Фрагменти
Як українцям підготуватися до нових загроз і чого повчитися у скандинавської системи всеохопної оборони
Українці вже довели, що здатні самоорганізовуватися перед лицем великої небезпеки. Але стихійної взаємодопомоги недостатньо, щоб країна могла ефективно реагувати на будь-яку кризу.
Експертка зі стратегічних комунікацій Любов Цибульська у колонці на УП пояснює, чому Україні потрібна система всеохопної оборони та чого варто повчитися у Фінляндії і Швеції.
Що показав злам застосунку «Повітряна тривога»
1 листопада 2026 року користувачі застосунку «Повітряна тривога» отримали фейкові сповіщення про радіаційну, хімічну та ядерну загрози, а також вуличні бої. Цибульська звертає увагу, що злам застосунку оголив одразу дві проблеми.
«Перша: кібербезпека — така сама частина тотальної оборони, як укриття чи генератори. Застосунок у 2022 році створили приватні розробники разом із Мінцифри, і офіційно це лише додатковий канал оповіщення. Однак на нього щодня орієнтуються мільйони людей, тож одна вдала атака б'є по всіх одразу».
Друга проблема — готовність населення до загроз, яких Україна ще не переживала:
«А якби загроза була справжньою? Чи знають люди, чим сигнал "Хімічна небезпека" відрізняється від повітряної тривоги і чому підвал тоді може виявитися найгіршим місцем (багато отруйних газів важчі за повітря)? Чи знають директор школи, керівник котельні чи сільський староста, що робити в першу годину: кого оповістити, де взяти засоби захисту, куди вивозити людей?»
На думку Цибульської, Україні потрібна не просто готовність громадян допомагати одне одному, а система, у якій заздалегідь визначені ролі та відповідальність держави, бізнесу й суспільства.
«У лютому 2022 року країна продемонструвала безпрецедентну здатність до самоорганізації — мільйони громадян долучилися до волонтерства, евакуації, забезпечення війська та підтримки критичної інфраструктури. Але стихійний порив, навіть вкрай ефективний, — це ще не тотальна оборона (Total Defence)», — зазначає вона.
Чого Україні варто повчитися у Фінляндії та Швеції
Модель всеохопної оборони передбачає, що до захисту країни залучені не лише військові, а й державні установи, місцеве самоврядування, бізнес та громадянське суспільство. Такий підхід особливо поширений у країнах Північної Європи та Балтії.
Одним із прикладів є Фінляндія, яка після Зимової війни 1939–1940 років зробила готовність суспільства до криз невіддільною частиною національної безпеки.
«Навіть після завершення Холодної війни Фінляндія зберегла цю систему, побудовану на постійній взаємодії держави, бізнесу та громадянського суспільства», — йдеться у колонці.
Один із механізмів такої взаємодії — національні оборонні курси. З 1961 року чотири рази на рік депутати, посадовці, керівники компаній, медіа та громадських організацій на три з половиною тижні відкладають звичну роботу, щоб розібратися, як країна діятиме під час кризи та за що відповідатиме кожен із них. Ці курси пройшли вже понад 10 тисяч людей, ще близько 60 тисяч навчалися на регіональному рівні.
Інший приклад — Швеція. Після скорочення системи тотальної оборони, яку країна розбудувала під час Другої світової та Холодної воєн, вона почала відновлювати її на тлі російської агресії проти України.
Сьогодні шведська модель поєднує військову та цивільну оборону. Формально її частиною є кожен мешканець країни віком від 16 до 70 років. А в оновленій у 2024 році брошурі «Якщо настане криза чи війна», яку розіслали домогосподарствам, громадян попереджають, що допомога не обов'язково надійде всім одразу.
«Щонайменше тиждень доведеться триматися самостійно», — нагадує Цибульська про один із принципів шведської системи підготовки населення.
Український парадокс: закони є, але спільної системи немає
На думку експертки, Україна має парадоксальну ситуацію: суспільство продемонструвало величезну здатність до самоорганізації, але ця енергія досі не перетворилася на сталі механізми співпраці з державою.
Цибульська виокремлює три проблеми. Перша — інституційна: після 2022 року не вдалося створити постійні механізми взаємодії держави й громадянського суспільства. Друга — управлінська: місцеві посадовці часто чекають рішень згори, замість того щоб самостійно домовлятися з громадським сектором і бізнесом. Третя — суспільна: тривала війна, виснаження та відчуття несправедливості поступово знижують готовність людей долучатися до оборони.
«У результаті волонтери, громадські організації та бізнес зробили для оборони країни величезну роботу, але їхня співпраця з державою здебільшого тримається на особистих знайомствах, ініціативі окремих людей і домовленостях "тут і зараз". Там, де мали б працювати заздалегідь узгоджені алгоритми, досі доводиться покладатися на чиюсь небайдужість», — зазначає Цибульська.
Водночас Україна вже має законодавчу основу для розбудови такої системи. Це Закон «Про основи національного спротиву», Кодекс цивільного захисту та Концепція забезпечення національної системи стійкості.
«Проблема не стільки в законах, скільки в тому, що державні інституції, громадський сектор і бізнес діють неузгоджено», — наголошує експертка.
За словами Цибульської, територіальна оборона, цивільний захист, підтримка критичної інфраструктури та забезпечення національної стійкості мають працювати як єдиний механізм:
«Коли зникає світло чи зв'язок або треба терміново евакуювати людей, знайомитися й домовлятися вже пізно».
Експертка наголошує, що розбудова всеохопної оборони не обов'язково потребує нових законів чи великих бюджетів. Наприклад, керівник громади може самостійно об'єднати представників бізнесу, громадського сектору та комунальних служб, узгодити їхні дії на випадок кризи й організувати спільні навчання.
Одним із кроків у цьому напрямі стала програма Total Defence: Leading Resilient Ukraine, яку започаткували ГО Join Ukraine та Український католицький університет за участі шведських партнерів. Вона об'єднує військових, посадовців, представників бізнесу, медіа та громадського сектору для спільного аналізу загроз і відпрацювання кризових сценаріїв.
«Україні не потрібно з нуля створювати суспільство, здатне до спротиву, — воно вже довело свою силу. Тепер завдання держави — перетворити цю силу на злагоджену систему, де кожен знає свою роль і ніхто не залишається сам на сам із загрозою», — підсумовує Цибульська.
Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)
Підписатися