Путін переоцінив свої можливості щодо України. Як Захід може зламати плани Кремля, — Bloomberg
Захід готовий посилювати економічний та політичний тиск на Росію, а час для Кремля може виявитися вирішальним, якщо США та Європа діятимуть узгоджено. Про це пише оглядач Bloomberg Марк Чемпіон. Далі переклад колонки.
Чи не переграв нарешті президент Росії Володимир Путін, кинувши виклик НАТО?
Поки що рано говорити напевно, але з’являються ознаки того, що США та Європа можуть бути готові застосувати тривалий тиск, необхідний для того, щоб переконати його в цьому — і в тому, що його власні інтереси полягають у припиненні війни в Україні.
Першим сигналом стало те, що Дональд Трамп, після тривожної демонстрації байдужості минулого тижня, коли Росія запустила дрони по території Польщі, окреслив умови, за яких, за його словами, він би посилив санкції проти Москви.
Другим — те, що Європейська комісія, схоже, нарешті підтримала план повного використання заморожених активів центрального банку Росії — на суму близько 330 мільярдів доларів — проти РФ.
Трамп виклав свої умови в листі, який він написав членам Організації Північноатлантичного договору і опублікував у неділю в Truth Social, заявивши, що всі держави НАТО повинні спочатку припинити споживання російської нафти, а потім приєднатися до нього в застосуванні санкцій проти Китаю та Індії, щоб стримати їх значно більші закупівлі до закінчення війни.
Складно сказати, чи Трамп справді щирий, чи, встановлюючи настільки високі вимоги, просто шукає новий спосіб уникнути відповідальності за фактичне ігнорування України.
Його допис у неділю більше нагадував скаргу на союзників США, ніж загрозу Москві. Як завжди, Путін у ньому не згадувався.
І все ж, це можна вважати певним прогресом. Трамп нарешті озвучив чіткі умови, за яких він готовий тиснути на Москву, щоб змусити її сісти за стіл переговорів — і союзники можуть спробувати їм відповідати.
Європейський Союз уже суттєво скоротив залежність від російської нафти з початку великої війни у 2022 році, але був змушений зробити винятки для Угорщини та Словаччини — країн, очолюваних союзниками Трампа, які водночас симпатизують Кремлю. Обидві держави залишаються фактично прив’язаними до постачання російської нафти через трагікомічно названий трубопровід «Дружба».
Трамп має рацію в тому, що нафтові санкції не працюють належним чином і що це — вразливе місце Кремля, яке слід ефективніше використовувати.
Навіть у мирний час доходи від нафти становили від 30% до 50% державного бюджету Росії. Якщо позбавити РФ більшої частини або всіх цих надходжень, Путіну стало б набагато важче вести свою війну, не створюючи набагато серйозніших фінансових витрат для власного населення.
Російська економіка досі досить успішно витримувала не надто ефективні західні санкції, але зараз — особливо сприятливий момент для США та Європи, щоб посилити тиск.
Оскільки Путін переорієнтував економіку на обслуговування військових потреб, почали накопичуватися серйозні викривлення, які роблять систему більш вразливою. Банки перевантажені проблемними кредитами — значна їх частина не розкривається — щоб підтримувати виробництво озброєнь. Це явище вже тривалий час відстежує Крейґ Кеннеді, колишній американський банкір, який спеціалізувався на російському енергетичному секторі. За його оцінками, 42–54% російських оборонних витрат здійснюються поза офіційним бюджетом, а корпоративна заборгованість зросла на 71% — тобто на $446 мільярдів — протягом перших трьох років повномасштабної війни.
Кредитне накачування оборонної промисловості, у поєднанні з дефіцитом робочої сили — адже чоловіків або мобілізували, або вони втекли — призвело до зростання інфляції. Це змусило російський Центробанк підняти ключову ставку аж до 21%, що тепер стримує економічне зростання, тоді як дефіцит бюджету продовжує зростати.
Паралельно Україна активізувала повітряну кампанію ударів по нафтосховищах і нафтопереробних заводах, що суттєво — хоча й нерівномірно — скоротило обсяги видобутку нафти в Росії. У поєднанні з рішучими діями США та Європи щодо зменшення доходів Росії від експорту нафти, а також із політично прийнятним механізмом фінансування оборони України на кілька наступних років, це може серйозно вплинути на розрахунки Путіна.
Втім, усе це поки що залишається гіпотетичним.
Трамп досі не виконав жодної зі своїх погроз щодо жорсткішого курсу проти Росії. А запровадити 100% мита на імпорт із Китаю та Індії — значно складніше, ніж здається, як сам Трамп уже переконався.
Так само ЄС досі не має єдності щодо конфіскації російських активів, захищених нормами суверенного імунітету. Особливо це стосується Бельгії, де зберігається більша частина заморожених коштів.
І все ж, повідомлення про те, що Єврокомісія нарешті погодила механізм доступу до цих активів, викликають обережний оптимізм. Обраний варіант — той самий, який я пропонував у липні — має потенціал обійти складні юридичні питання, що виникають у разі прямої конфіскації суверенних коштів.
Суть плану — перетворити ці кошти на кредити, які Росія повинна буде повернути лише після того, як виплатить репарації, визначені комісією ООН у майбутньому.
Залишається занепокоєння, що всі ці дії не є частиною цілісної, послідовної стратегії для зупинки Путіна на сході України, а виглядають радше як імпровізація — а отже, є вразливими.
Адже щоб переконати Путіна, що продовження війни не має сенсу, він має повірити, що зобов’язання Європи та США підтримувати Київ «стільки, скільки буде потрібно» — непохитні.
Трамп не діє безкомпромісно. Європа ж відчуває нестачу критичних ресурсів і стикається з політичними обмеженнями, адже центристських лідерів, які усвідомлюють реальну загрозу з боку Росії, поступово замінюють популісти крайнього правого спектра, які цього не розуміють. Натомість вони фантазують про Путіна як союзника в єдиній війні, яка їх справді хвилює — у власній культурній війні проти лібералізму.
Читайте також: Як заручитися підтримкою неоконсерваторів у Європі. Україна не працює з волонтерами та громадами в ЄС — і це проблема (ПОГЛЯД)
Серед таких популістів — не лише Віктор Орбан з Угорщини та Роберт Фіцо зі Словаччини, а й лідери Національного об’єднання у Франції, британської партії Reform та німецької Alternative für Deutschland.
Путін має рацію, що час для України спливає.
Але він може спливати і для нього — лише якщо Трамп і Європа нарешті ухвалять рішуче рішення змусити це статися.
