Україна довела, що менша держава може стримувати набагато більшого ворога: як їй це вдалося, — FT

Очікувалося, що Росія переможе Україну протягом кількох тижнів. Майже через чотири роки після повномасштабного вторгнення Україна продовжує тримати оборону.

Попри російські заяви, територіальні здобутки залишаються обмеженими. Росія контролює близько 19 відсотків України, включно з територіями, окупованими ще 2014 року. У 2025 році Росія захопила приблизно 3 000 кв. км, але більшість цих здобутків розпорошені, не мають оперативного значення й досягнуті ціною великих людських втрат.

Це, звісно, далеко від наративу невпинного наступу, який Москва просуває на тлі активної дипломатичної діяльності останніх тижнів. Але саме це пояснює, чому Україна чинить опір тиску США погодитися на мирний план, вигідний Росії.

Досвід України з лютого 2022 року зруйнував усталені уявлення про економіку війни

Досвід України з лютого 2022 року зруйнував усталені уявлення про економіку війни — від переконання, що розмір і промислова потужність гарантують перемогу, до хибних уявлень про мобілізацію, логістику й адаптивність.

Росія мала переваги у ключових економічних чинниках. Та її автократичний режим виявився неспроможним перетворити ці сильні сторони на військову силу. Західна підтримка — капітал, технології та розвідка — змінила баланс на користь України; а власна макроекономічна стійкість і новаторський підхід України примножили цей ефект.

Висновок очевидний: разом європейське фінансування та українська винахідливість можуть створити дієвий стримуючий фактор проти зовнішніх загроз — навіть тоді, коли США відходять на другий план.

Більший не означає сильніший

Перемога у війні залежить від здатності фінансувати, годувати та оснащувати. У 2024 році Москва збільшила військові витрати до приблизно 149 млрд доларів, що становить 7,1% її ВВП і близько 19% загальних державних витрат, що вдвічі перевищує рівень 2015 року. Натомість у 2024 році військові витрати України досягли 65 млрд доларів, що становить щонайменше 34% її ВВП — це найвищий військовий тягар серед усіх країн світу. 

Однак те, що Кремль планував як «бліцкриг», перетворилося на війну на виснаження. Для такої меншої країни, як Україна, стратегія повільного відступу із завданням максимальної шкоди є цілком прийнятною. Кількість захоплених територій не дає повного уявлення про динаміку війни. 

Відхід РФ у бік Китаю суперечить базовій економічній географії й ослабив, а не посилив її стратегічні позиці

Для Росії десятиліття державних монополій у ключових секторах економіки, придушення приватної ініціативи та неспроможність вибудувати сучасні ланцюги доданої вартості залишили країну технологічно залежною та вразливою до санкцій. Її відхід від Європи у бік Китаю суперечить базовій економічній географії й ослабив, а не посилив стратегічні позиції.

Демографічний спад, скорочення кількості чоловіків призовного віку та небажання йти до армії змусили Кремль вдатися до дорогих мобілізаційних заходів. Держава виснажує трудові ресурси ключових секторів, знекровлює правоохоронний та промисловий персонал і покладається на потворну тактику «людських хвиль» на полі бою.

Економіка РФ застопорилася. Україна ж, навпаки, зміцнила свою інтеграцію із Заходом і взяла курс на модернізацію

Замість швидкого завоювання Володимир Путін втягнув Росію в конфлікт, до якого вона ніколи не готувалася, і її економіка застопорилася. Україна ж, навпаки, зміцнила свою інтеграцію із Заходом і взяла курс на модернізацію. Це дало їй доступ до глобальних мереж, інновацій та постійної зовнішньої підтримки. Хоча ВВП України у 2022 році впав на 29 відсотків через війну, вже у 2023 році економіка повернулася до зростання, підтриманого державним споживанням та частковим відновленням у воєнних умовах.

Найважливіше те, що українці мотивовані боротися за сучасне демократичне майбутнє, тоді як росіяни не мають такого об’єднувального прагнення.

