Пам’ять про Голодомор – перша інформаційна війна, виграна українцями
Особливостями цьогорічного Дня пам’яті жертв голодоморів, що традиційно припадає на четверту суботу листопада, стали сумні роковини. Рівно 80 років пройшло з моменту національної катастрофи — штучно організованого сталінським режимом голоду, який уніс мільйони життів та не дав змоги українцям стати найбільшою нацією у Європі. Такі чималі втрати людского ресурсу спричинили інші глибокі наслідки історичного, ментального та суто економічного характеру та, зрештою, призвели до появи тих, ким ми є сьогодні. Голодомор, який дві третини українців вважають геноцидом, став поворотною точкою у знищенні старосвітського українства і початку формування нової української ідентичності. Цей процес триває й донині.
Про це в «Коментарях» пише Олег Поліщук.
Дві третини українців погоджуються із твердженням, що Голодомор 1932–1933 років був геноцидом українського народу. Такі результати останнього соцдослідження, проведеного соціологічною групою «Рейтинг» у жовтні. По суті це єдиний випадок, коли на проблемні питання історії України XX століття у нашому суспільстві сформувався настільки однозначний погляд. Усупереч активній міфотворчості щодо цього з боку пропагандистської машини Російської Федерації, якій, маючи статус правонаступниці СРСР, абсолютно невигідно відчувати провину за жахливі і цілеспрямовані злочини радянського режиму проти «братнього народу».
Досі в Росії є чимало діячів, які голод в Україні 1930-х пояснюють «наслідком несприятливих погодних умов», і така позиція активно тиражується у «загальному » інформаційному просторі. Але це завжди можна списати на нібито простих любителів історії. Зате в професійних колах російських істориків вважається, що навіть якщо когось навмисно і винищували голодом, то виключно за соціальною ознакою — належність до селянства, незалежно від національності. Деякі наукові дослідження українських істориків про мільйони смертей українців у 1932–1933 роках Мін´юст РФ узагалі вніс до списку заборонених екстремістських видань. А ось трактування діяльності Сталіна не як злочинця, а як «ефективного менеджера», можна зустріти в офіційних російських підручниках з історії.
Історична наука в Росії, прислухаючись до ідеологічної позиції Кремля, категорично не сприймає визначення Голодомору (сперечаються навіть щодо науковості цього терміна, який зазвичай беруть у лапки) як геноциду. У подібній аргументації доходить до смішного, мовляв, кваліфікувати як акт геноциду можна тільки ті події, які трапилися після прийняття 1948 року міжнародної Конвенції про попередження злочину геноциду і покарання за нього. А те, що було до цього, геноцидом не вважається, тому що «міжнародне право взагалі забороняє ретроактивне застосування договорів».
Але довести ненавмисне знищення українців сталінським режимом усе ж ніяк не вдалося їх прямим спадкоємцям — сучасному українському народу. Наша історична пам´ять зіграла в цій інформаційній війні вирішальну роль. Навіть в українських ареалах проживання людей з радянською (Донбас) або російською (Крим) культурною ідентичністю кількість прихильників і противників визнання геноцидом трагічних подій 80-річної давнини розподіляється практично порівну. А в Дніпропетровській, Запорізькій та Харківській областях вважають Голодомор знищенням українців за національною ознакою вже більшість: у пропорціях 57 проти 32. Згідно з жовтневим соцопитуванням «Рейтингу», на півночі країни визнають голод 1930-х геноцидом 83% жителів, у центрі — 86%, на заході — 87%.
Показово також і те, що в сільській місцевості в усій Україні таку позицію займають 79% громадян, а в містах — тільки 60%. Що, в принципі, й не дивно: для багатьох містян сам факт Голодомору, який замовчувався протягом усієї радянської епохи, став історичним відкриттям у період перебудови і гласності під кінець існування Радянського союзу. Як тут не згадати одну компартійну інструкцію, випущену під час днів пам´яті, організованих українською діаспорою в США і Канаді в 50-ту річницю трагедії: «нам невигідно з даного питання вступати у відкриту полеміку із зарубіжними націоналістичними писаками». А вперше сам факт голоду 1930-х (до цього обмежувалися словосполученням «нестача продуктів») був згаданий офіційно лише 1987 року — у доповіді першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького, присвяченій сімдесятиріччю створення УРСР, де причиною голоду була названа засуха.
Про те, що українці у своєму ставленні до Голодомору як масштабного етнічного зачищення не самотні, свідчить хоча б те, що його вже офіційно визнали геноцидом українського народу 23 країни. Правда, це ті держави, де є наша потужна діаспора (США, Канада, Австралія, Бразилія, Аргентина, Італія, Іспанія), або наші друзі по нещастю радянського минулого з країн Східної Європи, всім серцем бажаючи міжнародного трибуналу за злочинами Сталіна, аналогічного Нюрнберзькому процесу. Інші продовжують озиратися на Росію в цьому, дуже дражливому для неї питанні.
