Весь баланс сил у Європі може зсунутися в бік популізму та підтримки Росії
У ключових країнах, які забезпечували донедавна статус-кво у світі та визначали глобальний баланс сил: США, Франції, Італії, Великій Британії – змінюється влада, а з нею і державна політика.
При цьому спостерігається крен у бік більшого ізоляціонізму, популізму, політики, орієнтованої на тісну співпрацю з Росією і врахування її інтересів, ревізії ролі НАТО. Поки що форпостом ліберальних європейських цінностей, інтеграції, євроатлантизму залишається Німеччина.
Яких змін у сфері міжнародної системи безпеки варто очікувати? Що Україні важливо в цих нових складних реаліях усвідомлювати? Про це Громадське.Світ поспілкувалося зі старшим науковим співробітником Королівського інституту міжнародних відносин (Chatham House) Джеймсом Шерром.
Нижче - текст інтерв'ю із науковцем.
Британський науковець Джеймс Шерр. Стоп-кадр із відео-інтервю. Джерело: Громадське.Світ
Ми бачимо зміну балансу влади на глобальному рівні: у США обрали популіста Дональда Трампа, цілком імовірно, що у Франції до влади прийде правий політик Франсуа Фійон. Обидва вони скептично ставляться до принципів євроатлантизму. На Вашу думку, які наслідки це матиме для майбутнього не лише НАТО, але й Європи?
Жоден із цих двох політиків, це також може стосуватися майбутнього уряду Італії, не налаштовані й не є охочими дотримуватися фундаментальних правил світоустрою, встановлених по закінченні Холодної війни. Саме ці правила визначали західну політику останніх десятиліть. Впродовж останніх трьох років ми фактично ведемо боротьбу за основи світового порядку. Як кандидат у президенти, Трамп навіть не виявив обізнаності, що такі речі існують. З його слів випливає, що нині США загрожує лише «Ісламська держава». Китай уже десь на другому плані для нього. А доля Європи – це справа лише європейців, на його думку.
Франсуа Фійон тривалий час дотримується поглядів, які можна визначити як певний тип голлізму. Він переконаний, що безпека Європи має базуватися на тісній співпраці, навіть інтеграції Росії. Цей французький політик вважає, що США потрібно сприймати як зовнішнього актора. Це його послідовна політична лінія. Отже, якщо Фійон виграє вибори, а Марін Ле Пен програє, з президентом Трампом у Білому домі ми можемо зіштовхнутися з ситуацією, коли встановлені правила світоустрою не будуть більше визнаватися, або ж ітиметься про те, що їх треба замінити не зрозуміло на що.
Ми живемо в світі, в якому доля давно визначених правил є невизначеною. І якою мірою їм зашкодять, — це відкрите питання. Попри повну зміну політичного ландшафту в США та у Франції, ми не маємо забувати про Велику Британію, де більшість громадян підтримала її вихід із ЄС. Всі три країни залишаються функціональними ліберальними демократіями з різними центрами влади, з групами інтересів, які одна одну врівноважують. Там є багато фахових, досвідчених людей. Той же Дональд Трамп від них залежить. Наскільки вони зможуть мінімізувати силу цих змін і радикалізму? Ось у чім питання. Наскільки Анґела Меркель зможе вплинути на Франсуа Фійона?
Ви бачите потенціал у Німеччини протидіяти тим тенденціям, які запановують у США, у Франції, в інших країнах Європи?
Ми стикаємося з тією проблемою, що від ФРН зараз очікують занадто багато. На Меркель, на її країну в цілому також впливають ці тенденції. Згадаймо, про крайній правий рух «Альтернатива для Німеччини». Вони мають шанси увійти до парламенту, хоча крайні праві й слабкіші там, ніж, приміром, у Франції зі зрозумілих причин. Але всередині країни позиції нинішньої канцлерки не такі й міцні.
Ми маємо розуміти, що є країни, з-поміж них Україна, які переконані, що зберегти встановлені правила світоустрою – це життєво необхідно. Це боротьба, яку Німеччина має вести не сама. Один із найсумніших наслідків Брекзіту є те, що він позбавляє Анґелу Меркель її найсильнішого союзника в справі збереження чинних правил гри та фінансово відповідальної версії розвитку європейської економіки й інтеграції. Об’єднане Королівство віднині зможе бути лише зовнішнім союзником, а не внутрішнім, тобто менш впливовим. І це небезпечно. Весь баланс сил у Європі може зсунутися в бік більшого популізму та підтримки Росії.
Чи може так статися, що Німеччина буде готова відстоювати нинішню політику щодо Росії, щодо НАТО, тощо, але вона просто не матиме в цій боротьбі сильних союзників. На Вашу думку, це реалістичний сценарій?
Є велика ймовірність, що вона матиме великі труднощі з Францією, країною, яка від часів Другої світової була її близьким союзником. У такому випадку постає питання, наскільки такі країни, як Швеція, Польща, Фінляндія, країни Балтії, справді, зможуть відстоювати нинішній порядок речей. У Нідерландів теж проблеми з ЄС. Вони заблокували ратифікацію Угоди про асоціацію з Україною. Велика Британія опиняється за межами Євросоюзу. І все це перекладається на плечі одного німецького уряду.
Чи може так трапитися, що після Брекзіту Велика Британія стане ще більш відданою союзницьким зобов’язанням у рамках НАТО? Адже саме ця структура забезпечуватиме далі її роль у справі збереження встановлених правил гри?
Є такий сентимент. Може відбуватися саме так. Втім, безпеку в Європі гарантує не лише НАТО. Європейський союз відіграє дуже потужну роль у підтримці безпеки в Європі. Об’єднане Королівство, як ключовий гравець у ЄС, посилювало її, найбільша його цінність була в тому, що воно фундувало євроатлантичне розуміння європейської безпеки на противагу пан-європейському, яке підтримують Росія та французькі голлісти. НАТО та ЄС щодалі стають ближчими в сферах безпеки та військового співробітництва. Віднині Великій Британії буде складніше далі впливати на цю еволюцію, яку б роль вона не відігравала в Альянсі.
Ви приїхали до Києва, щоб взяти участь у дискусії щодо того, що може гарантувати безпеку України після Будапештського меморандуму. Що може бути після нього?
Насамперед Будапештському меморандуму завжди надавали забагато значення. У політичному сенсі Росія порушує Паризьку хартію для Нової Європи, Статут ООН. Це повинно мати більшу вагу, ніж порушення згаданого меморандуму. Кремль розбив на друзки власний міждержавний договір з Україною 1997 року. Це свідчить про те, що ця країна не поважає міжнародне право, порушує цілий пакет договорів, які укладалися після завершення Холодної війни та визначили нинішній світоустрій. Будапештський меморандум сьогодні має навіть менше значення. Це не вказує, звісно, на те, що підтримка США та Великої Британії, яка там задекларована, уже не важлива. Це значить, що Україна не може спиратися в сфері безпеки на інтерпретації договорів іншими сторонами. І вона ніколи не повинна була цього робити.
Україна нині більше, ніж коли-небудь зобов’язувана піклуватися про свою безпеку насамперед сама. Найбільшою проблемою для неї є те, що успіхи у війні на Донбасі були досягнуті звичайними людьми всупереч перешкодам з боку органів влади, силових структур. Цей внутрішній фактор є найважливішим. Державна система має стати ефективною та вартою поваги людей і своєї армії. Цей виклик є чи не найбільш значимим для забезпечення собі міжнародної підтримки і є більш вагомим, ніж, власне, її отримання.
