Фрагменти

Місце України у новому світі: що кажуть експерти про розвиток defense tech і ШІ

У Києві відбулася публічна дискусія «Місце України у новому світі», присвячена ролі України у глобальному безпековому та технологічному середовищі. У фокусі розмови — можливості та перепони виходу України на світові ринки технологій військового призначення, штучного інтелекту та GovTech. Ініціаторами заходу виступили Київський інститут національного інтересу спільно з Фундацією Пилипа Орлика.

Дискусія мала на меті окреслити місце України у новій архітектурі глобальної безпеки, де технології, оборонна індустрія та цифровий суверенітет стають ключовими чинниками впливу. Сучасні геополітичні процеси, зокрема події на Близькому Сході та в регіоні Перської затоки, відкривають для України нові можливості для інтеграції у міжнародні ринки та партнерства. Водночас вони оголюють системні бар’єри — регуляторні обмеження, доступ до ринків та інтеграцію у глобальні ланцюги постачання.

Про інтеграцію України у глобальні оборонні ланцюги, можливості та ризики експорту озброєнь, роль штучного інтелекту та питання цифрового суверенітету, та перспективи розвитку українського defense tech-сектору дискутували такі спікери: Олександр Базар (співзасновник аналітичного центру «Київський інститут національного інтересу»), Ярослав Божко (очільник Центру політичних студій «Доктрина»), Олег Заярний (науковий радник Фундації Пилипа Орлика, доктор юридичних наук), Дмитро Корнієнко (засновник аналітичної спільноти Resurgam), Юрій Ломківський (співзасновник кластера оборонних технологій IRON), Павло Михайлюк (директор з розвитку екосистеми UNIT.City) та Андрій Старжинський (співзасновник і СЕО компанії Di-agnostics).

Головні тези експертів

Олександр Базар, співзасновник аналітичного центру «Київський інститут національного інтересу»:

"Перші два, два з половиною роки війни ми фактично “виїжджали” на наративі жертви. Він свою роль відіграв, але в 2024-му, на початку 2025-го вичерпав себе. Ми залишаємося жертвою агресії, державою, на яку незаконно напали, але це вже нікого не цікавить.

Що у Штатах, то у Західній Європі потрохи до влади приходять сили, які мислять іншими категоріями. Вони повертають у зовнішню політику категорію національного інтересу і мислять сферами впливу. У такій ситуації, якщо Україна не почне формувати політику регіону навколо себе, то опиниться в регіоні, сформованому навколо когось іншого. А це було б не надто доброю долею для такої великої держави, яка має потенціал до того, щоб бути частиною регіональної архітектури. Зараз для нас сформувалася можливість, і нею треба скористатися, щоб не загубитися.

У нас немає інституційної традиції ведення зовнішньої політики. Бо ми як держава тривалий час були маятником: коливалися то в бік Росії, то в бік Заходу. І такий маятник й був нашою зовнішньою політикою протягом 25 років. Відсутність традиції подачі себе як держави в інших регіонах — вона у всьому. От, для прикладу, Росія кожен мішечок із зерном для Африки брендує своїм прапором, а ми — емблемою ООН. Ми так і не навчилися використовувати свій нехай і обмежений, але ресурс".

Юрій Ломківський, співзасновник кластера оборонних технологій IRON:

"Якою буде Україна у світі майбутнього? Ми унікальна лабораторія, бо самі над собою ставимо досліди. Навряд чи ми цього хотіли, але РФ розпочала повномасштабне вторгнення, у якому єдиною нашою реакцією на кількість загрози ворога була якість у рішеннях. Цифри за 2025-й підтвердили, що наша індустрія — більш ніж спроможна. Агенція оборонних закупівель торік 82% усіх закупівель зробила в українських постачальників, виробників. За рік до того ця цифра була на рівні 47%. Тобто за рік ми наростили виробництво усього: амуніції, безпілотних систем, далекобійних гармат, інших засобів ураження, а також засобів розвідки.

Оборонний сектор — найбільш протекціоністська галузь у всьому світі: усі завжди купують у себе. І тут наші партнери вирішують дати нам 6 мільярдів доларів на нашу оборонну продукцію, адже вона здатна давати кращу відсіч ворогу. Наша оборонка демонструє реальні результати.

Ще один приклад — недавно Америка, зрозумівши на прикладі війни в Ірані, що її дорогі засоби не працюють, оголосила програму масового виробництва дешевих дронових систем ураження. Перемогла британська компанія, яка по суті є компанією SkyFall (провідний український виробник оборонних безпілотних апаратів, що спеціалізується на важких ударних дронах-бомберах (Vampire, відомий як «Баба Яга»), FPV-дронах (Shrike) та перехоплювачах «шахедів» (P1-Sun). Усе це демонструє, що, хоча ми все ще є лабораторією для самих себе, уже починаємо вибудовувати себе на міжнародній арені. Хоча на рівні держави й не закриті питання з експортом озброєння і з бюрократичними можливостями, ми уже непогано демонструємо свої технологічні досягнення.

