Дівчата, мафія, борщ, війна. Як світове кіно показує українців

Словосполучення «українська мафія» («ukrainian mob», «ukrainian mafia») з’являється в корпусі так само природно, як «сицилійська мафія» у фільмах попереднього покоління. 

Американські серіали використовують злочинців українського походження як взаємозамінний штамп. У серіалах «Морська поліція: полювання на вбивць» (NCIS), «Чорна мітка» («Burn Notice») та десятках інших фільмів «український» означає просто «пострадянський злочинець», без жодної специфіки. 

Показовий тут культовий фільм «Збройовий барон» («Lord of War», 2005) із Ніколасом Кейджем у головній ролі. За сюжетом головний герой Юрій Орлов, американець українського походження, міжнародний торговець зброєю, після розпаду СРСР летить до України і через свого дядька-генерала нелегально скуповує цілі арсенали радянської армії. При цьому Юрій — склеєний із кількох частин персонаж. Він має кількох прототипів — реальних торговців зброєю, це росіяни Віктор Бауті та Леонід Мінін. 

Режисер узяв реальних росіян і списав із них образ українця для свого фільму. Герой міг би бути росіянином, чеченцем, молдованином, але в стрічку потрапив українець.

Загалом українців нерідко згадують в одній змичці з росіянами. До 2014 року ці згадки зазвичай сусідять у шпигунських контекстах: обидві країни як джерела загрози, взаємозамінні деталі пострадянського пейзажу. І як тільки ця звʼязка слабшає, Росія розпочинає війну і знову втягує нас у цю асоціацію.

Хоча бувають приємні винятки:

У шпигунських серіалах 1990-х і 2000-х Україна — місце, де зберігається незахищена ядерна зброя, де вербуються найманці, де можна замести сліди. Пізніше цей кластер трансформується в кіберзагрозу, а ядерні боєголовки стають «серверами, де неможливо відстежити IP», «хакерами з Харкова»  та «українським дарквебом». Простір, де немає закону і де можна зробити брудну справу. 

Ізраїльський блок відрізняється від американського. Ізраїльські кримінальні серіали, такі як «Manayek», «Downtown Precinct» і «HaMidrasha», часто показують пострадянське організоване злочинне середовище конкретніше й реалістичніше, ніж американські. Це можна пояснити масовою міграцією з країн колишнього СРСР до Ізраїлю в 1990-х роках і появою кримінальних мереж, пов’язаних із вихідцями з пострадянського простору. Відповідно тема пострадянського криміналітету регулярно з’являється в ізраїльському кінематографі. На відміну від багатьох американських процедуралів, де українська мафія часто виступає лише сюжетним штампом або одноразовою згадкою, ізраїльські серіали нерідко наділяють таких персонажів власною історією, мотивацією, родинними зв’язками та місцем у сюжеті.

Російське кіно. У російському кіно небагато української мафії, хіба що відомий фільм початку 2000 років «Брат». Якщо говорити про російське кіно загалом (а ми про нього тут трішки згадаємо, бо воно перекладене іншими мовами, іноземці його також дивляться і набираються стереотипів про українців, які вигідні росіянам), то росіяни в кіно експлуатують трохи інші образи, ніж у новинах.

До 2014 року російський кінематограф показував Україну:

• як селянську країну, простір анархії та бунту;
• у контексті ностальгії за СРСР та імперською єдністю;
• через комедійні образи навколо мови, борщу, сала, співів, весіль;
• як периферію спільного культурного простору.

Після 2014-го тематичний розподіл згадок про українців у російських фільмах і серіалах зараховує їх до семантичного кластера фільмів про Другу світову війну та німецьку армію. Це свідчить про використання спільного набору образів і риторичних конструкцій.

У польському кіно українців зображують дуже по-різному. Таким, власне, є  й загальне ставлення поляків до українців. Тут Україна — це і небезпечний кордон, звідки прибувають мігранти, і криміналітет. Є і зневажливе ставлення до заробітчан, але є й згадки в дружньому та співчутливому контексті.

Цей кластер значною мірою формується на основі фільму фінського режисера Акі Каурісмякі «Опале листя» 2023 року.

Сіра депресивна рутина життя на околицях Гельсінкі, де новини про війну та обстріли є перманентним тлом. У якийсь момент головна героїня просто вимикає радіо з новинами про чергові обстріли зі словами «клята війна».

