Фрагменти

Про що говорили солдати у 2022-му і про що говорять тепер (ПОГЛЯД)

Військовослужбовець і письменник Дмитро Крапивенко написав свої спостереження щодо того, як змінилися розмови солдатів протягом великої війни. Texty.org.ua наводять його думку у вигляді прямої мови.

Розмови зразка 2022-го часто крутилися навколо фраз "от після перемоги" і люди зазвичай малювали картини якогось кращого майбутнього. Тепер такої фрази немає. Немає в живих багатьох авторів цих фраз. Ніхто не каже "після перемоги", не кажуть і про саму перемогу, і про завершення війни. Є тут і тепер. І найкращий проєкт майбутнього — це відпустка. Жодного іншого "завтра" не існує. Не існує дієслів у futurum secundum — майбутньому доконаного виду.
Мало й рідко хто говорив про гроші у 2022-му. Більш менш всім вистачало. Тепер — бережи Боже, десь далі від фронту — питання як вижити на наявне грошове забезпечення, що ближче до фронту — як вижити.
Про війну тепер говорять у практичному розрізі з власного досвіду, "як бачив, як один чувак на ютюбі" — ці фрази помирають в учебках.
У 2022-му про загиблих говорили рідко, як правило "під стакан" і п'яні сльози — надто сильні були емоції. Тепер про мертвих говорити навіть легше, ніж про живих. Говоримо, отже, пам'ятаємо.
У 2022-му часто і багато говорили про сім'ї — тепер ця тема тригерна, а для когось і травматична, багато в кого сім'ї розпалися. Молоді пацани нерідко відмовляються від стосунків, бо не вірять, що вони матимуть майбутнє.
Про здоров'я тепер говорять частіше. У 2022-му був ентузіазм зібрати волю в кулак, перемогти, а потім вже ходити по лікарях. Тепер всі на таблетках — навіть ті, хто й не думав косити, просто здоров'я ушатане, і без ліків ніяк — ось і обговорюють бійці рецепти й мікстури, як діди у поліклініці.
У 2022-му здавалося, що долб***ізм з журналами і писаниною відійшли назавжди і його згадували з іронією. Сьогодні, так, деякі процеси оптимізовані, але причин перемити кістки "штабним" в рази більше, ніж тоді.
За ці роки солдатський фольклор забуяв різними жанрами, і один з них — легенда про те, що от у нас х**ня, а от десь є бригада так там кисільні береги, молочні ріки й мигдалеві гаї...
Сьогодні зі зброєю ніхто не хоче розставатися, тому розмови про володіння зброєю на гражданці — топчик.
На зміну розмовам "коли закінчиться війна" приходять розмови "де буде наступна", викристалізовується каста професійних бійців, для яких війна — це робота, й іншої вони не бажають. Таких ніколи не буде багато, але якийсь відсоток є.

війна люди військові фольклор