Які уроки міг винести Кремль з повстання в Ірані, — CEPA
Збереження корумпованого, санкціонованого, репресивного режиму в Тегерані є критично важливим результатом для Москви. Вона, вочевидь, зробила висновки з принаймні початкового, кривавого успіху іранської теократії у витісненні протестувальників з вулиць.
Про це пише старший науковий співробітник Центру аналізу європейської політики (CEPA) Алєксандр Коляндр, який спеціалізується на російській економіці та політиці. Texty.org.ua наводять висновки експерта у скороченому вигляді.
Урок перший: інфляція понад усе
З точки зору підтримки стабільності, важливіше контролювати інфляцію, ніж стимулювати економічне зростання.
Інфляція в Ірані залишається високою протягом десятиліть, рідко опускаючись нижче 10% на рік з часів революції. За даними Світового банку, після пандемії вона вимірюється двозначними числами, досягнувши піку у 46% три роки тому, після чого знизилася до 33% за рік.
Водночас економіка зростала в середньому на 4,5% протягом кількох років. За оцінками Світового банку, падіння цін на нафту та війна з Ізраїлем знову підштовхнуть інфляцію до 44% у поточному фінансовому році на тлі економічного спаду. Саме цей останній раунд стрибка цін спровокував протести.
На цьому фронті Росія має відносно небагато приводів для хвилювання. Завдяки драконівським заходам Центрального банку інфляція падає і зростає приблизно вдесятеро повільніше, ніж в Ірані. Хоча зростання цін на продукти харчування та товари першої необхідності вище за загальний показник, стрибки цін іранського зразка в Росії за нинішніх умов є немислимими.
Кремль готовий пожертвувати економічним зростанням заради стабільності цін. Події в Ірані лише підсилять у Москві табір прихильників стабільності цін у їхній тривалій боротьбі проти тих, хто просуває зростання за будь-яку ціну.
Урок другий: тримати під контролем державні витрати
За західними мірками жодна з двох країн не має надто великого бюджетного дефіциту чи державного боргу. У 2023–2024 роках (в Ірані бюджетний рік ведеться за іншим календарем) дефіцит становив 2,5% ВВП. Уряд розраховував його скоротити, але війна та падіння цін на нафту цьому завадили, і у 2024–2025 роках дефіцит, за прогнозами, зріс до 3,3%. Світовий банк очікує, що в поточному році він перевищить 4%. Щоб покрити розрив, уряд удвічі збільшив плани запозичень на внутрішньому ринку та наростив використання коштів Національного фонду розвитку.
Росія перебуває в майже ідентичній ситуації. У 2025 році дефіцит бюджету сягнув 2,6% ВВП — у п’ять разів більше, ніж планувалося. На 2026 рік Москва затвердила бюджет із дефіцитом 1,6%, однак у неформальних розмовах усередині уряду сумніваються, що цього показника вдасться досягти через поєднання війни в Україні, низьких цін на нафту та млявого економічного зростання. Ліквідна частина Фонду національного добробуту Росії, з якої дефіцит покривається від початку війни, з 2022 року скоротилася вдвічі.
На перший погляд і в Ірані, і в Росії бюджетні дефіцити виглядають прийнятними. Для порівняння, у Британії та Франції вони становлять 5,2% ВВП. Проте санкції змушують Москву і Тегеран покладатися виключно на внутрішні банки для фінансування дефіциту. Це підвищує вартість обслуговування боргу, а за високих відсоткових ставок внутрішні запозичення стають ще дорожчими, запускаючи боргову спіраль. Крім того, передача державних облігацій центральному банку для створення ліквідності фактично підживлює інфляцію зі зростанням боргу.
Урок третій: зміцнювати банки
Одним із чинників, що спровокували протести в Ірані, став крах найбільшого приватного банку країни — Ayandeh. Протягом багатьох років він пропонував надзвичайно високі ставки за депозитами, одночасно видаючи кредити афілійованим компаніям.
