Росія виходить з позиційного кута на фронті і продовжить вимотувати наші війська. Що робити Україні, — Залужний

Ще на початку 2024 року, коли Збройні сили України розпочали масштабну реорганізацію системи управління, пов’язану зі зміною керівництва, російська військова наука розгорнула широкомасштабну роботу із пошуку шляхів виходу з цього позиційного кута. Під час дискусії, що розгорталася на різних російських наукових майданчиках, було визнано, що основним елементом новизни ведення бойових дій у СВО є саме широке використання БпЛА на тактичному рівні. Справедливості заради, наші роти ударних БпЛА на той час діяли вже майже рік, хоча все ще потребували великої кількості безпілотників. А Росія до цього моменту розглядала БпЛА лише як допоміжний інструмент у діях ракетних військ і артилерії.

Уже навесні 2024 року, на рік пізніше за нас, росіяни зауважать, що останнім часом у бойових діях у СВО значного поширення набули невеликі FPV БпЛА типу «квадрокоптер», якими керують оператори в режимі «від першої особи». БпЛА в СВО масово використовуються як носії саморобних вибухових пристроїв (СВП) вагою до кількох кілограмів, а також для скидання мін калібру до 120 мм або боєголовок від снарядів до ручних протитанкових гранатометів (РПГ). Крім того, вони незамінні як засіб доставки вантажів і боєприпасів на ЛБЗ, оперативно доправляючи все необхідне.

Тож одним із можливих шляхів виходу з такого глухого кута вони побачили приховане накопичення та подальше масоване використання малих FPV БпЛА і баражуючих боєприпасів як для прориву оборонних ліній, так і для знищення живої сили, фортифікаційних споруд і бронетехніки на всю глибину. Однак практична реалізація такого методу вже скоро викликала сумніви, адже наші системи РЕБ усе ще стрімко рухалися вперед й фактично нівелювали цю перевагу. Це потребувало від росіян розробки нової системи зв'язку й управління для цих БпЛА і баражуючих боєприпасів. Саме це дало шанс нашим військам застосувати бронетехніку для проведення наступальних дій на Курському напрямку, де добре захищена нашими засобами РЕБ західна техніка змогла здійснити стрибок на територію противника. Проте це спричинило й інший поштовх. Саме для боротьби з нашою технікою і подолання РЕБ улітку з’явився новий вид FPV — з передачею команд не по радіо, а по дротах, який відкрив нову еру протистояння і нові виклики позиційного глухого кута.

Усе це, звісно, наклало свій відбиток на тактику дій саме піхоти, яка має нести основний тягар війни.

Піхота стала заручником і жертвою захопленого БпЛА різного типу так званого нижнього неба

Саме піхота стала заручником і жертвою захопленого БпЛА різного типу так званого нижнього неба. Саме завдяки цьому поле бою стало абсолютно прозорим і позбавило бойові дії можливості будь-якого маневру. Гадаю, є сенс вести мову про зв'язок цього явища й поняття «мобілізація». Бо саме через неї фронт має забезпечуватися людьми.

Сьогодні загальна картина бойових дій заснована на тому, що велика концентрація людей навіть в обороні абсолютно неможлива. Будь-яке збільшення кількості особового складу на позиціях миттєво призведе до їхнього знищення ударами FPV або артилерії, що буде донаведена через БпЛА. Тому оборона будується розосередженням позицій і зайняттям їх відносно малими групами, які вимушені діяти автономно протягом певного часу у дійсно надважких умовах.

Зона точного ураження постійно розширюється

Ще один факт — зона ураження як ударними БпЛА, так і артилерією, що діють спільно, постійно розширюється. Нещодавнє ураження цивільного транспорту на шляхах Слов’янськ — Ізюм і Слов’янськ — Барвінкове підтверджує, що зона точного ураження постійно розширюється. Зрозуміло, що це призводить не лише до руйнування шляхів логістики, а й до поступового зникнення такого поняття, як тил, бо його традиційне розміщення за бойовими порядками на відстані менш як 40 кілометрів уже неможливе через постійний вогневий контроль противника. В результаті оборона поступово трансформується від активного утримання позицій, що діють у взаємодії з другими ешелонами та резервами і вогневими засобами, до виживання малих груп, на які постійно тиснуть як дистанційні засоби розвідки-ураження, так і «засипання» малими групами піхоти.

