Між колапсом і затяжною війною. Які ознаки вказують на виснаження Росії і які настрої там панують: аналіз експертки

Протягом десятиліть політична стабільність Росії спиралася на неписану угоду: Кремль гарантував порядок, скромний економічний комфорт і фізичну безпеку; натомість громадяни залишалися поза політикою, демонструючи повну лояльність. Ця формула сформувала сучасну Росію глибше, ніж будь-яка ідеологія.

З моменту повномасштабного вторгнення в Україну ця угода розмилася. Держава зараз забезпечує все менше безпеки, менше стабільності, менше процвітання - вимагаючи водночас більшої лояльності та більшої жертви. Але цей договір ще не розпався. Він зберігається, бо росіяни, звиклі до страху та невизначеності, продовжують адаптуватися.

У західних колах превалюють два наративи про стан Росії у війні:

- Вона достатньо сильна та об’єднана, щоб продовжувати війну ще десятиліття
- Вона настільки ослабла, що колапс дуже близько

Росія стабільно виснажується війною — як економічно, так і людським ресурсом

Перше дає безсилля. Друге — надмірні надії. Правда в тому, що Росія стабільно виснажується війною — як економічно, так і людським ресурсом. Але ця агонія, з досі неповними санкціями та новими партнерствами у вигляді Індії та Китаю, може тривати ще певний час, поки не почнеться зворотний відлік.

Яку б самовпевнену браваду не демонстрували росіяни у своїй дипломатії, ми знаємо: вони блефують. Це типовий російський прийом у зовнішній та внутрішній політиці — грати м’язами до кінця, ніколи не визнавати стан справ, залякувати силою. Проте, як пише The Economist, росіяни проміняли 1% населення на 1,45% українських земель, захоплених за три останні роки. З подібними темпами просування їм потрібно ще кілька років, щоб вийти на кордони земель, які вони вимагають на переговорах.

Насправді російська система тримається разом завдяки інерції, а не впевненості. І ніде ця крихкість не проявляється чіткіше, ніж усередині російської армії.

Російські війська виснажені кількісно, системно

Російські війська виснажені — не в метафоричному сенсі, а кількісно, системно. Наш моніторинг військових спільнот протягом останніх років показує закономірність глибокої, накопиченої втоми. У 2022 році Росія мобілізувала близько 300 000 осіб — шокуюча подія для росіян, яка тимчасово стабілізувала фронт, але спровокувала масові спроби втечі з країни. У наступні роки Кремль уникав чергової публічної мобілізації та натомість покладався на прихований набір, контрактні схеми та регіональні добровольчі батальйони - по всій Росії було створено понад 50 таких батальйонів.

Для того, аби утримувати бодай існуючий темп просування, росіянам потрібно більше людського ресурсу. Суттєво більше. А для цього потрібна загальна мобілізація. Це те, що Путін дуже не хоче робити, адже політична ціна чергової мобілізації надто висока. Резерви виснажені. Ті, хто готовий воювати за фінансові стимули, в більшості вже підписали контракти. Дані щодо регіонального набору демонструють обмеження: багаті регіони приваблюють мало добровольців; тягар непропорційно лягає на бідніші етнічні регіони, такі як Бурятія чи Башкортостан.

Намагаючись викрутитися, вони вдаються до напівмір. Так, в останні місяці вони внесли зміни в процес мобілізації. Путін підписав указ про призов росіян із запасу на військові збори 2026 року. Два пункти з цього указу взагалі засекречені. Крім того, з 1 січня призов триватиме увесь рік, а не у спеціально визначені періоди, як раніше.

Це напівкрок на шляху до загальної примусової мобілізації. До речі, якщо дивитися на останні чотири роки, то було лише дві події, які сильно сколихнули російське суспільство і показали, що російська машина значно крихкіша, ніж здається: мобілізація 2022 року і путч Пригожина.

Солдати ЗС РФ бояться своїх командирів більше, ніж поля бою

Всередині армії солдати відкрито висловлюють бажання, щоб війна закінчилася, але наполягають, що вони «боротимуться до кінця», бо бояться своїх командирів більше, ніж поля бою. Багато хто зараз вважає, що політичні зміни за кордоном, а не в Москві, визначатимуть, коли вони зможуть повернутися додому. Тобто російські солдати чекають миру/перемир’я від Трампа більше, ніж від Путіна.

Це психологія сили, яка воює не з мотивацією, а без жодної уявної альтернативи.

Окрім того, ми бачимо, як руйнуються фінансові стимули.

Регіональні бонуси за вступ до армії в РФ почали різко скорочуватись

Гроші стали основним інструментом мобілізації Кремля. Зарплати контрактників досягли в середньому 210 000 рублів на місяць, що є величезною сумою для бідних регіонів. Але окрім зарплати, за підписання контракту виплачують солідні "підйомні", суми яких до 2025 року тільки росли. Ці виплати значною мірою залежать від регіону: Кремль поставив планки набору солдат і регіони мали їх виконувати. На початку 2025 року регіональні бонуси за вступ досягли безпрецедентного рівня та вимірювались мільйонами рублів, але тепер почали різко скорочуватись:

- Самара: з 3,6 мільйона рублів до 2,1 мільйона, потім до лише 400 000
- Татарстан: з 1,5 мільйона до 2,7 мільйона, потім до 400 000
- Башкортостан: з 1,6 мільйона до 1 мільйона (але суми різняться від конкретного населеного пункту)
- Нижній Новгород: з 2,6 мільйона до 1,1 мільйона, влітку неодноразово були повідомлення, що їх не виплачували.
- Санкт-Петербург: муніципальний бонус у розмірі 1,6 мільйона рублів повністю скасовано

У багатьох регіонах виплати були скорочені, оскільки бюджети не можуть витримати війну. Деякі регіональні дефіцити потроїлися з року в рік: дефіцит Татарстану досяг 31 мільярда рублів, Башкортостану — 28 мільярдів, Ямалу — 42,3 мільярда.