Власник банку мав міцні зв'язки з керівництвом країни; за наявними оцінками, він придбав нерухомості в Лондоні та Європі на суму 475 мільйонів доларів, а позики свого банку використовував для фінансування будівництва найбільшого торгового центру на Близькому Сході. Повідомляється, що рішення уряду про порятунок банку за державні кошти стало останньою краплею для іранців: вони побачили в цьому доказ системної корупції та усвідомили ризики для своїх заощаджень в інших банках.
У Росії за останнє десятиліття сталося кілька гучних банкрутств банків, проте ефективна «чистка», проведена Центральним банком, покращила ситуацію. У РФ значно нижчий рівень проблемних боргів, ніж в Ірані. Навіть пільгові запозичення оборонних компаній підкріплені державними гарантіями за ринковими ставками, які частково компенсуються з бюджету.
Урок четвертий: інтернет можна вимкнути
Росія, схоже, засвоїла цей урок ще до подій в Ірані. Кремль почав обмежувати доступ до деяких онлайн-сервісів ще до повномасшатбного вторгнення в Україну. З 2022 року ці зусилля значно посилилися.
Обидві країни вже мають багато спільного в питаннях цифрових репресій: майже повний державний контроль над медіа, різноманітні засоби фільтрації контенту та криміналізація постів у соціальних мережах.
Як показав Іран, якщо режим відчуває екзистенційну загрозу, натиснути на вимикач технічно та політично можливо. Російська влада зараз готова до такого кроку більше, ніж у 2022 році. У 2024–2025 роках Кремль дійшов навіть до обмеження WhatsApp та YouTube — двох сервісів, які раніше вважалися недоторканними через ризик спровокувати масове суспільне невдоволення.
Урок п'ятий: санкції працюють
Іран провів під суворими обмеженнями в чотири рази більше часу, ніж Росія. Ключова відмінність полягає в тому, що заходи проти Ірану ґрунтуються на резолюціях ООН і тому є ефективними в усьому світі. Санкції проти Росії є фрагментарними, запровадженими лише Заходом і менш зафіксованими юридично.
Обидві країни були відключені від платіжної мережі SWIFT та західних фінансових систем, хоча виключення Росії не є таким тотальним. Обидві посилили свою залежність від Китаю в торгівлі, хоча РФ має фінансові канали з іншими країнами, зокрема тими, що перебувають поза межами західної орбіти, як-от колеги по БРІКС. Обидві намагаються імпортувати технології, проте Росія, схоже, справляється краще завдяки розвиненішій внутрішній економіці та тому факту, що багато сусідніх країн, зокрема на Кавказі та в Центральній Азії, не ввели санкцій.
Може здатися, що все це залишає Росію в кращому становищі. Але ці економічні переваги — складніша економіка, кращі технології та вищий рівень життя — насправді створюють більші ризики. Довготривале життя в умовах санкцій без серйозного зниження добробуту, безпеки та терпимості до болю російського населення буде набагато складнішим. Події в Ірані, теоретично, повинні змусити російських лідерів засумніватися у своїй здатності нескінченно витримувати санкції без збільшення ризиків для системи в цілому.
Урок шостий: спочатку репресуй, потім думай
Криваве і, здавалося б, успішне придушення протестів в Ірані має підкріпити усталений підхід кремля – якщо незгоду не можна купити, її потрібно придушити, і чим раніше, тим краще. Це означає, що правоохоронні органи повинні бути готові вбивати та калічити, а опозиції не можна дозволяти збиратися та організовуватися будь-де (особливо всередині країни).
Також є розуміння того, що Захід загалом обмежиться суворими словами. Цей урок виходить за межі економіки. Кремль, ймовірно, засвоїв його, вивчаючи українську Революцію Гідності 2013–2014 років та мітинги на підтримку Олексія Навального, які колись збирали десятки тисяч людей на вулицях Москви та по всій країні.