Росіяни винайшли ще одне рішення з подолання позиційного кута. Це так звана інфільтрація

Як наслідок, така побудова оборони призводить до розмитості начебто суцільного переднього краю, а інколи — до фактичного нерозуміння реального окреслення своїх позицій по рубежах оборони. Тож росіяни винайшли ще одне рішення з подолання позиційного кута. Це так звана інфільтрація — проникнення окремих військовослужбовців і груп піхоти противника вглиб нашої оборони через проміжки у бойових порядках. Усе це ми наглядно побачили на прикладі Добропільського виступу, Покровська і вже Куп’янська.

На одну результативну атаку росіян припадають вісім безрезультатних

Така сама ситуація і з атакуючими. Через неможливість застосовувати велику кількість атакуючих противник буквально засипає наші оборонні позиції атаками невеликих штурмових груп. Як наслідок, більша частина таких атак стає безуспішною і призводить до втрат серед наступаючих. За свідченням одного військовополоненого, на одну результативну атаку припадають вісім безрезультатних. Усі вони супроводжуються великими втратами серед особового складу. Разом з тим під час таких атак противник викриває розташування наших позицій, вогневих засобів, спостережних постів, знищує їх та зрештою змушує використовувати боєприпаси та медикаменти, вимотує морально і фізично особовий склад на оборонних позиціях.

За російською тактикою, зі слів того ж полоненого, після невдалої атаки штурми тривають доти, доки для цього є особовий склад.

Завдяки тактиці засипання наших позицій великою кількістю штурмів малими групами, фронт безупинно рухається, на жаль, у наш бік

Однак рано чи пізно, з урахуванням можливості з допомогою БпЛА перекривати нам логістику, це призводить до втрати нашими підрозділами позицій. А це веде, безсумнівно, до зміни конфігурації лінії зіткнення та створює загрозу підходу до інших позицій. І таким чином, завдяки зазначеній тактиці засипання наших позицій великою кількістю штурмів малими групами, фронт безупинно рухається, на жаль, у наш бік.

До речі, вирівнювання фронту, повернення втрачених позицій відбувається за рахунок тих самих штурмових підрозділів у абсолютно такий самий спосіб, унаслідок чого відбувається природне «стирання» цих підрозділів з очікуваним результатом, описаним вище, без перспектив глибокого прориву.

Ще одним аспектом, який мав би стримувати такі дії, є обов’язкове своєчасне виявлення противника та своєчасна реакція вогневими засобами саме завдяки БпЛА. Проте вже зараз місця запуску та самі оператори стали пріоритетними цілями.

Позиційний глухий кут справді є, проте спостерігається стійка тенденція до виходу з нього саме з боку Росії.

Отже, підсумовуючи події, що розгортаються лише на полі бою, можна констатувати, що позиційний глухий кут справді є, він має характерні ознаки, проте спостерігається стійка тенденція до виходу з нього саме з боку Росії.

Імовірно, доки не буде знайдено способу вийти з цього кута, маючи достатньо людського ресурсу для «засипання» наших позицій та «інфільтрації», Росія продовжить фізично вимотувати наші війська, поєднуючи штурми із завданням максимальних втрат. У її стратегії «війни на виснаження» такі ураження свідомо допускаються: бойові дії покликані забезпечити рівень втрат, що стають неприйнятними для нас, і водночас підтримувати постійну соціальну напругу, зокрема через посилення мобілізаційних заходів. Як наслідок, таке систематичне виснаження сил і засобів рано чи пізно обернеться повним «вигоранням» сил, що обороняються. Можливий шлях виходу з глухого кута саме на полі бою Росія також вбачає в розчищенні «ближнього неба», яке використовують БпЛА тактичного рівня.

Усе наведене вище спонукає нас насамперед шукати шляхи протидії БпЛА тактичного рівня, щоби зберегти життя та здоров’я саме тих військовослужбовців, які виконують завдання як на лінії бойового зіткнення, так і поза її межами.

