Фрагменти
«Двері Могилянки були відкриті для дітей із найбідніших родин»: як В’ячеслав Брюховецький змінив життя цілого покоління українців
12 листопада 2026 року помер В’ячеслав Брюховецький — літературознавець, педагог, громадський діяч, Герой України та людина, завдяки якій відродилася Києво-Могилянська академія. Але його спадок — не лише університет, а й долі тисяч випускників. Texty.org.ua публікують дуже точний некролог від випускниці Могилянки, комунікаційниці Даші Глущенко.
Мабуть, я вже остання напишу на світлу пам'ять Вячеслава Брюховецького. Було багато пафосу про внесок і спадок, але, здається, забули про головне — про долі тисяч дітей кінця 70-х — початку 80-х років народження, які змінив президент Києво-Могилянської Академії. Покоління так званих Xennials. Він дав нам найкраще майбутнє. І так змінив країну.
У 90-ті, коли корупція у вищій освіті була поширеною і безкарною, двері університету, який заснував Брюховецький, були відкриті для дітей з найбідніших родин і найдальших сіл. Додатково Могила єдина приймала дітей, які останній клас школи навчалися в США, — вся вища система освіти в Україні мстилась і не вважала, що вони мають атестат зрілості.
У ті часи юридичний чи історичний факультет Шевченка взагалі не чекав всю цю обдерту публіку. З кількох тисяч вступників на наш факультет були переможці всеукраїнської олімпіади з історії України. Одного з них не прийняв історичний факультет в Червоному корпусі — цей простий хлопчина з Житомира не склав усний іспит — його просто завалили. Таких прикладів сотні, особливо ними славився університет Богомольця.
Антипод фігурі Брюховецького в українській освіті, міністр освіти Табачник на ефірах колись пояснював всю цю ситуацію на прикладі парковки: мерседеси біля червоного корпусу говорять про таланти й успіх студентів — там вчаться найкращі. Цікаво, що Могила постійно вигравала всі місця конкурсу "Студент Києва" і була в топі роботодавців. Але питання з парковкою на Контракті не було — бо ми прибували на пари на трамваї. У мене було кишенькових грошей 1 гривня на день — на два квитки на трамвай. Думаю, таких як я, було 99%.
Фактично, в Могилі придумали ЗНО — поки інші вузи влаштовували тривале пекло через кілька різних іспитів і усну співбесіду, вступ в Могилу проходив в один день на всі факультети — 12 предметів за 5 годин. Сканер перевіряв завдання, і за кілька днів комісія вивішувала списки ледь не паркан.
Мабуть, не тільки моя мама плакала, коли побачила в роздруковках, що я вступила — кожна дитина в топі цього списку без травми перемагала пострадянську освітню систему, часто — попри життєву поразку власних батьків, роздавлених соціальними змінами.
Я досі пам'ятаю свій результат — я була 27 у списку на кілька тисяч дітей. Місць на гуманітарні і соціальні науки було 120. Ці ворота до Могили, на яких висіли списки абітурієнтів, відкрили дорогу в нормальне життя цілому поколінню. Ми не розчарувалися у житті, тому що збулося те, що нам казали в школі — якщо ви будете добре вчитися, ваше життя складеться.
Ми могли стати втраченим поколінням для власної країни, і фундаментальна роль Брюховецького не тільки в тому, що він створив якісно новий університет з іноземними викладачами і гарною бібліотекою — для цієї освіти він набирав найкращі учнівські голови на справедливій основі. Саме в цьому сила і синергія Могили! В умовах, коли інтелігенція була маргіналізована і деморалізована, він дав дітям з цих родин і родин ще нижчих соціальних верств рівні можливості — і дав якісну, прогресивну освіту і демократичне виховання. З першого дня нас поважали, хоча ми ще і не встигли набратись ніяких заслуг, і казали кожному на ви — на відміну від радянської педагогіки вузів, де студентам одразу ж давали відчути себе бидлом, а до дівчат могли ставити питання в аудиторії, а ви тут взагалі що робите?
Сподіваюся, й іншим поколінням так само пощастить, коли буде хтось видатний, ідеалістичний і ефективний, і зможе кардинально змінити їхні життя на краще, відкрити для них нові двері в бажане майбутнє, дати їм гідність і суб'єктність у 18 років, відчуття переможця, який добивається всього чесно і власними силами. Тим більше, що виклики для молоді стають дедалі складнішими і ризик маргіналізації величезний.
Легенда казала, що Брюховецький виграв будівлю Могилянки у шахи. Мабуть, справжня історія більш складна і тривала, але легенда була про головне — виграють розумні. Нехай так буде завжди.