Фронт сиплеться через хаос в управлінні військами, — Тарас Чмут

Про ситуацію на фронті

Динаміка сумна. Наприклад, якщо говоримо про оперативно-тактичне угруповання "Донецьк" – це напрямок, на якому впродовж року ми відступали по всій ділянці фронту, – то у червні цього року ми втратили тільки там близько 100 км² територій. У вересні вже 400 км², в листопаді – 610 км². 

Незважаючи на те, що всі – від президента до командирів батальйонів розуміють, що це пріоритет і найактивніша зона бойових дій, ми продовжуємо там відступати і ніхто не може з цим нічого зробити.

Про тактику наступу росіян

Вони масштабують свої сильні сторони, а ми нічого не робимо або не можемо вирішити проблеми з нашими слабкими сторонами. 

Росіяни закидують нас коригованими авіаційними бомбами. На жаль, немає очевидного рішення цієї проблеми. Росіяни закидують піхотою, використовують тактику просочування, вони вдало використовують бронетехніку для масштабування цього просочування. 

Що мається на увазі? Малі групи піхоти, 3–5 людей і мінімум усього: одна рація, вода, автомат, без захисту. 

Задача – просто дійти до посадки або, наприклад, до населеного пункту і сховатися в підвалі десь, сидіти й нічого не робити. Когось знищуємо, а один – два доходять. Вони накопичуються, а потім в один момент починають наступ з двох боків – з тилу і по фронту. Десь ми відбиваємо, десь втрачаємо позиції, але повертаємося на них, а десь вимушені відступати. І так метр за метром, посадка за посадкою, село за селом росіяни витісняють нас.

Про загрозу для Запоріжжя, Херсона, Дніпра та Харкова

По Херсону: там велика водна перешкода – річка Дніпро. В останні місяці активно йдуть розмови про підготовку їхнього можливого річкового десанту. Кринки – неоднозначна історія в цій війні. Але при цьому росіяни її добре вивчили і зробили висновок. 

Якщо подивитися на їхню стратегію ведення війни, де людське життя нічого не варте, то потенційно для них це може бути успіх. Чому? Тому що дзеркальні Кринки щодо нас сковуватимуть величезний ресурс Збройних сил, якого і так бракує. А ті втрати, які росіяни будуть там нести, для них абсолютно допустимі.

Ми не говоримо про захоплення всього Херсона. А мова про те, що підготовка до можливого річкового десанту зараз і пів року назад має різний прояв, і зараз це більш імовірно – це з одного боку.

З іншого боку, Херсон росіяни роблять безлюдним, знищуючи цивільну інфраструктуру, логістику, маршрутки, швидкі допомоги, просто кидаючи з "Мавіка" скиди на людей прямо на вулиці. Їхня задача – зробити мертве місто. От вони зараз це роблять. І, на жаль, втрата островів на Дніпрі, зсування лінії зіткнення ближче до правого берега призводить до того, що можна просто з островів пускати "Мавіки" і FPV у місто.

Якщо ми говоримо про Запоріжжя, то місто знаходиться під вогневим впливом, росіяни до нього пробують рухатися. 

Це не є головний напрямок, хоча декілька місяців назад там ми очікували великі наступальні дії, це не секрет – там пів армії було. І росіяни всюди говорять, що вони хотіли б до нього дійти. Але це не так просто, як здається, тому що відстані все ж таки не малі. Але так само як і Херсон, під вогневим впливом вони роблять місто безлюдним.

З Дніпром трохи краща ситуація, адже більша відстань. Але подібна історія. І те саме з Харковом.

Сьогодні потенціалу захопити якесь із цих чотирьох міст отак з ходу – у росіян очевидно немає.

Але хаос в управлінні військами призведе до того, що ми можемо посипатися на фронті таким чином, що це будуть не посадки і кілометри, а бригадні райони оборони, десятки кілометрів одномоментно.

І якщо те, що зараз є, рік назад звучало як "ви нагнітаєте", то зараз всі дивляться на карту і думають: "А що відбувається? Чому ніхто нічого не робить?". А не те, що ніхто нічого не робить. Просто зробити не можуть.

Про хаос управління

Хаос управління є наслідком рішень, які приймали в минулі роки.

Відкладаючи у свій час закон про мобілізацію, відкладаючи адекватні кадрові призначення, підтримуючи амбіції окремих молодих офіцерів мати більші частини, ми породили хаос в управлінні військами.

Наприклад, одна з бригад, з якою ми працюємо, має 24 придані підрозділи. Тобто командир бригади, маючи свою смугу оборони по фронту, має у своєму районі оборони 24 різні підрозділи або частини, якими він має керувати. Чи можливо це зробити ефективно? Ніколи. Чи можливо ефективно вести бойові дії, навіть оборонні, маючи такий хаос людей, підрозділів, спроможностей? Неможливо. 

Ми закриваємо дірки на фронті приданими підрозділи, обнуляємо цих людей, за цей час десь знаходимо наступних, мобілізуємо, навчаємо, забираємо з тих, хто на відновленні, і закриваємо знову ці самі дірки. Проблема в тому, що стратегічно проблема управління військами не вирішується.

На паперах на ділянці фронту людей багато, зброї багато, техніки багато, і боєприпаси їм дають – а фронт сиплеться. Не через те, що люди не воюють. А через те, що хаос в управлінні.

Про те, чому у війську поширена недовіра

Тому що посадові особи бояться засмутити свого керівника і кажуть те, що він хоче почути, а не те, що є насправді. 

Тому що той керівник, замість того, щоб сприймати правду, хоче чути позитив. А хто приносить негатив, вилітає з посади, незалежно від того, об'єктивно це чи ні. Тому це породжує кругове коло викривлення інформації і як наслідок – втрату території, людей, техніки, іншого майна. Частково тому ми маємо таку ситуацію зараз на полі бою.

Бо на всіх ланках наверх прийнято доповідати, що все добре, все тримається, позиції наші. А насправді це не так. Тому що дуже мало людей в армії, які сміливо можуть сказати главкому або іншим посадовим особам правду. Кирило Верес – один із них. 

Про геймченджер війни

Ми дивимося на технології, а треба дивитися на людей. Люди вирішують війну, люди воюють, люди застосовують технології – все зводиться до людей. Нам треба кардинально змінювати навчання і підготовку, нам треба проводити велику кадрову реформу і трансформацію Сил оборони.

Потрібно перестати сподіватися на чудо-технології і вкладати ресурс в чудо-людей, які ще мотивовані і які ще можуть давати чудо-результат на полі бою і у стратегічній війні.

Нам треба повернутися обличчям до людей. Це колись, зайшовши на посаду головкома, сказав Валерій Залужний. І от пройшли роки, і ми знову маємо зробити людину головною на полі бою і головною в системі Збройних сил.

хаос фронт чмут проблеми в ЗСУ наступ окупантів