Ключ до стійкості України

У перші дні вторгнення 2022 року як Україна, так і Росія зіткнулися з ризиками фінансової нестабільності — Росія через санкції, а Україна через прямі наслідки агресивної війни Путіна. Проте обом вдалося відвести свої економіки від прірви. Для набагато меншої України це було особливо вражаюче, зважаючи на те, що війна відбувалася на її території, а столиця Київ перебувала під прямою військовою загрозою.

Війна — це не лише військовий напад; це також здатність витримувати масштабні макроекономічні потрясіння, пов’язані зі знищенням інфраструктури, крахом експорту, втратою доходів, переміщенням населення, порушеннями на ринку праці, занепадом іноземних інвестицій та екстремальною невизначеністю.

Реформи, проведені між 2014 і 2022 роками, виявилися критично важливими для підтримки воєнних зусиль

Якби Росія спробувала повномасштабне вторгнення у 2014 році, Україна майже напевно зазнала б поразки — не лише через відсутність підготовленої армії, а й тому, що влада була б змушена одночасно боротися з фінансовою кризою, що перевантажило б і без того обмежені управлінські ресурси. Умови 2014 року були надзвичайно складними: Україна мала переоцінений обмінний курс, виснажені резерви, серйозний фіскальний тиск і глибоку внутрішню політичну кризу.

Відтоді Україна здійснила значні покращення в макроекономічному управлінні та зміцнила інтеграцію із Заходом. Реформи, проведені між 2014 і 2022 роками та підтримані МВФ і міжнародними донорами, виявилися критично важливими для підтримки воєнних зусиль, оскільки забезпечили стійку макроекономіку та інноваційний розвиток.

Трансформація Національного банку України стала вкрай важливим кроком для розвитку

Одним із найважливіших кроків стала трансформація Національного банку України (НБУ). Банк було повністю оновлено, зі суттєвими кадровими змінами та позбавленням від сумнівних активів. НБУ успішно запровадив повноцінне інфляційне таргетування ще до війни. Він також очистив банківську систему, попри тиск з боку політично пов’язаних олігархів.

Протягом війни НБУ зберіг стабільність фінансової системи, забезпечив безперервну роботу банків і стримав інфляцію. Нині він поступово лібералізує валютний курс, використовуючи іноземну підтримку для нарощування резервів та ведучи ефективні переговори щодо зовнішнього фінансування.

Крім того, Україна здійснила широкі фіскальні реформи, поєднавши цифровізацію, стримування видатків і заходи прозорості з зусиллями щодо покращення збору доходів та скорочення тіньової економіки. Серед ключових кроків: створення електронної платформи публічних закупівель, фіскальна децентралізація, середньострокове бюджетне планування, раціоналізація соціальних виплат, зарплат і пенсій, закриття податкових лазівок та вдосконалення адміністрування ПДВ із фокусом на великих платниках. Ці реформи також посилили антикорупційні зусилля, підвищивши підзвітність і прозорість державних витрат. (Читайте тут розповідь Гонтаревої, яка очищала НБУ від олігархічного впливу і корупції).

Під час війни цифровізація через застосунок «держава у смартфоні» Дія та швидкі політичні рішення допомогли підтримати економіку. Заходи підтримки бізнесу, зокрема цільові податкові пільги, зменшили тиск на компанії у найскладніші місяці.

Критично важливим фактором став швидкий перехід України на європейську енергосистему

Швидкий перехід України на європейську енергосистему на початку повномасштабного вторгнення став ще одним критично важливим фактором. Попри вторгнення Росії у 2014 році, українська енергомережа залишалася синхронізованою з російською — спадок радянської доби. Спочатку країна планувала від’єднатися від Росії та приєднатися до Європи у 2023 році; однак війна прискорила процес, і аварійна синхронізація — можлива завдяки рокам підготовки — була здійснена у березні 2022 року.

Реформи далекі від завершення. Цей есей публікується в момент, коли Україну сколихнув масштабний корупційний скандал. Хоча корупція в Росії часто домінує в заголовках, Україна також тривалий час боролася зі зміцненням внутрішніх антикорупційних інституцій. Амбітні реформи часто виконувалися неповно або недосконало. Проте той факт, що Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) тепер здатні працювати на найвищому рівні влади, є ознакою прогресу.