Українська оборонка — це дуже швидкі рішення, відсутність бюрократії. І тут можуть бути основні розбіжності. Ми приходимо на світовий ринок із рішеннями, які працюють, а нам кажуть: “А ось тут це не відповідає рекомендаціям НАТО”. І діалог далі не відбувається, вони купують рішення, які простіше продати їхньому замовнику, хоча ці рішення й можуть бути зовсім не конкурентними. Тому нам доведеться вибудовувати діалог, вчитися прагнути до стандартів НАТО, грати в сертифікацію і так далі. Але також нам доведеться тягнути Європу за собою, пояснюючи, що ворог не слабшає. Що, наприклад, у країн Балтії немає такої безпекової глибини, щоб років із п’ять давати відсіч Росії. Також доцільно ставити зворотнє питання: а чому західні країни не інтегруються у наші безпекові процеси? Адже у нас є потенціал, і наші компанії можуть претендувати на місце праймів у Європі.

Більшість українських технологій так чи інакше уже скопійовані. Тут нас рятує хіба що швидкість реакції: події на фронті розвиваються так, що за кілька місяців та чи інша технологія уже не працює, її треба вчергове переробляти. Ми маємо відкрити процедуру експорту зброї, і варто це зробити зараз. Бо тільки при умові легального заходу в ланцюги постачання партнерів зафіксуємося на міжнародному ринку, займемо на ньому власну нішу. Але все має бути прозоро.

Щодо штучного інтелекту в оборонці, у нас в країні є дві екосистеми, на яких можна тренувати ШІ-моделі. І на основі відео, і на основі звуку. Зовсім недавно Кабінет Міністрів прийняв постанову, у якій регламентована можливість надання наших даних міністерствам оборони інших країн на комерційній основі. Отже, влада усвідомлює, що ці дані мають велику цінність. Ми готові ділитися ними з партнерами, бо і вони з нами багато чим діляться, але є певні умови. І це вже прояв нашої дорослості: ми здобули знання, досвід і знаємо їхню ціну".

Дмитро Корнієнко, засновник аналітичної спільноти Resurgam:

"Україна уже продемонструвала гарні перспективи, але наша економіка — у рази й рази менша від багатьох економік світу. Тож можемо фокусуватися на певних моментах. І події на Близькому Сході уже показали, що Україна може бути експортером безпеки — на противагу Московії, яка є експортером небезпеки, на чому часто створює свій геополітичний капітал. Для України це коротке вікно можливостей. Зараз нам важливо у стислий період часу створити довіру до нас, збудувати правильний імідж країни-експортера безпеки.

Щоб стати гравцем на геополітичній карті світу, в України є два шляхи. Довгий — бути сильними в економіці, політиці, вибудовувати міжнародні зв’язки. І короткий — продукувати нову цивілізаційну рамку, рамку європейського геополітичного відродження, в якій Україна є одним із центрів, що генерує ідеї, сенси, цінності, засади європейського стилю життя. При цьому в добу національних інтересів маємо з повагою і взаєморозумінням приймати партнерів — як рівних собі.

Коли говоримо про експорт безпеки, треба будувати такий наратив, такий бренд України у світі, щоб українське сприймалося як стабільність. Наша економіка не дозволяє нам роздавати мільярдні інфраструктурні кредити. Ми не можемо завалити світ зброєю, бо наш ВПК працює здебільшого на внутрішні потреби. Але ми можемо демонструвати свою експертизу у питаннях безпеки, особливо там, де системно діє Кремль, зокрема, у країнах Африки — серед іншого, через десятки різних ПВК. І тим самим формувати на тому континенті наратив, що ми — не колоніальна держава, як нас там звикли сприймати".

Ярослав Божко, очільник Центру політичних студій «Доктрина»:

"Час — найголовніший ресурс стратегії. І це те, що Україна має зрозуміти передовсім, вибудовуючи свої плани. Найважливіше — щоб ми змогли стати стратегічною нацією. Нацією, яка має стратегічне мислення. Тоді зможемо нашу геополітичну ситуацію перетворити на плюс. Проміжного варіанту у нас просто немає. Як сказав видатний український письменник і родич Лесі Українки Юрко Косач, “Україна або буде великою, або її не буде взагалі”.

Зрештою, що таке безпека? Це відсутність небезпеки. Отже, безпека — концептуальне явище. Бути незалежним означає мати спроможне й адаптивне уявлення про поточну реальність.

