Культ особи Януковича. Бібліограф президента видав своє чергове творіння (цитати)
Володимир Чередниченко цілком може претендувати на роль головного творця Януковичіани. У 2013 році у видавництві «Фоліо» з’явилася його чергова книга, присвячена Віктору Федеровичу, котра називається невигадливо «Віктор Янукович».
Нову книгу про Януковича читав Сергій Руденко, Буквоїд.
Ця робота Чередниченка складається як із окремих епізодів попередньої його роботи - «Національна ідея» (2010), так і з нових історій. Серед героїв - Михайло Добкін, Дмитро Медвєдєв, Віктор Черномирдін, Леонід Кучма, Сергій Тігіпко, Віктор Пшонка, Олександр Лавринович, Анатолій Присяжнюк, Віталій Захарченко та інші.
На відміну від «Національної ідеї» у «Вікторі Януковичі» автор чомусь вже не згадує ані про дворянські корені Віктора Федоровича, ані про «сословіє», яке оточує президента - Льовочкіна, Акімову, Скубашевського, Рафальського.
У книзі 47 історій, 250 сторінок та 6 ілюстрацій із зображенням Януковича. Тираж - 1500 екземплярів.
Розпочинаються оповіді із часів прем´єрства і завершуються нашими днями. Замість передмови - пророцтво Зосіми, священика із Нікольської церкви, який, як виявляється, напророчив Віктору Федоровичу і губернаторство, і прем´єрство, і президентство ще у ті часи, коли той керував автопідприємством.
«Да, - спокойно сказал Зосима, - пришел мой час. А вам должен сказать следующее: пришло и ваше время. Быть вам в столичном граде на высоких должностях премьера, а потом и президента всей Украины. Времена для вас и для страны грядут тяжелые, но вы должны, не боясь, с верой в душе идти вперед. Думать о пользе ваших решений и поступков для всего украинского народа...» (с. 7).
Янукович-мисливець
Про Януковича-мисливця ходять легенди. Цьому захопленню Віктора Федоровича Чередниченко присвятив окрему розповідь - «Полювання на вовків». У ній Янукович разом із єгерем, його синами та головою Великоновоселківської районної адміністрації Валерієм Широю влаштовує облаву на вовків.
Мисливські нотатки зайве переповідати. Краще - процитувати.
«Когда в один из самых живописных районов Донетчины - Великоновоселковский - приходит золотая осень, а с ней и сезон охоты, местные жители знают: не где-нибудь в кабинетах, а прямо здесь, в степи на опушке самого большого в этих краях Шайтанского леса, можно будет увидеть Виктора Федоровича Януковича, статного, энергичного человека в камуфляжной форме, с ружьем в руках. Оставив свой джип у домика лесника, деловито обходит окрестности, словно интересуется, что же нового произошло в этом уголке природы за время его отсутствия....» (с.12).
«... Промелькнула непрошеная мысль о том, что есть в охоте какой-то элемент жестокости, но ведь существует беда, которую несут серые разбойники, поэтому и нужно следить за их численностью. Виктор Федорович крепче сжал свою пятизарядную «беррету», и ее холодный металл, казалось, добавил охотнику хладнокровия и уверенности в себе» (с. 14).
«...- Ну, сегодня Федорович превзошел самого себя. С ходу серого монстра уложил...
- Такой человек, - улыбнулся Валерий Шира. - Остановить его невозможно. Сколько лет с ним знаком, но не перестаю удивляться. Интеллигент высшей пробы, доктор наук, но может вот так, плечом к плечу со всеми... Сам идет в загон, не подъезжает...» (с. 15).
«- Как чувствуете себя, Федорович? - спросил Шира-старший.
- Отлично. Получил такой заряд бодрости...
- Шкуру убитого вами волка приведем в порядок и передадим, - деловито сказал Петр Константинович.
- Спасибо, у меня уже есть несколько... Довольно большие.
- Вы отменный стрелок, Виктор Федорович, - вступил в разговор егерь Алексей Михайлович Ягнур...» (с.16).