Ці реформи були б неможливими без сильної культури громадянської участі, розслідувальної журналістики та суспільного запиту на підзвітність, що проявлялося, зокрема, у масових протестах у відповідь на спроби обмежити незалежність НАБУ та САП.

Макроекономічне управління, структурні реформи та військова ефективність взаємопов’язані. Україна також змогла задіяти інновації так, як Росія не спромоглася це повторити. Хоча більші масштаби та глибші ресурси Росії забезпечують їй більшу здатність до нарощування виробництва, Україна була змушена адаптуватися швидко й творчо. Її підхід робить акцент на управлінських навичках і мобільних бригадах, використовуючи стратегію, спрямовану на завдання противнику більших втрат — як у живій силі, так і в техніці — ніж тих, яких зазнає вона сама, таким чином зменшуючи спроможність Росії ефективно воювати. Оцінити успіх цього, однак, складно, оскільки жодна зі сторін не розкриває даних про втрати особового складу, а діапазон оцінок суттєво відрізняється.

Не всі союзники рівні

Для України союзи із Заходом стали визначальними. США, ЄС та інші партнери надають сучасне озброєння, розвіддані, фінансову підтримку, а також глибоку політичну й економічну інтеграцію. Західна співпраця посилила модернізацію України та її інституційні реформи.

Росія натомість покладається на значно вужче коло економік — передусім Китай, Іран і Північну Корею, які постачають дрони, боєприпаси, людей, автомобілі та споживчі товари, але роблять це за високу політичну та фінансову ціну. Ці відносини є транзакційними, часто асиметричними, і роблять Москву дедалі залежнішою, водночас майже не пропонуючи тих технологічних, фінансових чи інституційних переваг, які Україна отримує від своїх західних союзників.

За даними Кільського інституту, Україна отримала понад €300 млрд допомоги більш ніж від 40 країн. ЄС та його держави-члени зобов’язалися надати близько €187,3 млрд підтримки.

Раннє рішення ЄС активувати Директиву про тимчасовий захист виявилося вирішальним. Надання масового захисту українським біженцям дозволило уникнути серйозної гуманітарної та соціальної кризи по всій Європі — забезпечивши розміщення переміщених українців і зменшивши тиск на Україну.

Європа й досі витрачає значно менше на оборону, ніж вимагала б справжня війна на її території

У ширшій перспективі Європа й досі витрачає значно менше на оборону, ніж вимагала б справжня війна на її території. У 2024 році оборонні витрати держав-членів ЄС становили приблизно €343 млрд, або близько 1,9% ВВП — хоча ця частка зростає, і за оцінками на 2025 рік може досягти близько 2,1% ВВП.

Для ЄС загалом помірне збільшення витрат на оборону з одночасним наданням підтримки Україні виявилося набагато економічно вигіднішим, ніж превентивне створення великих постійних військових структур. З цього погляду потреби України в допомозі — хоч і значні відносно її власної економіки — є помірними щодо фінансових можливостей Європи, становлячи відносно недорогу «страхову премію» проти серйозної загрози безпеці. «Репараційна позика» обсягом до €210 млрд, яка нині обговорюється, може суттєво допомогти у фінансуванні оборони України та колективної безпеки Європи в найближчі роки.

Захист Європи: уроки з України

Відновлення обороноздатності Європи — особливо в умовах відступу США — є колосальним викликом. Протягом десятиліть ця сфера була недофінансованою: оборонно-промислова база виявилася спустошеною, а військові спроможності в критично важливих галузях — вкрай недостатніми. Найважливіше — Європі доведеться розвивати власні розвідувальні можливості, які зможуть замінити те, що наразі забезпечують США, а також зменшити залежність як від американського, так і від китайського обладнання.

Європа має стратегічну перевагу — Україну

Та Європа має стратегічну перевагу: саму Україну. За підтримки партнерів країна вже майже чотири роки стримує ядерну державу, чий людський та фінансовий потенціал значно більший. Україна досягла цього, вибудувавши оборонну модель, засновану на швидкості, винахідливості та ефективності, яку підтримує децентралізована інституційна структура, сприятлива для інновацій, що забезпечує швидку розробку, масштабування та впровадження оборонних технологій.