Згадка про війну є також у румунському артхаусному фільмі «Не очікуйте забагато від кінця світу» (2023) Раду Жуде. Головна героїня переглядає в ТікТоці контент про війну в Україні, поки їздить Бухарестом.

У серіалі «Державний секретар» («Madam Secretary», 2014–2019) Україні присвячені цілі сезони, але крізь американську дипломатичну оптику: Захід — рятівник, Україна — мала держава у великій грі. 

Та сама оптика і в серіалах «Останній кандидат» («Designated Survivor», 2016–2019), «Дипломатка» («The Diplomat», 2023) та в інших прикладах. Україна майже ніколи не виступає субʼєктом геополітичних відносин, а згадується як предмет можливого чи наявного конфлікту з Росією, так звана сфера російських інтересів.

Дивна одинична згадка про Україну в турецькому кіно в контексті порівняння чи то України, Тайваню і Греції, чи то Росії, Китаю і Туреччини:

До 2014 року України тут майже не існувало.

Після 2014-го поступово зʼявляються згадки про Україну в гострому, сатиричному, часто зневажливому контексті. Наприклад:

Після 2022 року сатира вже частіше спрямована в бік Росії або урядів країн, де знімають ці шоу, а не України. Наприклад, ведучий шоу «Shaun Micallef’s Mad as Hell» («Шон Мікаллеф: розлючений до нестями») висміює власний австралійський уряд через незначний розмір їхньої допомоги Україні:

Або інший приклад про австралійські броньовані автомобілі Bushmaster:

Цей блок згадок про українську війну семантично близький до блоку зі згадками про Україну в контексті внутрішньої політики США, які також є центральними темами американських сатиричних шоу. 

Дані, які ми використали, на жаль, обмежуються 2023 роком, а фільми, що вийшли у 2023-му, знімалися ще раніше. Тож, щоб обʼєктивно оцінити вплив саме повномасштабного вторгнення, нам треба буде повернутися до цього датасету за кілька років. Однак події 2014-го також надихнули світовий кінематограф на цікаві історії. 

Наприклад, у 3-му сезоні серіалу «Берлінська резидентура» («Berlin Station», 2016–2019) зображено гібридну війну Росії проти Естонії та НАТО. Сценаристи явно «надихалися» подіями після 2014 року: анексією Криму, війною на Донбасі, кібератаками та інформаційними операціями Росії. Багато глядачів після 2022 року зазначало, що сезон виявився напрочуд пророчим щодо методів, які Росія пізніше застосовувала проти європейських держав. 

Чи існує інша перспектива?

Історії про Україну можуть відрізнятися, коли українці говорять про себе і свою країну від першої особи, а не є об’єктом чужого погляду. 

Наприклад, в американському кулінарному шоу «Відчуй смак країни» («Taste the Nation») можна побачити інший образ України. Його ведуча Падма Лакшмі подорожує США і через їжу розповідає історії іммігрантських та корінних спільнот, показуючи, як вони сформували американську кухню й культуру. 

Тут чимало розповідей про страви та їжу, і так можна дізнатися, що борщ — українська страва, а не російська і що росіяни та українці — різні народи.

У корейській адаптації серіалу «Паперовий будинок» є цікава згадка про Україну. Герой Ю Чі Те (Професор) розповідає, що мріє втекти до Херсона.

Серіал вийшов у грудні 2022 року, на той час Херсон уже був окупований російською армією, тож згадка про нього як про українське місто, що варте мрії, дуже тепла і цінна. Навіть попри те, що  замість Херсона герой показує фото австрійського містечка Гальштат.

І загалом у південно-корейських фільмах та серіалах негативних згадок про Україну найменше: просто далека країна, яка фігурує в контексті подорожей, знайомих, колег, авіаційного сполучення тощо. А от росіяни в корейському кіно часто показані як злочинці, покидьки, грубі й невиховані «ваньки». 

А чи памʼятаєте ви, як згадана Україна в Поттеріані Джоан Роулінґ ?

Це дракон породи український залізопуз (Ukrainian Ironbelly). У фільмі «Гаррі Поттер і смертельні реліквії: частина 2» такий дракон охороняв сейф Лестранджів. Також саме на ньому втікають Гаррі, Рон і Герміона. Український залізопуз також є серед фігурок «Лего» в колекції «Лего Гаррі Поттер». Мабуть, нам таки варто назвати так якийсь черговий далекобійний дрон.

Є група приблизно із 40 згадок про українських спортсменів і спортивні досягнення.