Як протести у Ірані можуть вплинути на силу Росії
В Ірані вже кілька днів не вщухають масові протести по всій країні. Під час них загинули щонайменше 20 людей. Що спричинило іранські протести, чого від них очікувати та що вони дають Україні, розповів "Українському інтересу" виконавчий директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.
Вже принаймні 20 людей загинули під час протестів в Ірані (ВІДЕО)
В Ірані багато груп, які не терпіли чинний режим та час від часу виходили на протести. Останній яскравий приклад – 2009 рік, так звана “Зелена революція”. Це була спроба скористатися результатами виборів для трансформації режиму. Зі свого боку, режим доволі швидко та ефективно локалізував протести, але ці люди нікуди не поділися. Тому незадоволення зростало. Люди можуть доволі довго жити в будь-якому стані та не виходити на вулиці, для цього потрібні тригери – пускові механізми. В Ірані таким тригером стало погіршення економічної ситуації.
В Ірані є дві групи, які сконцентрували в своїх руках більшу частину національних багатств, ресурсів – Вартові Ісламської революції та, власне, мулли. А будь-яка монополізація призводить чи до швидкого колапсу, чи до зовнішньої експансії. Останнє якраз про Іран. Ця країна почала активно грати в регіоні, по суті, вони виграли війну [в Сирії]. Але ресурсів, які вони витратили та продовжують витрачати на цю війну, не вистачило для підтримання необхідного рівня стабільності. Ну, а далі вже пішла хвиля, яку ми сьогодні спостерігаємо. Економічні вимоги протестувальників дуже швидко перетворилися на політичні.
Люди, які виходять зараз на вулиці, відкидають будь-яку ідею ісламської республіки
Знову ж таки, можна говорити про молоде освічене населення, яке не бачить перспектив. Очікуваних успіхів так і не сталося, не відбулося й очікуваного зростання після зняття санкцій. Це розв’язало правлячому класу руки для військових авантюр. І дуже красномовним фактом є те, що люди, які виходять зараз на вулиці, відкидають будь-яку ідею ісламської республіки. На вулицях кричать: “незалежність, свобода та Іранська, а не ісламська республіка”. Це дуже поширене гасло в Ірані, але воно вже перероблене у відповідності до нового бачення ситуації. Водночас, список вимог у людей, які виходять на вулиці, дуже розмитий. Відверто кажучи, вони не до кінця розуміють, чого хочуть. Можливо, єдина чітка вимога – прибрати війська з інших країн, ну і претензії до політичного класу та вищого духовенства. Чіткого списку вимог і не буде, можна подивитися і по Україні, і по інших революціях – є спільний ворог, проти якого всі більш-менш організувалися.
Є суб’єктивні оцінки, скільки триватимуть протести. Минулі протести владі вдалося придушити впродовж декількох днів, але ж тоді здебільшого протести відбувалися в Тегерані. Сьогодні ситуація змінилася – протести йдуть по всій країні, і це для влади все ускладнює, бо реально не вистачає ресурсів для їх придушення. Це радикально змінює ситуацію. Якщо запалає Тегеран, то владі буде непереливки. У столиці, звісно, також відбуваються демонстрації, але рівень агресії та, власне, протесту там нижчий, ніж на периферії.
Треба пам’ятати, що більша частина підрозділів Вартових Ісламської революції та інших формувань перебувають в Сирії. Але ж треба щось робити: або повертати їх на придушення повстання в Ірані, або йти на переговори з повстанцями. Переговори – це дуже небезпечно, бо зазвичай виглядають як прояв слабкості та ще більше заохочують до протестів. Це така вада авторитарних режимів.
Експансіоністська політика Ірану, яку ми спостерігали, скоріше за все, припиниться, бо, банально, не вистачає ресурсів
Отже, є прогнози: якщо за декілька тижнів протести не вщухнуть, а парамілітарні структури не візьмуть під контроль ситуацію в провінціях, то ситуація для режиму буде погіршуватись дуже стрімко. Два-три тижні – це буде індикатор, який дасть нам чіткий прогноз на майбутнє. Якщо у людей вистачить соціальної енергії, щоб протриматися і втримати ініціативу, стимулювати меседжі для іншої частини суспільства та внести цими меседжами певний розкол, зокрема, у правлячі групи, то можна говорити про певний успіх повстанців. Навіть за умови падіння ісламського режиму, почнеться доволі тривалий перехідний період. І тут питання полягає ось у чому: чи буде громадянська війна, чи її не буде, почнуться пошуки компромісної лінії, щоб урегулювати ситуацію. Але експансіоністська політика Ірану, яку ми спостерігали, скоріше за все, припиниться, бо, банально, не вистачає ресурсів.
А український інтерес тут очевидний. Якщо Росія навіть удавано виграє, вона стає дуже агресивною, а якщо програє, то вона відповзає у куток та роками зализує рани. Тому ми зацікавлені в тому, щоб Росія програла в Сирії, а програти вона може лише тоді, коли іранські війська, які, по суті, є тою армією, яка виграла громадянську війну в Сирії, будуть змушені повернутися додому. Їхній вихід із Сирії кардинально змінить ситуацію в цій країні: Росія буде змушена втягуватися у безперспективну, зокрема, наземну війну, або ж визнати поразку. І та, й інша ситуація нас абсолютно влаштовує.
