Фрагменти

Війна Росії в Україні — це тепер війна Європи. Чи є у неї стратегія? — The Economist

Через фактичне самоусунення Сполучених Штатів Америки від активного фінансового та військового лідерства, відповідальність за підтримку України повністю перейшла до європейських держав.

Про це пише The Economist.

Як зазначає видання, зараз країни Європейського Союзу та Велика Британія забезпечують майже весь обсяг зовнішньої допомоги Україні, однак європейські столиці досі перебувають на етапі намацування єдиної довгострокової стратегії, яка виходила б за межі банального забезпечення виживання України на полі бою.

Дипломатичні манівці

Нещодавні просування Збройних сил України на фронті частково відродили відчуття дипломатичних перспектив у Європі, яка прагне заповнити вакуум, що виник після згортання американських зусиль.

Автори статті зазначають, що амбіції європейських лідерів зросли: президент Франції Еммануель Макрон заявив про намір бути частиною рішення і дискусії, і зараз такі заяви вперше виглядають як констатація факту, а не як благання. Проте внутрішня єдність щодо кінцевої мети відсутня. Окремі європейські уряди прагнуть розвідати «червоні лінії» Росії за допомогою зусиль із медіації, які можуть залучати приватних посередників або держави з-поза меж ЄС, такі як Туреччина.

Водночас деякі з найінтенсивніших дискусій щодо потенційних переговорів відбуваються всередині групи «E3» у складі Великої Британії, Франції та Німеччини. The Economist підкреслює, що це відроджує давні страхи держав Східної Європи, зокрема Польщі, щодо можливих спроб західних країн прагнути «перезавантаження» відносин із Росією через їхні голови. При цьому європейські посадовці визнають, що Путін наразі не демонструє жодної готовності відступати від своїх вимог, що обмежує потенціал для змістовних розмов.

Паралельно загострюється криза очікувань навколо інтеграції України до Євросоюзу. Видання нагадує, що під час минулорічних мирних переговорів під егідою США лунали припущення про можливість вступу України до ЄС уже у 2027 році. Однак європейські чиновники називають цю дату абсолютно відірваною від життя. Реалістичним строком у Брюсселі вважають щонайменше десятиліття.

Спроба німецького канцлера Фрідріха Мерца запропонувати компромісний варіант «асоційованого членства» без права голосу та доступу до єдиного ринку викликала різке відторгнення в Києві: президент Володимир Зеленський назвав таку ініціативу «несправедливою».

Дефіцит часу

Поки європейські столиці дискутують про майбутні кластери переговорів, у самій Україні відбувається глибока трансформація сприйняття Заходу. Замість колишнього бачення Євросоюзу як безальтернативного рятівника, в українському суспільстві утверджується парадигма самозарадності та опори на власні сили.

Україна суттєво наростила частку власної відповідальності за оборону, розгорнувши масштабне виробництво зброї та унікальних безпілотних технологій, які тепер затребувані партнерами по всьому світу.

Журналісти наводять слова експертів, які констатують: українці дедалі частіше відкрито говорять європейцям, що це вони зараз захищають Європу. Водночас українські дипломати наголошують, що європейські фінансові пакети — зокрема транш на 90 мільярдів євро — та політичні зобов'язання залишаються важливою підтримкою. Водночас у Брюсселі висловлюють невдоволення повільним темпом реформ у сфері верховенства права, які Київ має виконати до 2027 року.

The Economist попереджає, що часу на зволікання немає, адже удари українських безпілотників та ракет по об'єктах у глибині Росії хоч і піднімають бойовий дух, не гарантують довгострокової стабільності. Російська армія методично посилює атаки на енергетичну та водну інфраструктуру українських міст, що загрожує зробити наступну зиму критично важкою.

Попри підписання нових угод, зокрема про постачання шведських винищувачів, Європа досі неспроможна самостійно забезпечити Україну протибалістичними ракетами великої дальності для захисту цивільного населення, через що Володимир Зеленський змушений напряму звертатися до Дональда Трампа з проханням про перехоплювачі Patriot.

Ситуація ускладнюється тим, що внутрішньополітичний годинник самої Європи цокає: уже наступного року в провідних державах континенту, починаючи з Франції, відбудуться вибори. Прихід до влади правих популістів може повністю заблокувати фінансову та європейську інтеграцію України. Нинішній план Європи, як підсумовує видання, багато в чому тримається лише на сподіваннях, і головне питання полягає в тому, чи здатна Європа перетворити російсько-українську війну на свій власний міцний мир.

безпека європи російсько-українська війна союзники україни стратегія україна-європа