Україна показує, що сучасна війна стосується не лише бойових активів, а й підтримання промислового виробництва та фінансування.

Стримування потребує економічної сили, промислової глибини та довгострокового фіскального планування. Європі потрібен фіскальний простір для затяжного конфлікту, механізми для швидкого нарощування виробництва боєприпасів, вибухових речовин, електроніки та ремонтних потужностей, а також довгострокові інструменти — контракти, гарантії та попередні закупівлі — щоб стабілізувати ланцюги постачання й масштабувати критично важливі ресурси.

Відновлення виробничих потужностей, інвестиції в екосистеми подвійного призначення, посилення енергетичної та кіберстійкості й забезпечення доступності робочої сили — усе це складники переконливого стримування. Підтримка українського бюджету та використання доходів від заморожених російських активів для спільних оборонних проєктів — це на практиці також акти європейської оборони.

Інновації та децентралізація — стратегічні переваги України

Інновації та децентралізація — стратегічні переваги, які Україна використала й які Європа може відтворити. Українська оборонна екосистема демонструє, що швидкість, експерименти та розподілене ухвалення рішень можуть перевершити традиційні, повільні системи закупівель. Відкривши ринки для малих і середніх підприємств, спростивши укладання контрактів і безпосередньо інтегрувавши зворотний зв’язок із фронту в дослідження та розробки, Україна скоротила терміни від років до місяців, забезпечивши швидкий прогрес у сфері дронів, електронної війни та бойових технологій.

Головний урок для Європи полягає в тому, що інновації перемагають у війнах тоді, коли мінімізується бюрократичне тертя. Зберігаючи централізовані стандарти, Європа має наближати бюджети й повноваження щодо закупівель до військових підрозділів, дозволяючи командирам отримувати те, що працює, замість очікування багаторічних тендерів чи застрягання в суперечках між державами-членами.

Виживання України залежало від хмарної державної інфраструктури, швидкого розширення кіберзахисту та високоадаптивних логістичних мереж

Цифрові, кібер- та логістичні спроможності є активами фронтової оборони, а не допоміжними функціями. Виживання України залежало від хмарної державної інфраструктури, швидкого розширення кіберзахисту та високоадаптивних логістичних мереж, що поєднують військові, цивільні та волонтерські ресурси. Це не другорядні можливості — вони є ключовими для ведення та підтримання бойових дій високої інтенсивності. Європа має розглядати кіберінфраструктуру, енергетичну безпеку, мережі ремонту та стійкі транспортні коридори як невіддільні оборонні інвестиції.

Шлях Європи до безпеки

У сучасній економіці війни розмір має значення — але значно менше, ніж заведено вважати. Україна довела, що завдяки підготовці та підтримці союзників менша держава може стримувати набагато більшого агресора. Допомога партнерів була вирішальною — вона сприяла реформам та інноваціям, фінансувала військову підтримку та стримувала Росію через санкції, які підвищили витрати її оборонно-промислового комплексу.

США вже значною мірою скоротили практичну участь. Вони обмежували обмін розвідувальними даними з Україною у минулому, хоча це майже нічого не коштує Вашингтону — США мають необхідні можливості, збирають цю інформацію в будь-якому разі, а Україна натомість надає цінні дані щодо російських систем.

У цьому контексті реалістичною метою для ЄС є поява «збалансованого НАТО». Коли Європа та Україна зможуть самостійно стримувати ослаблену Росію, американська гарантія безпеки, закріплена в статті 5, більше не буде головною основою альянсу. Натомість НАТО спиратиметься на взаємну сумісність, узгоджене планування та спільні спроможності між європейськими членами та Україною.

Стійкість України походить насамперед від її макроекономічної стабільності та винахідливості. Для Європи це свідчить, що оборона не потребує надмірних витрат. Важливо не лише скільки витрачати, а і як витрачати. Навчаючись в України та підвищуючи продуктивність, Європа може створити переконливий стримувальний фактор.

війна досвід України реформи стійкість україна-європа