У ЗС РФ дуже жорстоке покарання за СЗЧ: звірське побиття, яма, штурм. Корупція має системний характер

Там, де колись гроші були головним мотиватором, держава зараз намагається підтримувати ілюзію фінансової винагороди. Всередині армії картина ще гірша. Солдати повідомляють, що 50-80% їхньої зарплати йде на купівлю основного спорядження — безпілотників, форми, пального, навіть їжі. Не скидаєш гроші на «общак» — одразу опиняєшся або в ямі, або йдеш на штурм. Дуже жорстоке покарання за СЗЧ: звірське побиття, яма, штурм. Корупція має системний характер. Багато хто зараз визнає, що вони заплатили б лише за те, щоб покинути фронт.

Кремль все ще покладається на давню формулу: зберегти життя стерпним, і люди залишатимуться політично пасивними. Але кожен компонент цієї формули поступово підважується.

Путін зайшов у двотисячні як рятівник росіян від голодних 90-х. Цей наратив можна побачити скрізь у російських регіонах — «зате ми живемо краще, ніж в 90-х!» Для росіян ця війна теж свого роду стала екзистенційною, бо пропаганда інструменталізувала травму поганих часів: у разі програшу Росію поставлять на коліна і будете жити гірше, ніж в 90-х.

Ситуація безпеки погіршилася.

Удари українських безпілотників глибоко всередині Росії похитнули відчуття безпеки в регіонах, які раніше не були зачеплені конфліктом.

Економічна передбачуваність зникла.

У 2026 році близько 40% усього федерального бюджету Росії заплановано на військових, поліцію та служби безпеки — надзвичайний сигнал про те, що пріоритети повністю зміщуються з цивільного населення.

Регіональна стабільність тріскається. Сім’ї з Курська, які майже рік не могли отримати компенсацію за зруйновані будинки, зрештою звернулися до громадського протесту — в одному з найлояльніших регіонів Росії. У Бурятії дружини мобілізованих чоловіків публічно виступили проти місцевої влади, попри ризик репресій.

Ні, це ще точно не політичні повстання. Це порушення угоди — моменти, коли люди кажуть: «Ми про це не домовлялися».

Російські збройні сили зараз є найяскравішим показником крихкості режиму

Найбільш чітко ці сигнали надходять від їхніх військових. Російські збройні сили зараз є найяскравішим показником крихкості режиму.

Коли армія тримається на страху, виснажена фінансово та змушена воювати без чіткої мети, вона стає не стабілізуючим інститутом, а дзеркалом, що відображає слабкості всієї машини. Наше дослідження показує:

- Солдати очікують покарання, а не підтримки.
- Багато хто не бачить майбутнього за межами фронту.
- Корупція настільки вкорінена, що навіть виживання залежить від неофіційних платежів.
- Спроби дезертирства поширені; спіймані дезертири стикаються з жорстоким побиттям та «односторонніми місіями».
- Значна частина солдатів сподівається, що війна закінчиться завдяки західним політичним зрушенням, а не рішенням Москви.

Це розкриває просту істину: те, що виглядає як стабільність у Росії, все частіше є лише залишком страху та звички.

Суспільний договір Росії не порушується драматичним, революційним чином. Він розпадається поступово з усіх боків

Суспільний договір Росії не порушується драматичним, революційним чином. Він розпадається поступово з усіх боків: у виснажених бригадах, у збанкрутілих регіонах, у сім’ях, які чекають на компенсацію, яка так і не надходить, у солдатах, які воліють заплатити за звільнення зі служби, ніж залишитися.

У кожного договору є точка зламу. Злам у Росії можливий в той момент, коли повсякденне життя стане гіршим за страх покарання.

Настрої всередині російських військових — виснаження, фінансовий крах, відчай

Настрої всередині військових — виснаження, фінансовий крах, відчай - показують, що рух у цьому напрямку відбувається.

Росія все ще демонструє стабільність. Але цифри під поверхнею розповідають іншу історію: держава розтягнута, армія працює на випарниках, і суспільство тихо усвідомлює, що колись укладена угода більше не існує.

Для того, щоб цей злам відбувся до повного виснаження наших власних сил, нам ще треба докласти дуже багато зусиль.

Це багатовимірна шахівниця. Рухатись лише в одному полі або рухатись по черзі означає ризик програшу. Рухатись треба одночасно, не залишаючи без нагляду жоден з напрямків. Це і поле бою, і ослаблення енергетичних та нафтопереробних спроможностей далеко в Росії, і посилення санкцій, і тиск на тіньовий флот, і звісно інформаційна офензива проти російського населення.

Нам треба дотягуватись до росіян — і в регіонах, і в армії — посилювати їхнє відчуття несправедливості і порушення домовленостей режимом. Лише одночасне просування усіма цими напрямками колись призведе до падіння російського тоталітарного одоробла.

деградація росії колапс мобілізація РФ прогноз фінансування війни