала сумніватися в собі. Можливо, це був неправильний підхід. Можливо, справа не в країнах, а в батьках та матерях, чи в дітях та дідусях з бабусями. Обсяг даних зростав.

Або спадав. Іноді я годинам збирала інформацію, і зрештою розуміла, що вона розповідала мені про… що ні про що вона мені не розповідала. Я розкопувала зовсім не ті цифри. Часом дані були занадто старими.

Ілюстрація 30. Оцінка корисності набору даних може зайняти дуже багато часу (Сара Слобін).

А потім обсяг даних знову починав рости, коли я розуміла, що в мене все ще є запитання і що я все ще не розумію родин.

Мені треба було це побачити, оформити. Тому я нашвидкуруч зробила в графічній програмі Illustrator серії ескізів і почала їх комбінувати та редагувати.

Ілюстрація 31. Графічна візуалізація: пошук сенсу в трендах та тенденціях, прихованих поміж даними (Сара Слобін)

Із появою цих графіків постала і зв’язна картина родин.

Ми запустили проект. Я обдзвонила усіх репортерів. Я надіслала їм графіки, широку концепцію та відкрите запрошення шукати теми для статей, які, на їх відчуття, мали в собі зміст, які могли наблизити до наших читачів відчуття кризи. Нам потрібна була маленька родина в Амстердамі, та більші – у Іспанії та Італії. Ми хотіли почути думку різних поколінь, щоб побачити, як особиста історія позначається на відповідях.

З цього моменту я вставала рано, щоб перевірити електронну пошту, враховуючи відмінність у часових зонах. Репортери надсилали мені чудові теми, короткі анотації та робили сюрпризи, яких я не очікувала.

Щодо фотографій ми знали, що нам потрібні знімки поколінь. Ідея Метта полягала в тому, щоб його фотографи відстежували кожного члена сім’ї протягом одного дня. Він обрав фотожурналістів, які фотографували для рубрики «Світ», для новин і навіть робили репортажі з війни. Метт хотів, щоб кожна серія завершувалася фото родини за обіднім столом. Сем запропонував, щоб там було й меню.

Тут виникло питання: зачекати того сюжету, який дадуть фотографії. Зачекати, що скажуть родини. Ми розробили зовнішній вигляд інтерактивних компонентів. Я вкрала кольорову гаму з коміксу про Тінтіна, і ми працювали над тим, як це все поєднати. І коли все було зведене докупи і в нас вже була розкладка по шпальтах, ми додали кілка, не багато, але кілька оригінальних графіків. Саме стільки, щоб акцентувати кожну розповідь, щоб посилити тему. Дані перетворилися на паузу в розповіді, на спосіб «перейти на іншу передачу».

Ілюстрація 32. Дані – це люди: цінність даних полягає в індивідуальних сюжетах, які вони представляють ( (Wall Street Journal)

Насамкінець ці дані стали людьми – фотографіями та розповідями. Вони обрамляли кожен сюжет і представляли внутрішній конфлікт між країнами.

Перед тим, як ми опублікували цю роботу, напередодні Нового року, коли ми всі обдумували, що там на горизонті, я знала усіх цих членів родин за іменами. Я й зараз думаю про те, як в них справи. І якщо це не схоже на проект із журналістики даних – хай так і буде. Чому? Тому що ті моменти, які задокументовані в проекті «Життя в Єврозоні», ці тексти про те, як вони сидять за обідом і розмовляють про роботу й про життя зі своєю родиною, були тим, чим ми змогли поділитися з нашими читачами. І це стало можливим тому, що ми зрозуміли сенс даних.

Ілюстрація 33. Життя в Єврозоні (Wall Street Journal)

Сара Слобін, Wall Street Journal

 
 

Коментарі 0

Для того, щоб писати свої коментарі, залогіньтесь! Якщо ви не маєте логіну, тоді спочатку зареєструйтесь, щоб його отримати!