Як британці ставляться до підтримки України та як російська дезінформація «роз’їдає» Велику Британію, — дослідження
У Палаті громад у Вестмінстері відбулася презентація нового звіту Resilience & Reconstruction про вплив дезінформації на демократію Великої Британії та ставлення британців до України й Росії. Захід зібрав близько сотні парламентарів, дипломатів і експертів та підсумував шість місяців масштабного якісного дослідження британського електорату.
Про це повідомляє Iorar.org
Що показує дослідження
Центральний висновок звіту однозначний: дезінформація у Великій Британії не прагне переконати людей в одній конкретній брехні. Натомість вона працює, експлуатуючи глибокий дефіцит довіри до політики, медіа та інституцій.
Підтримка України дедалі частіше проходить крізь фільтр внутрішніх суспільних претензій — щодо справедливості, занепаду та того, чи працює система взагалі.
У результаті зовнішньополітичні аргументи сприймаються крізь емоційний фон «зламаної Британії». Російські наративи поглиблюють розгубленість, поляризацію й апатію, посилюючи відчуття, що «ніхто не говорить усієї правди».
Фрагментовані реальності та «фонова дезінформація»
Спираючись на вісім фокус-груп і 64 учасників серед виборців усіх основних партій Великої Британії, дослідження окреслює виснажений і фрагментований публічний простір. Воно показує, як наративи, узгоджені з російськими інтересами, мігрують із маргінальних середовищ у мейнстримні дискусії, органічно поєднуючись з історіями про локальний занепад та інституційну неспроможність.
У звіті вводиться поняття «фонової дезінформації» (ambient disinformation): не одного вірусного фейку, а «повільного крапання» тональності, повторюваності та кураторських стрічок, які поступово змінюють сприйняття без усвідомлення людьми того, що їхнє «споживання може змінювати [їхнє] бачення».
Як протидіяти російській дезі
У звіті чітко зазначено: демократичну стійкість неможливо відновити лише фактчекінгом. Автори наголошують, що відповіді мають починатися з аудиторій, а не з повідомлень — із визнання того, наскільки по-різному сприймаються наративи в спільнотах, які почуваються проігнорованими чи надмірно контрольованими.
Серед ключових рекомендацій — пов’язувати підтримку України з відчутною справедливістю, безпекою та ефективністю всередині країни; змусити «Росію платити» шляхом використання заморожених активів; розглядати громадянську та цифрову грамотність як критично важливу інфраструктуру; а також регулювати системні інформаційні шкідливі впливи, а не лише незаконний контент.
У звіті підкреслюється, як російські міфи — від «провокації» НАТО до заперечення української державності — проникли в мейнстримний британський дискурс, тоді як базові знання про Бучу, Маріуполь чи викрадення Росією українських дітей залишаються поверхневими. Водночас дослідження фіксує суспільство, яке все ще відкрите до чесної взаємодії: людей тривожних і роздратованих, але готових змінювати позицію за умови правильної комунікації.
