Як Британія платила США за допомогу під час Другої світової війни
Попри те, що в обох світових війнах США та Британія були на одному боці, питання військової та фінансової допомоги довгий час кидало тінь на їхні відносини. Про це пише BBC Україна. Texty.org.ua наводять ключові фрагменти матеріалу.
У США було багато тих, хто вважав, що країна має триматися осторонь якихось заокеанських конфліктів, а рішення про допомогу союзникам проходили складний і тривалий процес узгодження. Британські політики так само як зараз українські висловлювали розчарування щодо дій Вашингтону і заявляли, що так союзникам робити не личить.
"Я не можу повірити, що це є останнім словом Сполучених Штатів. Я не можу повірити, що нація, чия політика ленд-лізу, яку я сам називав "найбільш безкорисливим актом у світовій історії", вчинить так брутально і жорстко стосовно союзника, який тримав оборону, поки Америка лише готувала свою зброю", — цю заяву Вінстон Черчилль зробив 24 серпня 1945 року.
Тодішній британський прем'єр Клемент Еттлі якраз оголосив в парламенті, що США припиняють наймасштабнішу допомогову програму часів Другої світової війни. Рішення про це американський президент Гаррі Трумен ухвалив після капітуляції Японії.
Одним із наслідків цього рішення американського лідера стало підписання масштабної кредитної угоди між Британією та США наприкінці того-таки переможного для обох союзників 1945 року. Британія остаточно розплатилася із США за цією угодою лише у грудні 2006 року. А про справедливість та вигідність цієї угоди політики, економісти та історики сперечаються досі.
Рішення американського лідера про припинення ленд-лізу стало шоком для нового британського лейбористського уряду, який влітку 1945 переміг на виборах консерваторів на чолі з Вінстоном Черчиллем, лідером воєнного часу.
На час завершення війни у Європі державний борг Британії перевищував 200% від її ВВП, — у таких боргах країна не була від часів війни з Наполеоном.
На додачу до абсолютно виснаженої війною економіки самої Британії на урядові лежала відповідальність за решту Британської співдружності, ресурси якої також були серйозно підірвані війною, а також за британську зону окупації в Німеччині, що лежала в руїнах.
За словами відомого економіста і головного фінансового радника британського уряду Джона Мейнарда Кейнса, країна наближалася до "фінансового Дюнкерка". Саме цей економіст, іменем якого назвали цілий напрямок економічної теорії, очолив британську делегацію на переговорах про фінансову допомогу від США після припинення ленд-лізу.
Переговори почалися вже у вересні 1945, і завершилися підписанням угоди у грудні 1945-го.
Спочатку Кейнс та його команда сподівалися на грант, тобто безповоротну допомогу, або, в гіршому разі, на безвідсотковий кредит. На думку британської сторони, це було б справедливо, зважаючи на усі жертви, які зазнала Британія для перемоги над нацизмом.
Але дуже скоро стало зрозуміло, що американці очікують лише суто комерційної угоди. І йшлося не лише про відсотки (врешті, позику у 4,34 млрд доларів надали під 2% річних на 50 років). Американці також хотіли отримати певні "цукерки" у вигляді подовження терміну базування своїх військ на британських базах, преференції для доступу американських авіа та телекомунікаційних компаній.
А головне – ринки для американської економічної експансії, для якої у США після завершення війни були і можливості, і апетити. Її інструментом став перехід на повну конвертованість фунта стерлінгів.
Те, що почалося після цього як втеча із фунта у долар, вилилося фактично у те, що Британія мала змирилася зі своїм переходом у другий ешелон світових потуг.
Останній платіж на 83,25 млн доларів за англо-американським кредитом відбувся в останній робочий день 2006 року, 29 грудня. Загальна сума виплат на користь США за цим кредитом становила 7,5 млрд доларів.
