Перекладачка “Бути мною”: “Твої біологічні особливості не повинні диктувати тобі ким бути і як себе поводити”
Нещодавно вийшов з друку переклад найвідвертішої книжки для підлітків у Європі “Бути мною” у видавництві “Видавництво”. Переклала зі шведської Юлія Юрчук.
Якабу розпитали Юлію, як їй працювалось із цим текстом, у чому полягає його важливість, і як сприймають його у Швеції, та у чому взагалі полягає відмінність шведського ґендерного виховання.
Юлія Юрчук навчалася перекладу (англійська, німецька) в Рівному, потім навчалася в університетах Геттінгена і Деусто (Німеччина, Іспанія), де отримала диплом магістра у Європейських студіях (European Studies), у 2015 році в Стокгольмському Університеті захистила докторську (PhD) з історії на тему політики пам’яті про ОУН і УПА в Україні. Живе і працює в Стокгольмі.
Далі працює над питаннями пам’яті в Східній Європі та Україні. У вільний від роботи час читає, перекладає і пише про книжки.
Як відбулось твоє знайомство із текстом “Бути мною”? Розкажи передісторію.
Мені написав Ілля (Стронґовський – ред.) і попросив зайти в книгарню, подивитися книжку і сказати йому, що думаю. Я поїхала в найближчу книгарню, там цієї книжки не було, але мені дали адресу, де вона є, так що я одразу вирушила туди. Коли взяла її до рук й погортала, мені одразу стало зрозуміло, що цю книжку треба обов’язково перекласти для українських дітей. Так і написала Іллі, а він мене одразу запитав, чи я б не взялася за переклад. Я в тому магазині від щастя ледь не упала, адже мало того, що ця книжка мала шанси бути прочитаною в Україні, я ще й мала шанси бути її перекладачем! Я була дуже щасливою!
Чи важко було вжитись у мову шведського підлітка, 13-річної Руси?
Мені було легко її зрозуміти, але інколи було важко передати це українською. Зловила себе на думці, що через те, що я вже так довго живу у Швеції, навіть місцевий підлітковий сленг мені більше зрозумілий. Мій український підлітковий сленг походив якраз з часів, коли я сама була підлітком. Але тут мене врятували знайомі та друзі з України. Я у них запитувала, що вони думають. Наприклад, колись ми говорили “прикид”, усі мої подруги з України прекрасно розуміли про що це, але молодше покоління сказало, що вони вже так не говорять. Вийшло, що український сленг і шведський набагато ближчі один до одного, ніж я собі думала. Зараз підлітки і в Швеції, і в Україні вживають багато англіцизмів, так що питання передачі сленгу теж вирішилося. Ба більше, цій книжці дуже пощастило, тому що над нею працювала ціла команда найкращих професіоналів, яких собі тільки можна уявити. Так з текстом працювала не лише я, але і літературна редакторка Анна Процюк, коректор Олександр Стукало. Багато рішень ми обговорювали з Анною, тому це колективний результат, яким я дуже задоволена. Я вже мовчу про художнє оформлення, Ілля промалював кожну деталь в коміксах, це така кропітка робота, Взагалі вся команда дуже віддано працювала над книгою.
Оскільки ти живеш у Швеції, розкажи як подібні (феміністичні, із відвертими ілюстраціями, для підлітків) книжки сприймаються там? Чи вважаються вони аж такими відвертими? Чи є вони мейнстрімом? Хто їх читає?
Намагаюся стежити за усіма відгуками тут, щоб зрозуміти рецепцію цієї книги в Швеції. Я можу точно сказати, що навіть в Швеції ця книга не є мейнстрімом. Вона дуже виділяється навіть тут. У Швеції її дуже позитивно прийняли. В одній з рецензій я читала, що ця книга по важливості така сама як книжка “Під рожевим покривалом” Ніни Бйорк, яка вийшла 1996 року і принесла в Швецію знання з ґендерної теорії Юдіт Батлер (вона писала про конструювання ґендеру, про розмитість меж між статями). Так ось тоді, в 1990-х жінки збиралися у групи та читали ту книжку запоєм, це був як феміністичний маніфест, який в багато чому допоміг у становленні більше сприятливих умов для ЛГБТ. “Бути мною” – це така ж само сильна книжка, але для підлітків. Коли її прочитаєш, то починаєш розуміти, що норми ґендеру соціально сконструйовані, ніхто ж насправді не має ходити у рожевих сукнях лише тому, що у тебе є місячні чи ростуть груди. Твої біологічні особливості не повинні диктувати тобі ким бути і як себе поводити. Ця книжка продається в відділі підліткової літератури і її читають підлітки.
Чим узагалі на твій погляд відрізняється шведська дитяча/підліткова література від української? І чи є разюча відмінність?
Я не дуже добре знаю українську підліткову літературу, щоб порівнювати, але тут книжки мають дуже різноманітну тематику, багато дуже похмурих і сумних, багато таких, які не вписуються в норми, до яких звикли в Україні, як, наприклад, одностатеві стосунки.
Беручи до уваги, що Швеція дуже прогресивна країна у плані феміністичного виховання, ти можеш розповісти у чому воно проявляється? Наприклад, в дитсадку, куди ходить твоя донька?
Тут нема поняття “норм”, яке є в Україні, що хлопчики граються в “хлопчачі” ігри, дівчата в “дівчачі”, тощо. От, наприклад, якось друг Вероніки ходив в садку у сукні, бо він хотів бути “як Вероніка”, це ж круто! Або з нафарбованими нігтями чи довгим волоссям. Вони також усі разом печуть чи готують, і хлопчики та дівчатка, або їздять на машинках усі разом. Взагалі нема такого поняття “це для дівчат, а це для хлопчиків”.
Чи сподобався тобі досвід перекладу зі шведської? Щоб ти ще хотіла перекласти?
Мені дуже сподобалося! За першою освітою я перекладачка, скільки себе пам’ятаю я щось писала або перекладала (перекладати я почала ще раніше ніж почала учитися на перекладача), тому побачити свою роботу опублікованою дуже приємно і я б була рада далі перекладати. У мене є багато початих перекладів, я б з задоволенням їх закінчила, про це можна писати багато. Але наразі я назву одну книжку, яку я дуже-дуже хочу побачити на українській мові та якомога швидше, от якраз її я б хотіла перекласти найбільше. Це книга “Чік” німецького письменника Вольфганга Геррндорфа, якого я дуже полюбила.
Там головний герой – це 14-річний хлопчик, син заможніх батьків, які ніяк не можуть створити нормальну сім’ю. Мама топить свої будні в алкоголі, тато заробляє великі гроші, які, мабуть, приносять йому мало радості, якщо він постійно злий і виливає свою агресію на дружину і сина. Цей хлопчик вирушає у свою велику подорож з однокласником Чіком. Чік – абсолютний аутсайдер в усіх можливих контекстах. В кінці подорожі хлопці приходять до головного висновку: світ зовсім не такий злий і небезпечний, як учать у школі чи в сім’ї. З дитинства нас вчать не довіряти чужим, чекати від них небезпеки, а насправді чужі часто добріші, ніж сім’я і ближні в школі, чому ж тоді цьому не вчать не у школі, ні в сім’ї, чому про це не пишуть в журналах? Ось головна думка книжки! Це книга для дорослих, хоча може бути прочитана і підлітками, звісно. Я колись писала про цю книжку в блозі. Я б дуже хотіла її перекласти на українську. До речі, восени вийде фільм за цією книгою, і я його дуже чекаю.
