На суддю, що веде справу проти мера Полтави за звинуваченням у корупції чиниться тиск
"Я ж створила проблеми для "системи", - суддя Жовтневого райсуду Полтави Лариса Гольник розповіла про тиск через принциповість у справі мера Полтави Мамая.
Своє звернення вона оприлюднила на "УП" у своїй колонці "Слово до колег. З нагоди ХIV позачергового з'їзду суддів України", - передає Цензор.
Гольник докладно розповіла про корупційну справу мера Полтави Олександра Мамая, яку вона вела як суддя, а також про тиск, який чинився на неї в цій справі. Мамая звинувачували в приховуванні конфлікту інтересів при голосуванні за виділення земельних ділянок на користь його падчерки.
Гольник пояснила, що закон вимагає подібну категорію справ розглядати в присутності правопорушника. За 9 місяців Мамай тільки двічі з'явився на судових засіданнях. Обидва рази доставляли його туди примусово.
"Щоразу разу мер залишав приміщення суду внаслідок раптового погіршення свого дорогоцінного здоров'я. Хоча в інших ситуаціях градоначальник на самопочуття не скаржився. Абсолютно "випадково" з датами судових засідань співпадали не тільки лікарняні, але й відрядження та відпустки, які міський голова власноруч виписував собі. Навіть, якщо тривали вони лише 1 день", - пише вона.
"Спроба накласти штраф на свавільного очільника місцевого самоврядування наразилася на скасування моєї постанови колегою з Апеляційного суду Полтавської області.
Уже після першого судового засідання - його мер теж проігнорував - Олександр Мамай почав давати ЗМІ зневажливі коментарі щодо процесу, ображати мене особисто та правосуддя в цілому, розголосив номер мого мобільного телефону, домашню адресу, іншу конфіденційну інформацію.
Із липня 2014 року Мамай і Ковжога направляли заяви про нібито вчинені мною злочини на ім'я Генерального прокурора та до прокуратури Полтавської області, писали скарги до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради юстиції.
У копії ці документи адресувалися голові Жовтневого районного суду Олександру Струкову, а він старанно доводив їх до мого відома.
Фактично на мене чинився тиск, явний і прихований. З метою усунути незговірливу суддю від розгляду справи.
Вистояла", - продовжує вона.
Зрозумівши, що наклепами й погрозами мене не здолати, у грудні 2014-го Мамай відправив до мене іншого представника, колишнього свого заступника - Дмитра Трихну, який і повідомив, що мер готовий з'явитися до суду, якщо наперед знатиме рішення.
Справу належало закрити внаслідок закінчення терміну притягнення правопорушника до відповідальності (цей строк, дійсно, збіг), а головне - я не повинна визначати, винен чи не винен Мамай у порушенні закону. Якщо прийму запропоновані умови - отримаю "компенсацію" та вирішення певних побутових проблем.
Тільки моя категорична незгода зірвала цей план".
26 січня 2015 року Олександр Мамай скликав прес-конференцію та заявив, що суддя Гольник вимагала у нього 5 тисяч доларів за закриття справи. Провадження за заявою градоначальника відразу було внесене до ЄРДР обласною прокуратурою, співробітники якої добре знали, що відбувалося насправді.
"За цей час відносно мене кілька разів порушувалися кримінальні провадження.
Дійшли до маразматичних обвинувачень у "шахрайських діях, вчинених групою осіб" - так колишній заступник начальника міського управління міліції, а нинішній очільник громадської організації, що нібито бореться з корупцією та організованою злочинністю, Олександр Ковжога кваліфікував купівлю моїм чоловіком у сусідки старого металевого гаража.
Із часом справи проти мене закривали, але без особливого поспіху.
Крім помсти, вони мали відіграти дискредитуючу роль під час проходження мого суддівського досьє через Вищу кваліфікаційну комісію суддів, Верховну Раду України, а тепер - через Вищу раду правосуддя.
Моя наполеглива вимога притягнути до кримінальної відповідальності не "стрілочника", а реального організатора низки злочинів, викликала невдоволення керівництва прокуратури.
Письмові заяви й скарги до ГПУ, керованої Віктором Шокіним, поверталися на розгляд до Полтави.
Тільки втручання Комітету ВР з питань запобігання і протидії корупції дозволило розірвати порочне коло. Зараз провадження за всім набором правопорушень, вчинених Мамаєм і його посібниками, розслідується НАБУ. Розумію, з якими складнощами доводиться стикатися детективам, щоб через 2 роки довести до логічного фіналу справу, яку зумисне розвалювали. Сподіваюсь, вони впораються", - розповідає жінка.
