“Це тобі не американські жінки”, - розповідав у літаку наш гід. - Їм байдуже до твого віку, зовнішності чи навіть грошей. Послухайте: тут ви — товар. До цього я жив у Петербурзі два роки, і тепер більше ніколи не зустрічатимуся з американками, хай мені навіть заплатять!”. ...Три тижні до Різдва. Я сиджу в київському бізнес-готелі з іще тридцятьма чоловіками — переважно американцями пізнього середнього віку. Всі ми слухаємо підкачаного і нестерпно голосного колишнього радіо-діджея, який нам обіцяє, що тут, в Україні, завдяки його шлюбній агенції наше життя зміниться...

Першим моїм клієнтом був 40-зчимось-річний американець на ім'я Кельвін. Чувак усе життя працював в якійсь конторі, за життя наскладав купу грошей, нікуди іх не витрачав, пару собі теж не знайшов, тож вирішив поїхати за нею аж у Київ. Він зустрівся тільки з однією кралею (Кельвін обрав красуню, а та розвернулася, щойно його побачила, ще й нагримала на мене за те, що не відіслали фото клієнта), а потім покинув цю авантюру. Однак у Києві Кельвін чомусь жив і далі - і послугами перекладача продовжував користуватися.