Через прозоре поле бою тисячі дронів і сенсорів сформували вже більш як 20-кілометрову kill zone із високою ймовірністю ураження

Потрібно зрозуміти, що через прозоре поле бою тисячі дронів і сенсорів сформували вже більш як 20-кілометрову kill zone із високою ймовірністю ураження, де кожен тепловий слід, радіосигнал чи зайвий рух спричиняє негайну реакцію, спрямовану на знищення. Фактично загибель, поранення чи психічний злам є неминучими наслідками тривалого перебування на передньому краї у сучасних умовах. Це сьогоднішня реальність, про яку відомо й тим, хто вперто ухиляється від мобілізації, й тим, хто ще вчора полював на «шахеди», а сьогодні очікує своєї долі у СЗЧ або резервному батальйоні.

На нас чекає подальше ускладнення ситуації

Найгірше — на нас чекає подальше ускладнення ситуації. Це можливо через розвиток технологій штучного інтелекту, що призведе до появи спочатку напів-, а згодом повністю автономних ударних систем, які принесуть вищий, якісно новий рівень загрози для людини на полі бою.

Реакцією на такий виклик гіпотетично могло б стати виведення людини з лінії бойового зіткнення та заміна її роботизованими системами. Очевидно, що такий крок мінімізував би втрати особового складу від атак ударних дронів та розвідувально-вогневих комплексів. Однак треба констатувати, що відсутність технологій та сучасний рівень розвитку безпілотних і автономних систем іще не дає змоги замінити людину в будь-яких масштабах на полі бою.

Єдиний вихід сьогодні полягає у якнайшвидшому винайденні засобів чи систем, які підвищать виживання особового складу

Крім того, нав’язана нам тактика «засипання штурмами» наразі все ще вимагатиме наявності на позиціях саме підготовленого особового складу, хоча, звісно, не у великій кількості. Отже, єдиний вихід сьогодні полягає у якнайшвидшому винайденні засобів чи систем, які підвищать виживання особового складу.

Все це, звісно, напряму пов’язане з питаннями мобілізації та підготовки. Це непросте завдання, бо вимагає не тільки розроблення й масштабування необхідних технологічних рішень, а й фундаментального перегляду форм і способів застосування та, як наслідок, структури Збройних сил у частині, що стосуватиметься протидронової оборони.

Потрібно створити систему протидії новій загрозі у війні нового типу — дронам

Наприклад, раніше функція захисту фокусувалася на загрозах із боку артилерії, авіації, навіть стрілецької зброї, зброї масового ураження, які постійно створювали ризик фізичного знищення або поранення. Нині ж потрібно створити систему протидії новій загрозі у війні нового типу — дронам. Адже саме вони стали основним чинником, що призводить до втрат особового складу та, відповідно, впливає на результат бойових дій.

Станом на сьогодні саме застосування ударних БпЛА спричиняє майже 80% втрат серед особового складу й техніки. Це свідчить про те, що засоби захисту попереднього періоду, такі як фортифікаційне обладнання, бронювання бойових машин, навіть індивідуальний бронезахист, нівельовані масштабом застосування, летальністю й точністю сучасних БпЛА. Усе це ставить під питання й підготовку до бойових дій, де тренування людських якостей не досягне швидкості реакції й точності роботизованої системи, що керується штучним інтелектом.

Отже, поки Росія використовує технології та закидує наші позиції все новими й новими живими людьми, нав’язуючи нам саме таку тактику, нам потрібен інший шлях — пошук надійного інструмента стримування вбивчої сили нової зброї.

Для розуміння пошуку шляхів такого захисту насамперед необхідно розуміти сутність самого процесу розвитку технологій і передбачити саме майбутні виклики.

Варто розглядати сучасне поле бою як єдину інтегровану мережу саме кіберфізичних систем

Очевидно, згадана мною 2023 року «цифрова операція» має сенс, у якому варто розглядати сучасне поле бою як єдину інтегровану мережу саме кіберфізичних систем. Це означає, що безпілотні та роботизовані системи на полі бою поєднуються через сенсори й допоміжну інфраструктуру управління та зв’язку з програмним забезпеченням. Саме в цьому цифровому полі механічні системи (нині це БпЛА та НРК) поєднуються з програмним керуванням для забезпечення як ситуаційної обізнаності, так і координації та виконання бойових завдань у режимі реального часу.

