Фрагменти

Рефлексивне управління: заборона виставок зброї — саме те, чого хотіла Росія

24 липня росіяни завдали балістичного удару по приватному полігону біля Бучі під Києвом, де проходила виставка озброєнь "Армада". Загинуло більше 10 людей, постраждало понад сотня. Того ж вечора Зеленський заявив, що ніякі виставки зброї під час війни проводити не можна, про це вже тисячу разів говорили. Фраза розійшлася миттєво — і саме вона, а не сама трагедія, варта окремого розбору.

Що не так із цими словами

Президент публічно озвучив висновок, який ідеально співпадає з метою удару. Головний редактор видання "Оборонка" Богдан Мірошниченко звернув увагу на цю алогічність: сам Президент бував на українських збройних форумах, а частина таких заходів погоджується на найвищому рівні. Тобто ввечері 24 липня очільник держави фактично засудив практику, у розбудові якої сам брав участь.

Це і є хрестоматійний приклад рефлексивного управління — концепції, яку ще в 60-х розробляв радянський математик Володимир Лефевр. Суть підходу він сформулював так: супротивнику нав'язується не саме рішення, а підстави, з яких він сам це рішення виведе.

Достатньо створити умови, за яких ворог "самостійно" дійде потрібного висновку. Ключовий елемент — поставити об'єкта впливу в реактивну позицію, змусити його реагувати емоційно, а не аналітично.

Удар по виставці бив одразу по двох цілях. Перша — люди, які там фізично перебували.

Друга, і довгострокова — вся модель взаємодії українського ОПК: горизонтальні зв'язки між виробниками, військовими, чиновниками й журналістами, які на відміну від вертикальної російської системи тримаються саме на живому спілкуванні, особистих контактах і публічних майданчиках.

Якщо під тиском емоцій і моменту державна риторика зробить висновок "усі такі заходи треба згорнути" — це саме та мета, заради якої такі удари й плануються. Не поодинокий зрив однієї виставки, а системний удар по здатності галузі координуватися взагалі.

Що каже галузь

Мірошниченко прямо застерігає від капітуляції перед емоційною вимогою "заборонити все". Він нагадує, що подібні заходи в Україні відбуваються щотижня, що вони необхідні для галузі так само, як військовим потрібні полігони — а деякі виставки й буквально є роботою на полігоні. І кожен хто там працює під ризиком прильоту.

Тож коли Зеелнський говорить: “«Але вже тисячу разів усім говорили, що в таких умовах війни, з таким ворогом точно не можна проводити будь-які виставки зброї. Із купою людей і тим більше – поруч з будинками” він озвучує те чого хоче добитися ворог - зашкодити екосистему українського ВПК.

Це класична емоційна, популістська реакція, розрахована на те, щоб сказати людям те, що вони в цей момент хочуть почути.

Що варто зробити натомість

Замість заяви "не можна проводити" — влада, яку очолює Зеленський має розробити єдиний стандарт безпеки, які зроблять проведення таких виставок більш безпечним та жорстко слідкувати за їх дотриманням. Сьогодні такого стандарту в Україні просто немає, і заходи проводять "хто як зуміє".

Такі стандарти можуть включати (подаємо в рамках дискусії, детальні напрацювання повинні зробити фахівці):

Реальні підземні укриття, — не підвал у сараї поруч. Кількість запрошених має не перевищувати кількість місцб в укритті,
Місце проведення має бути поза зоною польоту балістичного Іскандера, щоб був час оголосити тривогу і заховатися в укритті.
Чергова швидка допомога та медики поруч з локацією,, плюс обов'язковий запас турнікетів і базово навчені учасники.
Розосередження учасників і техніки на майданчику замість скупчення в одній точці — щоб один приліт не бив по максимальній кількості людей.
Прораховані маршрути для спецтранспорту та резервний зв'язок (супутниковий чи інший), незалежний від мобільних мереж, які на локації часто "лягають" першими.

Це складніше й довше, ніж оголосити ввечері заяву про те, що потрібно заборонити. Але це єдиний шлях, який справді захищає людей.

буча вистака впк зброя зеленський київщина не зроблене популізм