Нам треба визначити, скільки є часу до колапсу Сил оборони. Держава може це порахувати, — Чмут

Тарас Чмут в інтерв'ю виданню Суспільне надає критичний огляд ситуації на фронті, описуючи її як стратегічну кризу, викликану нестачею особового складу та неможливістю утримувати суцільну лінію оборони.

Він детально розкриває проблему якості мобілізації, підкреслюючи, що щомісяця до війська потрапляє значний відсоток людей, які є тягарем для системи, що призводить до гострого дефіциту живої сили у бойових піхотних підрозділах.

Чмут наголошує, що невдачі є результатом системних проблем у державному управлінні та військовому плануванні, що доводить нелогічне створення нових бригад за умов відсутності кадрів. Texty.org.ua наводять розшифровку відповідного фрагменту розмови у вигляді прямої мови Чмута.

Чому кількість бойових посад зменшується

Є люди, які ідуть на бойові контактні посади, це кулеметник, гранатометник, штурмовик тощо. І люди свідомо хочуть іти на ці посади. Їм подобається подібний формат двіжу, подібний формат роботи. І таких насправді подекуди доволі багато є.

Але здебільшого, якщо ми говоримо про рекрутинг, то люди хочуть іти на тилові посади або обмежено бойові, скажімо, оператор комплексу РЕБ. Чи це потрібна посада? Очевидно, так. Без РЕБ нічого не буде. Є мобільні вогневі групи та групи перехоплювачів, є пресофіцери, фотографи, дизайнери, водії інженери і так далі. Це все важливі посади. Без будь-якої з них не буде повноцінної екосистеми.

Але якщо дивитися на тенденцію в Збройних силах, то кількість тилових посад збільшується, кількість бойових посад, які безпосередньо ведуть бойові дії, зменшується. І при цьому ми далі продовжуємо створювати нові військові частини з нуля, подекуди нові військові з'єднання.

Як виправити ситуацію? Багато питань впирається в гроші, багато питань впирається в організацію процесу. Уявімо ситуацію, що ми збільшуємо грошове забезпечення для військовослужбовців до 300,000 грн на місяць. Це великі гроші. Чи збільшиться кількість бажаючих підписати контракт? Я думаю, так.

Уявімо, що ми даємо можливість людям, які воюють три роки і більше, мати нормальні гарантовані відпустки по місяцю за кожен рік служби. Воюєш 5 років — п'ять місяців відпустки, воюєш 3 роки — три місяці відпустки. Відвоював рік — місяць відпустки гарантованої, не 15 діб десь колись, коли вийшло, а нормальної гарантованої відпустки.

Чи було б це гарним мотивуючим фактором для людей? Я думаю, для багатьох — так. Як мінімум рівень втоми це б зменшило суттєво. Але щоб когось відпустити з поля бою, його треба кимось замінити. І тут питання: як організувати процес таким чином, щоб, з одного боку, не втратити боєздатність на полі бою, а з іншого — починати повертатися до військових обличчям.

Чи велика цифра у 30 тис. мобілізованих на місяць

У нас є кількість, озвучена президентом, — 30 000 мобілізованих на місяць. Вона десь така є.

Чи це велика цифра? Так, велика. Але за нею криється така багато інших цифр. Чи означає це, що кожного місяця на бойові посади в бойові військові частини, з'єднання потрапляють 30 000 людей? Ні, не означає.

Чи означає це, що в Сили оборони в цілому потрапляють 30 000 людей кожного місяця на всі посади? Ні, не означає. Скільки реально не знає ніхто. Держава поки що не має нормальної системи обліку людей.

Якщо зануритися в контекст, який криється за оцими цифрами, зазвичай там дуже великі відриви від реальності, від правди. Чи знає держава цю проблему? Так знає, і із хорошого — намагається за рахунок цифровізації автоматизації багатьох процесів обліку почати нормально рахувати і обліковувати людей на всіх етапах. Це добре, бо як тільки ми їх порахуємо і категоризуємо, ми зможемо зрозуміти, який реальний стан справ з людьми в Силах оборони.

Багато мобілізованих створюють навантаження на систему

Так виглядає, що значна кількість людей, яких ми наразі мобілізовуємо, або не будуть воювати, або потрапляють в державу і створюють там величезне навантаження на систему.

Що мається на увазі? Людина стає військовослужбовцем, коли потрапляє в навчальний центр. Перед цим вона проходить ТЦК, ВЛК, розподільчий центр і потім навчальний центр. А от з цих 30 000 мобілізованих на етапі навчального центру якась кількість приносить реальні справжні документи, які підтверджують, що насправді їх мобілізовувати не можна було. У нього п'ятеро дітей, а він про це говорив ТЦК, але там ніхто не слухав. Він про це говорив на ВЛК, там ніхто не слухав. Він про це говорив у розподільчому центрі, там казали: "Приїдеш в учебку, там розберешся". Він приїхав, жінка відправила документи: ось п'ятеро дітей, будь ласка, відправляйте мене додому. Це якийсь відсоток людей. А причин для відтермінування доволі багато.

Інший відсоток людей з навчального центру або ще до нього йде в самовільне завершення частини. Вони не хочуть служити, вони не будуть служити, вони тікають з різних причин.