Станом на сьогодні очевидно, що ця кіберфізична система функціонує саме через мережу пристроїв, котрі як збирають і транслюють візуальні, акустичні, сейсмічні та інші дані на пункти управління або проміжні системи обробки інформації, так і виконують певні дії за командами з пунктів управління.

Усе це, звісно, відбувається через мережу зв’язку, який залишається одним із головних слабких місць на сучасному високотехнологічному полі бою.

Проте очевидно, що через вразливість саме систем зв’язку розвиватимуться автономні системи, де основний масив обробки інформації, аналізу обстановки та ухвалення рішень відбуватиметься безпосередньо «на борту». Втручання з боку центрального управління передбачається лише в окремих або нештатних ситуаціях. Можливо, саме такі системи будуть здатні не лише ефективно виконувати завдання з ураження, а й забезпечувати надійний захист.

Отже, для реалізації цього завдання необхідно вирішити низку ключових проблем на державному рівні:

1. Створити чітку стратегію та механізми вирішення проблеми розвитку саме передових оборонних технологій на національному рівні. Ця стратегія на прикладі розбудови тієї ж ядерної енергетики має охоплювати державний підхід у науковому супроводі, виробництві й експлуатації таких технологій із чітким визначенням відповідальності кожного суб’єкта. Цьому має передувати формування окремої державної програми досліджень саме в області передових оборонних технологій.
2. Мобілізувати необхідну кількість фахівців насамперед у галузі софт-рішень, необхідних для розроблення, впровадження, інтеграції та подальшої підтримки таких рішень. Звісно, ситуація ускладнюється через війну, проте більшість згаданих фахівців уже перебувають у Збройних силах України і, звісно, могли б поглибити наш науковий потенціал.
3. Вирішити проблему доступу до мікропроцесорів (чипів). Це питання виглядає найскладнішим, бо створює значні геополітичні ризики для забезпечення стабільності й відкритості ринків постачання критично важливих компонентів, оскільки ключові виробничі потужності залишаються сконцентрованими в обмеженій кількості географічних регіонів — переважно в КНР, на Тайвані, у США.
4. Скористатися вже доступним експортом оборонних технологій для формування насамперед безпекових альянсів та використання технологічних і наукових можливостей майбутніх партнерів.
5. Забезпечити повну наукову й технологічну ізоляцію Росії. Водночас сконцентруватися на використанні наукового й дослідницького потенціалу Заходу, зокрема тих інституцій, що мають унікальні можливості, — таких, як СЕRN (Європейська організація з ядерних досліджень).

Очевидно, що перемога України сьогодні — це позбавлення Росії можливості нав’язувати свої умови через війну. Це програма-мінімум для виживання.

Ситуація на фронті залежить від багатьох чинників, і найголовніший — це розвиток технологій, які щоденно змінюються з очевидною тенденцією

Тому стійкість держави в умовах такої війни на виснаження повністю залежить від ситуації на фронті, попри те, що форми та способи бойових дій кардинально змінилися. Своєю чергою, ситуація на фронті залежить від багатьох чинників, і найголовніший — це розвиток технологій, які щоденно змінюються з очевидною тенденцією. Як наслідок — швидке опанування цих технологій, їх практична апробація та масштабування дадуть змогу адаптуватися до нових умов і вийти з описаного позиційного глухого кута раніше, ніж це зроблять наші вороги.

Лише впроваджуючи військові інновації, Україна може компенсувати традиційну нестачу ресурсів і завдати непропорційних втрат Росії. Однак Росія також усвідомлює це й уже робить кроки, які ми відчуваємо.

Перевага України полягає в її людях, які не лише зупинили ворога, а й вже перетворили країну на центр інновацій на полі бою.

Очевидно, що саме інновації призведуть до застосування стратегії стійкого опору в умовах якщо не постійної війни, то постійної ворожнечі. Це дасть нам змогу виживати, адаптуватися та перемагати без ілюзій, перетворивши війну на оперативно безглузду для Росії.

Але для цього вкрай важливо знову перехопити та зберігати технологічну ініціативу, змушуючи Росію пристосовуватися, витримувати тиск і захищати себе.

виклики війна технології дрони залужний фронт