Фрагменти

«Ніхто не відповідає»: розрекламовані гарячі лінії для ветеранів та військових на ділі не працюють

Штаб-сержант управління комунікацій ОК «Північ» Сухопутних військ ЗСУ Тарас Василенко поділився власним досвідом спроби отримати екстрену психологічну допомогу під час гострої кризи. За його словами, заявлені державні та громадські лінії підтримки військових і ветеранів у критичний момент виявилися недоступними або перевантаженими тривалим очікуванням.

Фото ілюстративне. Джерело: Мінветеранів

Досвід дзвінків на офіційні номери

Військовослужбовець розповідає, що у захисників України настають моменти, коли критично важливо відчути підтримку фахівця. Намагаючись діяти за порадами з соціальної реклами, він почав шукати й набирати номери кризових служб.

«0 800 100 102. Номер висить на сайті Міністерства охорони здоров’я як лінія психологічної допомоги. Він не працює — просто відключений. Добре. Йдемо далі. 5522, далі 2. Мінветеранів. «Гаряча лінія психологічної підтримки військових та їхніх близьких». Я чекав приблизно сім хвилин. З’єднання так і не відбулося», — ділиться Василенко.

Аналогічна ситуація виникла й з іншими контактами: «0 800 33 20 29. Український ветеранський фонд. Те саме. П’ять, шість, сім хвилин очікування. Ніхто не відповідає. Наступний. 7333. LifeLine Ukraine. На сайті написано, що кризова підтримка працює цілодобово. Відповідь проста, як господарське мило: абонент не в мережі».

Специфіка кризового стану та ілюзія «надлюдей»

Тарас Василенко наголошує, що людина у важкому психологічному стані переступає через внутрішній бар’єр і сором, щоб зробити один-єдиний дзвінок, і довге очікування чи вимкнений телефон позбавляють останньої надії.

«Людина в гострому кризовому стані може не мати ваших клятих семи хвилин. Не тому, що вона дуже зайнята — вона вже насилу змусила себе набрати цей номер. Особливо військовий або ветеран. Бо нам і без того буває соромно сказати: «Мені погано, я не справляюсь, допоможіть». І от ти сидиш із телефоном біля вуха, слухаєш цю дебільну урочисто-поховально-очікувальну музику... І ти починаєш думати: мабуть, на лінії є люди, яким гірше. Мабуть, я займаю чиєсь місце. Може, у мене ще не настільки все погано. І кладеш слухавку», — пояснює військовий.

Він також звернув увагу на викривлення образу захисників у публічній комунікації: «Державна комунікація дуже часто сама створює з військових якихось надлюдей: незламних, нескорених... Але військові — це просто люди. Так, у багатьох межа витривалості відсунута дуже далеко — але вона все одно є. У кожного».

Потреба реального контролю за сервісами

У сухому залишку залишається 112, або зразу 103, зауважує штаб-сержант. Він додає, що ситуацію не вирішує просто функціонування цих номерів, адже екстрена медична допомога виконує інші завдання й не має проводити кризові психологічні консультації.

Військовий звернувся до Міністерства охорони здоров'я та Мінветеранів: «Будь ласка, іноді самі набирайте ці номери. Перевіряйте, чи вони взагалі працюють, перевіряйте, скільки людина чекатиме, перевіряйте їх увечері, вночі, у вихідні. Бо кризова допомога, яка існує тільки у звітах/дашбордах на державних та грантових сайтах — це не допомога», — закликає Василенко.

Він підсумовує, що проігнорована дія може призвести до трагічних наслідків для всього суспільства: «Коли людина все-таки знаходить у собі сили простягнути руку, а у відповідь чує гудки, автовідповідач або «абонент не в мережі», ситуація точно не стає кращою. І не треба потім питати, чому військові й ветерани мовчать до останнього... Тож наступного разу дзвінка може вже не бути. І це вже буде проблема не тільки і не стільки ветеранів — а українського суспільства в цілому».

ветерани війна люди військові здоров'я не зроблене психологічна допомога підтримка