Шлях до помітної безпекової ролі в геополітиці не розпочинається із зовнішньої політики, він у ній закінчується. А початок — у внутрішній політиці, в якій безліч суперечностей. Поки не народимо Наполеона, який зможе згладити ці протиріччя, навряд чи нам щось світить. Усе, що можемо наразі, — вкладатися в покоління, яке підростає. Бо, не маючи довгий час власної державності, ми як держава відучилися розуміти, що таке зовнішня гра, що таке зовнішня політика, і що там — значно жорсткіше середовище із власними правилами. Відтак, коли до нас доходитимуть реалії зовнішнього світу, вони руйнуватимуть наш утопічний, ідеалістичний внутрішній "садок вишневий коло хати".

Павло Михайлюк, директор з розвитку екосистеми UNIT.City:

"Резиденти UNIT.City активно впроваджують штучний інтелект, зокрема у співпраці із Міністерством цифрової трансформації і з Міністерством оборони. Наразі не дуже можна коментувати результати цієї роботи. Якщо ж говорити про приватний сектор, то з’являється, наприклад, тренд на посаду керівника у сфері штучного інтелекту. UNIT.City є одним зі співкоординаторів Європейського цифрового інноваційного хабу, куди входять дванадцять інституцій (вісім університетів, приватні організації, громадські організації). Цей хаб долучений до мережі європейських цифрових хабів, які надають послуги малим і середнім підприємствам, стартапам, бізнесам. У фокусі — штучний інтелект і кібербезпека. І це вже загальний тренд.

І в UNIT.City вже діє власна лабораторія із розробкою роботизованих систем. Ми займаємося різними напрямками діяльності, але і штучним інтелектом також, адже на нього є попит".

Олег Заярний, науковий радник Фундації Пилипа Орлика, доктор юридичних наук:

"Чи маємо ми ділитися даними, особливо оборонного призначення, застосуванням штучного інтелекту? Тут мова про цифровий суверенітет, куди, власне, входять дані, екосистема ШІ, апробації і застосування. Моя позиція: маємо створити законодавче поле (скоріше за все, це має бути окремий закон) про особливості обміну даними в секторі національної безпеки та оборони.

Так, з однієї сторони, ми цінуємо своїх партнерів, ми вдячні їм. А з іншої, сучасний геополітичний світ показав, що ці партнери іноді можуть ставати на протилежний бік. Зрештою, саме дані — наша найбільша перевага. Сучасну війну сьогодні можуть вести три країни: Україна, Росія і частково Північна Корея. Весь інший світ просто неготовий до новітніх викликів.

Ми маємо запровадити врегульований обмін даними військового призначення, особливо для автоматизованих систем. Швидкість обміну таких даних — наш найбільший козир на сьогодні у світі. Тож маємо підтримати і забезпечити цю нашу перевагу, в тому числі для розгортання внутрішніх систем на основі штучного інтелекту.

Впроваджені нами цифрові асистенти можуть бути цікаві в країнах ЄС, особливо з точки зору економіки. Економічні аргументи завжди найпереконливіші. Нам є чим поділитися. Як і є що переймати№.

Андрій Старжинський, співзасновник і СЕО компанії Di-agnostics:

"Black boxes (чорні скриньки), які використовує штучний інтелект, юридично у всьому світі не врегульовані. Не врегульований сам процес виявлення даних, на яких навчається ШІ. Наприклад, якщо ваш мовний ШІ копіює стиль конкретного автора, то юридично неможливо довести, що він вчився писати на романах, скажімо, Гемінґвея. Військові дані, які ми надаємо для навчання ШІ, — це, в першу чергу, відео наведення дронів, відео з поля бою. Жоден юрист у світі не зможе довести, що ШІ навчився вражати противника на конкретному відео. Так, ми надаємо такі відео, і вони дуже цінні. Але ми не зможемо довести, що саме наші відео були використані.

Окрім відео, можливий також експорт розвідданих. На них великий запит від військових, передовсім для навчання розвідки. Зрештою, ШІ можна навчити аналізувати геолокацію, але такі знання не зможуть бути використані, скажімо, у Саудівській Аравії. Адже така модель ШІ буде дуже локальною.

Варто зосередитися на питанні, а чого ж не можуть навні великі мовні моделі, на які питання вони не відповідають? Може виникнути потреба у нецензурованій розробником і власником LLM мовній моделі. І тут варто повернутися до військових цілей, де передовсім важливі кібербезпека і кібернебезпека. Таку мовну модель можна навчати на наших даних і регламентувати її використання. Тут слід додати, що в Мінцифри є плани на створення власної, української, Великої мовної моделі. На це може піти близько двох років. Сподіваюся, наші чиновники перед тим, як прийняти рішення про розробку власної LLM, випробували існуючі і дійшли до висновку, що вони не відповідають нашим запитам і цілям".

Підготувала Галина Гузьо.

ШІ війна технології глобальна безпека роботизовані системи стратегічна адаптація