Якийсь відсоток просто нікому не потрібен в армії. Люди з хронічними хворобами, наркозалежні, з хронічним алкоголізмом. Люди, які просто будуть тягарем для військової частини. Але при цьому план мобілізації та одиничка до цих 30 000 для ТЦК СП вони виконали. А їх можуть місяцями, навіть роками не забирати з навчальних центрів. Вони просто нікому не потрібні. Вони нічого не будуть робити, навіть найпростішу роботу. Вони можуть нести небезпеку для оточуючих і їм не можна довіряти зброю. У них можуть бути серйозні хвороби, які можуть загрожувати іншим людям.

Відповідно їх або запускають на процес якогось списання, який нормально не врегульовано, або вони просто місяцями живуть у навчальних центрах. При цьому їх годують, вони отримують речове забезпечення, отримують можливо якісь зарплати чи доплати.

Інша категорія людей — це ті, які можуть приносити довідки про проблеми зі здоров'ям, просити повторне ВЛК, просити направлення в госпіталь і потрапляють в медичну систему Збройних сил, де вони лікуються місяцями, а інколи роками. Люди, які багато десятиліть запускали своє здоров'я, мобілізуються і далі йдуть лікуватися.

При цьому всі ці категорії створюють великі навантаження на стройові, на фінслужби, на облік, на забезпечення. Грубо, за нашими оцінками, держава в рік може втрачати на таких людей десятки мільярдів гривень.Це величезне навантаження на державну систему.

ТЦК — це маленький шматочок проблеми

При цьому боєздатність військових частин ніяк не посилюється і не послаблюється. Ці люди поза цим процесом. Тобто з 30 000 мобілізованих до бригад може дійти 20 000, наприклад. З цих 20 тис. величезна кількість — це обмежено придатні, які не можуть займати бойові посади і бойові позиції. Тобто вони можуть робити якусь роботу, бути в стройовій, бути в забезпеченні, виконувати якусь фізичну роботу, ще щось робити, але їхній рівень здоров'я не дозволяє їм виконувати повноцінні бойові задачі.

Це означає, що кількість тилових посад збільшується на рівні бригади, а кількість бойових посад зменшується. Тому що люди гинуть, отримують поранення, списуються за станом здоров'я, переводяться на тилові посади, тому що мають купу поранень, чи йдуть у СЗЧ, бо вигоріли втомились тощо.

ТЦК — це маленький шматочок проблеми, він просто видимий і медійний, тому якби весь негатив туди. Але це не їхня проблема. Це маленький гвинтик великої системи.

Скільки часу до колапсу Сил оборони

Треба визнати проблему і зрозуміти хоча б грубо скільки є часу до колапсу Сил оборони. Тобто скільки є часу на те, щоб щось зробити. Бо, можливо, вже пізно, і тоді треба йти по гіршому сценарію і думати, як зберегти державність, в якій формі й що для цього треба робити.

Якщо час ще є, то далі починати змінювати підходи до мобілізації, змінювати підходи до навчання, підготовки людей. Змінювати підходи до взаємодії з родинами і суспільством як таким. Змінювати підходи до управління військами і організаційної структури збройних сил. І це такі знаєте от шість реформ на 10 років вже.

Спробуймо зробити один графік. Які в нас є цифри? В нас є кількість Сил оборони. У нас є кількість людей, які знаходяться на рівні... хай буде взводів рот і хай буде грубо батальйонів. Бойовий компонент. У нас є кількість втрат — безповоротних, санітарних, безвісти зниклих. У нас є кількість СЗЧ. У нас є кількість загальної мобілізації, і ми можемо знайти кількість людей, які потрапляють в бойові частини підрозділи. Якщо ці всі цифри разом накласти на один графік, то в якийсь момент кількість армії або Збройних сил як основи Сил оборони буде зменшуватися.

Чому? Тому що при рівних, наприклад, втратах от кожного місяця ми плюс-мінус втрачаємо однакову кількість людей. Тобто втрати не ростуть. Уявляємо собі таку цифру. Або можуть навіть з якоюсь там імовірністю зменшуватися. У нас є СЗЧ, які ростуть. У нас є мобілізація, яка падає. І мобілізація якісна, тобто людей, які йдуть на бойові посади, теж падає .Тобто в якийсь момент кількість людей на полі бою скоротиться до тої межі, коли вони не здатні будуть виконувати бойові задачі в принципі.

Зараз є роти, в яких може бути 11 людей. Зараз є батальйони, в яких на позиціях може бути 20 людей. Зараз у бригаді може бути на лінії взводів і рот 200 людей. Це середня температура по Силах оборони. І ми говоримо про ті бригади, які тримають лінію фронту. Ми не говоримо про бригади, які працюють з тилу. Там трошечки краща ситуація, зрозуміло, але ті, на кому тримається лінія фронту, на піхоті, там рівень укомплектованості вкрай низький.

Якщо відкрити всі там нормативні документи статути і так далі, з таким рівнем укомплектованості ніхто з них не мав би воювати. Вони всі мали бути відведені на поновлення, доукомплектування, підготовку, нове злагодження і потім, після відновлення боєздатності, заведені назад у район. Але їх нема на кого міняти, і тому вони там далі стоять.

І тому те, що ми зараз робимо з мобілізацією, це в ручному режимі просто додаємо: 50, 100, 200. В одній з бригад я чув історію, коли дали одного мобілізованого за місяць.

Тобто можемо порахувати точку колапсу. Ну, не ми можемо порахувати, бо публічно ніхто нам не скаже, скажімо, цифри по реальних втратах загиблих і поранених. Але ці цифри є в держави. Тобто держава може це порахувати.