Харківські угоди
У образі ліричного героя-мрійника постає у книзі харківський губернатор Михайло Добкін. Оповідь йде про підписання угод у Харкові Дмитром Медвєдєвим і Віктором Януковичем у квітні 2010 року. Тут Добкін схожий на Штірліца, котрий «прокиниться рівно о четвертій».
«За окном едва забрезжил рассвет, а губернатор Харьковской области Михаил Добкин уже был на ногах. В это утро ему не спалось. Прошел на кухню, заварил чашечку крепкого кофе, и, выпив, почувствовал душевное равновесие, и мысли стали просветленными. Впереди - необычный трудовой день. Именно сегодня, двадцать первого апреля, в Харькове состоится встреча президентов Украины и России.
Михаил Добкин сел за письменный стол, перелистал документы, еще раз внимательно просмотрел программу рабочего дня. Кажется все нормально, расписано как по нотам.
Точно в назначенное время подъехал служебный автомобиль. Проезжая утром по тихим улицам, губернатор представлял, как город постепенно заполняется людьми, как они, стоя у обочин дорог, будут приветствовать машины глав государств, направляющихся к месту переговоров...» (с. 153).
А потім були переговори, після яких, як пише Чередниченко, президенти вийшли задоволені до преси.
«Когда президенты закончили переговоры, вышли к журналистам, их лица сияли. Медведев загадочно улыбался, а Янукович чувствовал себе полководцем, успешно завершивший военную операцию...» (с. 156).
Чому загадково посміхався російський президент - зрозуміло: Росія домоглася пролонгації перебування Чорноморського флоту до 2042 року. А от чому глава української держави почував себе «полководцем», схоже, не зрозуміли не лише журналісти, а й той же Добкін.
«Михаил Добкин думал в эти минуты о том, что истинное осознание происшедшего придет только завтра, послезавтра, в последующие дни и месяцы...» (с. 158).
«Кінь» Пшонка і «реформатор» Тігіпко
Утім, вся велич постаті Віктора Януковича постає у описі робочої наради після святкування 20-річчя Незалежності. На ньому обговорювали новий Кримінально-процесуальний Кодекс. Присутні усі високопосадовці.
«...Янукович задержал тяжелый взгляд на вице-премьере, министре социальной политики Сергее Тигипко:
- Вот мне, Сергей Леонидович, интересно: кем вы себя ощущаете? По-прежнему, реформатором?..
Тигипко задержался с ответом.
- А вы? - Президент обратился к Генеральному прокурору.
- Я, Виктор Федорович, ощущаю себя конем! - откликнулся Пшонка. - Не выше рабочей, - уточнил, - лошадки... Я знаю свое место.
Президент перевел взгляд опять на Тигипко и несколько секунд молча смотрел вице-премьер-министру в глаза.
- Сергей Леонидович, а как вы относитесь к моей идее не лишать людей свободы за совершение экономических преступлений? - спросил Янукович.
Вице-премьер Сергей Тигипко отреагировал правильно.
- Это хорошо, что вводятся понятия «домашний арест» и «личное обязательство». Хорошо, что по экономическим преступлениям предлагается применять залог. Хорошо, что допросы и очные ставки при необходимости будут проводиться дистанционно по скайпу...» (с. 212).
Далі зауваження Ігорю Калєтніку, тодішньому голові Митної служби (нині - перший заступник голови Верховної Ради України) Віктор Федорович робить у такий спосіб:
«...Вы, Игорь Григорьевич, хорошо меня слышите? - обратился Президент к главному таможеннику. - Что вы там записываете, председатель?
Калетник положил ручку на стол рядом с открытым блокнотом.
- Извините, Виктор Федорович, я вас внимательно слушаю и кое-что конспектирую!....» (с. 213).
Про інших
Присутні у книзі і Барак Обама, і Ангела Меркель, і лідер Китаю Ху Цзиньтао. Поруч із ними, чи, вірніше, вони - поруч із Віктором Януковичем. Як і належить постаті, до думки якої дослухається світ.
