Що сьогодні найбільше потрібно піхотинцю та його підрозділу на полі бою (ПОГЛЯД)

Як ви думаєте, що сьогодні найбільше потрібно піхотинцю та його підрозділу на полі бою? Ні, це вже не автомат, і навіть не дрон. Можна мати зброю, але якщо ти сліпий – вона буде не ефективною.

Головне в сучасній війні – це планшет з програмами на кшталт «Дельти» та «Кропиви». Усе починається з цього – з ситуативної обізнаності, коли боєць дивиться на поле бою не через вікно бліндажа, і, навіть, не через Мавік.

Щоб бути «зрячим», потрібні програми з великими даними. Це не просто карти – це багатошарові мапи з великим масивом даних: де, що заміновано, де розташовані позиції ворога, де саме вчора працював танк противника, а де міномет… Зараз вносяться данні навіть з точками прильотів ворожих снарядів, бо вони дають уявлення і про дистанційні вогневі можливості ворога, і про потенційні укриття від його ж обстрілів, і ще дещо, про що скажу нижче.

Саме з цього починається бойова задача: мати можливість і скіли дивитись та аналізувати великий масив даних. Якщо командир підрозділу 20 років дивився на паперову карту то йому буде важко опанувати нові підходи.

Ще одна величезна фронтова проблема сьогодні – це РЕБ, як на авто бійця, так і в окопі. Сьогодні вже не можливо їздити по фронту так, як ми ганяли ще 2 роки тому. Бо дрони ворога скрізь. Вони можуть просто лежати та чекати, коли буде їхати ціль. Тому уся (!) пересувна техніка на фронті має бути з сучасними системами РЕБ, які глушать частоти. Це не панацея, але відсотків на вісімдесят забезпечить, що бійця не знищать ще під час руху на позиції.

З окопним РЕБом складніше – боєць вмикає його, щоб захистити себе. Біда в тому, що цей РЕБ глушить і наші пташки. Не буду казати цифри, але вони значні – коли наші дрони падають через дію наших же РЕБ.

Для вирішення цієї проблеми командування має не просто забезпечити РЕБами, а ще й організувати таку взаємодію, щоб кожна пташка, яка вилітає від нас (а їх десятки, а інколи й сотні на день лише від однієї бригади), мала коридор без радіоперешкод.

Чи вчили цього у радянських воєнних академіях?

Скажу більше – з такою проблемою не стикалась жодна армія світу. Бо це перша війна дронів.

Ще одна важлива проблема – комунікаційно-психологічна. Модель радянської армії «я – начальник, ти – дурак» – сьогодні не працює. Не ті часи, не ті люди. Сьогодні все має будуватись на стимулах. І це не просто модна риторика – це фактор ефективності продиктований реальністю нової війни.

Одна справа – коли ви командир взводу і вашим бійцям треба викопати траншею. Тут все зрозуміло – якщо процес не йде, то можна покричати, поматеритись, і потроху наковиряють.

А тепер уявіть, що ви командир взводу, задача якого налаштувати дрони на понижені частоти, щоб вони пролетіли ворожий РЕБ. Для цього треба десь знайти необхідні модулі, випаяти старі, впаяти нові, і головне – знати: де, як і куди. І тут уже, якщо немає нормальної комунікації з бійцями, хоч кричи, хоч матюкайся – особовий склад лише закриється в собі, і результату не буде. А спеціалістів – обмаль. Актуальні скіли вони отримують фактично в умовах бою, тож замінити кимось – просто не реально. Як наслідок, – мінімум – це втрачений час; максимум – провал бойового завдання і людські життя.

Щоб було зрозуміло: війна дронів – це найдинамічніша сфера фронту. Те що працювало вчора, вже не є ефективним сьогодні. Більшість FPV-дронів, які приходять від держави, підлягають переробці. Це не є секретною інформацією. Дрони приходять на одній частоті, а підрозділу потрібна інша. Якщо пташку не модернізувати, то вона просто впаде, разом із вибухівкою. У прямому смислі – гроші на вітер.

Тому усі передові бригади мають власні майстерні, де бійці щоденно переробляють дрони під конкретні обставини і конкретні задачі. Як правило, на цю роботу не передбачені штатні одиниці. Та і паяльники з купою обладнання треба купувати самостійно, або шукати спонсорів.

Дивно звучить? Але це реальність – підрозділ має шукати спонсорів!

Подібна ситуація і зі снарядами для дронів. 99% БК для бригад виготовляється або переробляється у самих бригадах. Що, звісно, не передбачено нашою військовою бюрократією. А бійцю за таку роботу в тилу мають платити не 50 тис. грн, як зараз, а більше, бо ризик в нього не менший ніж у хлопця в окопі.

Щоб розрулити ці проблеми, треба мати сміливість, адекватність, творчість та менеджерські якості. Старі підручники цьому не вчать…

Ще один новий виклик – масоване мінування. Пройшли часи, коли сапер заходив в сіру зону, ставив розтяжки і повертався назад. В такій масштабній війні має бути і масштабне мінування. А як його забезпечити, якщо все проглядається і прострілюється?

Дистанційним мінуванням. А це – знову дрони. І знову – планшети, щоб розуміти де мінувати потрібно, а де вже заміновано. До того ж противник детонує міни артилерійськими обстрілами, – тут і стають у пригоді позначки воронок від артобстрілів росіян.

Якщо командири рівня рота-бригада розуміють ці тенденції – втрати будуть мінімальними, задачі будуть виконуватись. Якщо командири воюють «як колись», за радянськими підручниками – їхні підрозділи приречені…

А звідси – проблеми не тільки на фронті, але і в тилу: від труднощів мобілізації, до втрати вирі в перемогу і довіри до влади.

Увесь цей текст до того, що сучасний світ змінює війну, а отже мають змінюватись і Збройні сили. Вони мають бути адекватними сучасній війні не тільки в технологічному, але і в організаційному, і психологічному планах. І зміни ці мають робити люди які самі є сучасними, цінність яких визначається не віком чи погонами, а скілами, відповідністю сучасним умовам війни.

війна технології піхота дрони IT реб