"Ще в 2014 році я вперше звернулася до органів суддівського самоврядування за підтримкою. Очікувала, колеги осмикнуть мера і пояснять йому, що тиск на суддів є неприпустимим. Тим більше - з боку вищої посадової особи місцевого самоврядування.
Потім я просила збори суддів Жовтневого райсуду висловитися з приводу обвинувачень мене Мамаєм у вимаганні хабара. Марно.
Звернення до Ради суддів України теж виявилися "голосом волаючого в пустелі" - навіть, коли я потребувала захисту від переслідувань мене головою суду, який "перетворив" мене на злісну порушницю трудової дисципліни.
Участь у засіданні Комітету ВР з питань запобігання і протидії корупції, куди я була запрошена офіційно, вартувала мені 2 дні "прогулів".
Підвищення кваліфікації на семінарі "Справедливість, закон і суспільство", організованому відомим у світі Аспен інститутом, - ще 3 дні.
"Неповажними причинами" відсутності на робочому місці стають мої відлучення до прокуратури та Національної поліції, до судового експерта, навіть до Територіального управління Державної судової адміністрації.
Мені почали виплачувати суддівську винагороду "пропорційно відпрацьованому часу". Інакше кажучи, перевели на погодинну оплату праці. Оригінальна новація. Підозрюю, що я єдина в Україні суддя, котру карають подібним чином. Принаймні, у Полтавській області точно".
Проте до З'їзду суддів, а заодно до всього суддівського корпусу України, я звертаюся не за тим, щоб пожалітися на "доленьку лихую".
Довгий час я вважала, що судді достатньо просто чесно виконувати свою роботу і дотримуватися загальноприйнятих моральних норм у побуті.
Схоже, я помилялася.
Побувавши потерпілою, обвинуваченою, позивачем, відповідачем, заявником і скаржником, я вочевидь переконалася наскільки, "герметичною" залишається правоохоронна система України. Наскільки відірвана вона від проблем людей. Наскільки деформована корупцією.
Я, фаховий юрист, суддя тривалий час не можу добитися правди. То що казати про звичайних громадян, не наділених якимось особливим статусом, без правової підготовки?
Мені довелося зіштовхнутися з неймовірною байдужістю, а то й ворожістю, багатьох наділених владними повноваженнями персон, обов'язок яких - стояти на сторожі Закону.
А я ж створила проблеми для "системи". Зазіхнувши на мера, на голову суду, на псевдоборця з корупцією, котрий в дійсності є рішалою - з'єднувальною ланкою між злочинцями (не тільки білокомірцевими, але й криміналітетом) та корумпованими слідчими, прокурорами, суддями.
Якось один із правоохоронців сказав мені: "Усім було б простіше, якби Ви взяли ті гроші в Мамая".
Деградація органів, прикликаних протистояти злочинності, - це не тільки огидно. Доводиться говорити про реальну небезпеку для подальшого існування української державності.
Відвідуючи судові засідання окремих "колег", не перестаю жахатися. У "жирних" справах вони не соромляться порушувати процесуальні норми навіть перед прицілами журналістських камер. Та й інших камер не бояться - упиваються власною безкарністю.
Про елементарну совість давно вже не йдеться.
Ледь не щодня дізнаємося: суддя виправдав злочинця, "покарав" копійчаним штрафом корупціонера, заблокував слідчі дії, сам порушив закон чи громадський порядок…
Після перемоги Революції Гідності суспільство кілька разів давало суддівському корпусу шанс на одужання - закони "Про очищення влади", "Про відновлення довіри до судової влади в Україні".
Ми цими можливостями не скористалися.
Гірше того, нерідко своїми рішеннями суди стають на заваді змінам у країні, блокують хід реформ. А деякі носії мантії виконують свої прямі обов'язки тільки в умовах пильного зовнішнього контролю. З боку громадськості, преси, політиків, інших органів влади.
ей контроль - мої колеги у подібних ситуаціях зазвичай волають про тиск - тільки наростатиме.
Якщо судді не почнуть змінюватися й очищатися самі - багатьом із них доведеться і далі дрижати в очікуванні народної люстрації чи захоплення приміщень судів обуреним людом.
Не будемо відповідати запитам суспільства - за нас вирішуватиме громада.
Час зрозуміти - суддя не може зоставатися клерком із відправлення судочинства, тим більше зігнутим у позі "чєво ізволітє?". Його посада вимагає не лише професійних знань, але й гідності, честі, мужності.
Судді мають усвідомлювати свою високу суспільну місію.
Обов'язок судді - бути моральним авторитетом не за посадою, за суттю", - підсумувала суддя.
