Економіка Росії увійшла в «зону смерті», — The Economist

Оскільки війна Росії проти України входить у п’ятий рік, економіка, яка її підтримує, зазнала трансформацій, які буде важко — а можливо, й неможливо — повернути назад без нової кризи. На Заході постійно чекають краху російської економіки. Цього не станеться. Але й відновлення теж не буде. Вона увійшла в те, що альпіністи називають «зоною смерті» — висоту понад 8 000 метрів, де людський організм руйнує себе швидше, ніж здатен відновлюватися.

Російська економіка застрягла в стані, який можна описати як негативну рівновагу: вона зберігає цілісність, водночас поступово знищуючи власний майбутній потенціал. Експортні доходи знижуються, а економічна слабкість означає, що бюджетні розриви не можна перекрити додатковими податковими надходженнями. У 2025 році економіка зросла лише на 1%. Прогноз на цей рік ще гірший.

За останні чотири роки російська економіка роздвоїлася на дві окремі «метаболічні» системи. Перша охоплює військову та суміжні з нею галузі — життєво важливі органи, які отримують пріоритетне «кровопостачання». Ці сектори наймають працівників і інвестують. Вони першими отримують доступ до робочої сили, капіталу й імпорту. Друга система — це все інше: приватний бізнес, малі підприємства, споживчі галузі. Це кінцівки, залишені на холоді.

Найнебезпечнішою рисою цієї нової структури є паливо, яким вона живиться. Російська економіка нині функціонує на «військовій ренті» — бюджетних трансферах оборонним підприємствам, що генерують зарплати й економічну активність. Функціонально це нагадує нафтові надприбутки 2000-х років. Але є принципова різниця. Нафтова рента надходила ззовні системи — іноземці платили за товарний ресурс, а гроші циркулювали в економіці з реальним мультиплікативним ефектом. Військова рента — це внутрішній перерозподіл на користь активів, створених для руйнування. Організм спалює власну м’язову тканину заради енергії.

Це не циклічний спад, який можна виправити монетарною чи фіскальною політикою. Рецесія схожа на втому: відпочинеш — і відновишся. Стан Росії більше нагадує висотну хворобу: чим довше перебуваєш на висоті, тим гірше стає, незалежно від того, скільки «відпочиваєш».

Погляньмо на арифметику спуску. Нині оборонний сектор Росії становить 8% ВВП. Демобілізація без падіння в кризу вимагала б одночасного виконання п’яти умов: надійних гарантій безпеки, що задовольнять уявлення Кремля про загрози; масової демобілізації з ефективною перекваліфікацією; пом’якшення санкцій для доступу до технологій; революції в системі оборонних закупівель із пріоритетом ефективності над освоєнням бюджету; а також здорової екосистеми малих і середніх компаній, здатних поглинути перерозподілені ресурси. Імовірність одночасного збігу всіх п’яти умов близька до нуля.

Тим часом «фіскальний кисень» розріджується. Дефіцит бюджету у 2025 році швидко зріс до 2,6% ВВП — це найбільший показник із часу пандемії. Виплати за державним боргом цього року перевищать сукупні витрати на освіту й охорону здоров’я.

Ціни на нафту посилюють тиск. Через те що російська марка Urals торгується з дисконтом 25–30% до Brent, експортні доходи Росії наближаються до найнижчого рівня з 2020 року.

Втім, слабкість енергетичних цін — це не суто російська історія. Вона відображає дефляційне уповільнення Китаю, стагнацію Європи та торговельні війни Америки. Розріджене повітря на висоті — глобальне явище. Росія страждає непропорційно, але й інші нафтові держави також.

Цей глобальний контекст створює викривлені стимули. Стандартна економічна теорія припускає, що погіршення умов мало б підштовхнути Кремль до переговорів про завершення війни. Раціональний діяч, стикаючись зі зростанням витрат, шукає вихід. Але Володимир Путін дивиться не лише на власний «кисневий балон». Він спостерігає й за іншими альпіністами.

Читайте також: Як мислить Кремль: стратегічна культура РФ і війна за свідомість

Те, що бачить Путін, таке: Європа бореться з власною структурною кризою, політично фрагментована й неспроможна домовитися щодо стратегічних питань, зокрема щодо Росії; Україна виснажена і залежна від західної підтримки, яка коливається з кожним виборчим циклом; глобальна економіка, у якій багатьом бракує «повітря» і яка очікує кризи, спричиненої надмірним боргом і використанням торгівлі як інструменту тиску. Якщо ваші конкуренти також слабшають — і якщо ви вважаєте, що здатні терпіти біль довше за них, — розрахунок змінюється. Економічний тиск, який мав би стимулювати компроміс, натомість підсилює логіку затягування.

Є й глибший шар. Серед російських еліт, а не лише в Кремлі, майже універсальним є переконання, що незалежно від того, як завершиться ця війна, кінцева мета Заходу — постійне стратегічне стримування Росії, а можливо, й знищення її потенціалу розвитку. Це переконання дедалі важче спростувати. Західні політики відкрито обговорюють плани стримування Росії. Чотири роки протистояння створили залежність від обраного шляху з обох боків.

Якщо обидві сторони очікують постійної конфронтації, вони діють відповідно — і конфронтація стає єдиним стабільним результатом. Виявлена перевага Росії — продовження війни, попри зростання витрат — є раціональною за таких очікувань. Має сенс продовжувати боротьбу в надії, що щось зміниться: що західна коаліція розколеться, що Україна виснажиться, що пріоритети президента Дональда Трампа зміняться.

Ймовірно, Росія здатна вести війну ще певний час. Але жоден альпініст не може нескінченно виживати в «зоні смерті» — і не всі, хто починає спуск, переживають його. Для Кремля уникнення економічної деградації потребує принаймні завершення війни. Саме по собі це не гарантує відновлення. Але кожен додатковий рік на цій висоті підвищує системні ризики: фіскальної кризи, інституційного розпаду, настільки глибоких руйнувань, що жодна післявоєнна політика їх не зможе виправити. Питання, яке мають поставити західні політики, — якою буде Росія, коли спуск нарешті почнеться, і чи має хтось план того, що буде далі.

деградація росії економіка рф фінансування війни