Зумери бояться спілкуватися наживо. Чому це може дорого їм коштувати, — WP
Покоління Z охопив страх спілкування, і ця проблема значно глибша, ніж просто соціальна скутість. Таку тенденцію відзначає Меріеллен Макдональд — почесна професорка психології та мовних наук Університету Вісконсину в Медісоні. Texty.org.ua наводять переклад її колонки, опублікованої у The Washington Post.
Відповісти на телефонний дзвінок — не так уже й просто, принаймні якщо запитати представників покоління Z. Сучасним молодим дорослим складно записатися на прийом, поставити запитання або посперечатися щодо рахунку. Навіть якщо їм вдається залишити повідомлення й отримати зворотний дзвінок, вони можуть просто не відповісти.
Тривожність у спілкуванні покоління Z вже вийшла далеко за межі «телефобії». Попри потребу в близькості, молоді люди дедалі частіше уникають і розмов наживо. Переписування може здаватися зручнішою альтернативою, але таке уникання має для зумерів значно вищу ціну, ніж вони усвідомлюють. Що може змусити покоління Z знову почати говорити?
Соціальні наслідки відрази до розмов очевидні. Бізнеси вже починають хвилюватися, що молоді працівники не зможуть ефективно взаємодіяти з колегами та клієнтами. Молоді дорослі почуваються самотнішими. Побачень стає менше, а кола друзів звужуються.
Але проблема не зводиться лише до соціальної скутості. Розмова — це важлива вправа для мозку, корисна складність, яка посилює наше мислення — і в моменті, і протягом усього життя. Молоді люди часто слухають мовлення інших через подкасти, YouTube, TikTok тощо, але ці заняття не дають такого самого когнітивного стимулу. Ментальні зусилля, потрібні для спілкування, значно більші, ніж для розуміння чужої мови, а когнітивні вигоди від говоріння перевищують вигоди від слухання.
Ці вигоди масштабні. Обговорення цілей підвищує концентрацію та допомагає доводити справи до кінця. Спортсменів регулярно навчають говорити із самими собою, щоб покращити витривалість, фокус і настрій. Проговорювання теми пришвидшує навчання і робить знання стійкішими. І воно продовжує «налаштовувати» наш мозок аж до похилого віку, коли високий рівень соціальної взаємодії захищає від деменції.
Молоді дорослі, які уникають розмов, позбавляють себе всього цього. Довгострокові наслідки втрати когнітивного, емоційного та соціального підсилення, пов’язаного з говорінням, нам поки що невідомі, але зв’язок між мовчанням і деменцією викликає занепокоєння.
Що вплинуло на зумерів
Що спричинило це уникання розмов? Пандемія є одним із найімовірніших чинників, адже вона позбавила молодих людей можливості практикувати соціальну взаємодію саме в період переходу до дорослого життя. Віддалена робота ще більше скорочує практику живого спілкування та погіршує соціальні навички. Додайте до цього гіперопіку з боку батьків, яка усуває багато викликів дитинства, — і як наслідок маємо слабші навички подолання труднощів і соціальної взаємодії. Для дорослих, перед якими батьки надміру «розчищали шлях» і які все ще живуть удома, «батьківський консьєрж» залишається готовим брати на себе телефонні дзвінки та інші виклики, пов'язані з розмовами.
Це замкнене коло: люди, неохочі до розмов, тяжіють до безмовних занять — постійно дивляться в телефони, пересуваються містом у навушниках, — що, своєю чергою, відбиває в інших будь-яке бажання зав’язати розмову.
Це може звучати як звичне буркотіння старших поколінь про «зіпсовану сучасну молодь». Але подібні застереження щодо рідшого спілкування адресують і людям похилого віку, які багато дивляться телевізор, але мало розмовляють. Дослідники навіть запускають спеціальні програми, щоб заохотити літніх людей більше говорити, — і це дає відчутні переваги для когнітивних функцій і настрою.
Як допомогти
Зумери, які неохоче йдуть на контакт, не потребують візитів фахівців додому, але їм були б корисні інші види досвіду, які дозволяють їм більше говорити. Для цього не потрібно одразу «кидати у глибину» живого спілкування. Натомість варто забезпечити підтримку й практику, які підвищують навички та зменшують тривожність.
Можуть допомогти курси з мовлення, акторської майстерності та імпровізації. Одна програма в Університеті Вісконсин-Медісон готує студентів до дискусій, розглядаючи розмову як навичку, якої можна навчити. Курси «Основи дорослого життя» у школах та громадських центрах також навчають життєвих навичок, які іноді охоплюють роботу з тривожністю щодо розмов телефоном. Кар’єрні центри в коледжах пропонують тренінги для співбесід, але могли б розширити підготовку й на інші робочі комунікації, зокрема нетворкінг.
Особливо складними є розмови наживо — через додаткові вимоги, як-от зоровий контакт і чергування реплік. Програм, що розвивають розмовні навички, небагато, але вони мали б бути значно доступнішими. Можливо, гейміфікація практики спілкування допоможе мотивувати тих, хто уникає розмов.
Окрім розвитку навичок, потрібно створювати більше простору для спілкування. Молоді люди часто очікують, що розмови будуть набагато незграбнішими, ніж виходить насправді; практика допомагає скоригувати ці уявлення. Програми менторства в бізнесі та громадських центрах — один із варіантів. Події на кшталт вікторин або вечорів настільних ігор дають теми для розмов і структуру взаємодії.
У багатьох школах забороняють смартфони, щоб покращити навчання, — і це створює можливості для спілкування між уроками та під час обіду. Молоді люди, які відмовилися від смартфонів або відкладають їх на багато годин, повідомляють про кращий сон, міцніші дружні зв’язки та більше живого спілкування.
Читайте також: Як заборона мобільних телефонів у школі позначається на успішності учнів, — дослідження
Як і сама розмова, робота зі зміни культури на користь соціальної взаємодії — це «бажана складність». І ці зусилля того варті.
Про авторку: Меріеллен Макдональд є авторкою книжки «Більше, ніж слова: як розмова загострює мислення і формує наш світ».
