У війні вирішує адаптація. Що треба протиставити росіянам, які стрімко масштабують бойовий досвід і покращують тактику (ПОГЛЯД)

Військовий, аеророзвідник, у цивільному житті фахівець з комунікацій Олександр Солонько пише про швидку адаптацію росіян до ведення війни та можливі способи протидії цьому. Нижче Texty.org.ua публікують його пряму мову.

Те, що багато вирішує у війні — це адаптація.

Наприклад, адаптація тактики в купі з інженерними рішеннями та врахуванням власних можливостей. Маючи більше ресурсів, росіяни все одно прагнуть раціоналізувати їх застосування для підвищення ефективності. У них своя прагматична логіка.

Втрати, яких вони зазнають, для нас були б неприйнятні в будь-якому разі. Натомість противник готовий поставити на кін великі втрати в людях і засобах для досягнення своїх цілей. Адаптувати тактику просочування під відповідну швидкість, для нарощування тиску. Вони розраховують, що втратять багато, але дотиснуть нас.

Ми побачили різні варіації тактики російського наступу на різних ділянках на Покровському напрямку

За понад пів року на Покровському напрямку ми побачили різні варіації тактики російського наступу на різних ділянках — від швидкого прориву в Очеретиному чи Новогродівці, традиційних банзай-накатів у Новоолександрівці до надривного тиску в Гродівці та флангового охоплення і витискання в Селидовому.

Огляд не претендує на вичерпність. Ми працювали в різних частинах сектору за цей час. І продовжуємо роботу. Я можу описати те, з чим наш підрозділ стикався на власному досвіді на окремо взятих відрізках фронту. Після цього додам деякі міркування. Це буде доволі довгий тред.

Після прориву в Очеретине, крім наступу на захід, росіяни продовжили спроби вибити нашу армію з висоти, на якій розташоване селище. Для подальшого руху вздовж залізниці їм потрібно було убезпечити фланги, одним з яких була Новоолександрівка на північ від залізниці.

Ми стикнулися з поєднанням двох тактик росіян — броньовані накати і просочування

Отож вони розпочали серію атак в бік Новоолександрівки з метою захопити село. Там ми стикнулися з поєднанням двох тактик — броньовані накати і просочування.

З одного боку противник посилав невеликі групи солдатів рухатися вздовж лісосмуг і накопичуватися для штурмів. З іншого боку, відбувалися регулярні атаки невеликих бронегруп. Зазвичай це було поєднання двох (рідко більше) ББМ для десантування солдатів (БМП чи БТР) з одним чи двома танками, які виконували функцію вогневої підтримки й тиску на наші позиції. Очеретине стало зручним пунктом концентрації та прикриття для цих дій.

У селищі розташовувалися міномети і причіпні гармати, які вели обстріли з північної та північно-західної частини населеного пункту. В селищі почалося накопичення матеріальних засобів та особового складу. Час від часу там намагалися ховати техніку. Використовували ангари або скупчення дерев.

Іноді відбувалися більш масовані накати на Новоолександрівку. В них брала участь більша кількість бронетехніки, ніж зазвичай. Приховати підготовку до такого складно, враховуючи, що ведеться постійне спостереження. Тому ця частина тактики росіян вимагала швидкості в реалізації. Для того, щоб вийти на рубежі для штурму села, потрібно було подолати 5-6 кілометрів з Очеретиного вздовж лісосмуг.

Це був найбільш придатний маршрут. Часто під час таких накатів ми уражали найбільшу кількість броньованої техніки противника за короткий проміжок часу. Якщо техніка виживала в бою, то мехводи намагалися її вивести з-під удару.

Тут була важлива швидкість реакції екіпажів дронів і вогневих засобів. Іноді техніку вдавалося виявити заздалегідь. Іноді вже в Очеретиному, до якого потрібно було подолати значну відстань від Коксохіму або від Красногорівки. Дорога від Авдіївки до Очеретиного стала дуже важливим шляхом сполучення, на якому намагалися знищувати техніку і транспорт ще на підходах.

З цієї ж зони противник наступав на Бердичі, Степове і далі на захід. Район Коксохіму теж став зручним місцем для накопичення засобів, а дороги поряд стали місцем, де велося постійне полювання на техніку. Відео зняті в червні і липні.

Є дуже неприємні питання до того, як будували наші фортифікації

Взяти Новоолександрівку для росіян було принципово. Це, до речі, частина сектору, де є дуже неприємні питання до того, як будували наші фортифікації. Але це вже інша історія. Окупанти не пошкодували значну кількість техніки для своїх штурмів у цьому напрямку, розширюючи клин, який заганяли в нашу оборону. Були часті конфузи. Іноді мехводи втрачали орієнтири, іноді під вогнем панікували й намагалися тікати через чисте поле без прикриття лісосмуг.

Зрештою, їм вдалося взяти позиції на краю села і зачепитися за перші будинки. Спочатку їх звідти вибили. Проте, коли вони закріпилися, запрацював уже знайомий сценарій. Бої від хати до хати і поступовий відхід під тиском чисельно переважаючої піхоти. Далі москалі могли просуватись на захід, впираючись на півночі в річку Казений Торець.

Важливим успіхом для застосування тактики протискання за допомогою піхоти для москалів стало захоплення Прогресу і лісу біля села. Це місце стало зручним хабом для накопичення піхоти і згодом для розташування там пунктів керування і засобів РЕБ. Воно було кінцевим чи проміжним маршрутом для пересувань піхоти на автомобільному транспорті.

Тепер перед дронарями стало завдання не лише знищувати сили і засоби противника на дорозі між Очеретиним та Авдіївкою. Важливими шляхами сполучення стали дороги в районі н.п. Прогрес, Вовче – Сокіл, Євгенівка – Соловйове. Через них росіяни намагалися швидко перекидати піхоту в район Прогресу для подальших штурмів.

Як тільки з’явилася можливість, противник почав посилювати ділянку РЕБами, оскільки тут він мав серйозні втрати саме під час пересування солдатів пішим порядком та на транспорті. На цих дорогах утворилося чергове скупчення знищеної техніки й транспорту. Якби не ця робота, просування росіян на фронті було б швидшим.

Там, де противник закріпився, він заводить свої засоби РЕБ/РЕР, щоб прикрити логістику, пересування техніки і особового складу

Це загалом усталена практика. Там, де противник закріпився, стабілізував ділянку і отримав можливість, він заводить свої засоби РЕБ/РЕР, щоб прикрити логістику, пересування техніки і особового складу. Убезпечує себе від роботи наших дронів по своїх ближніх тилах.

Далі ви знаєте. Наступ вздовж залізниці в бік Новогродівки і просування до околиць Гродівки. Дві відмінні між собою історії. Швидке захоплення першої і бої від хати до хати в другій. Поки росіяни не прикрили той чи інший маршрут перекидання сил до фронту, особливо, коли їхнє вклинення в нашу оборону було нешироким, для них утворювалося кілька доріг смерті.

Коли вони розширювали вклинення, збільшуючи кількість альтернативних маршрутів, вони з цією проблемою починали справлятися краще. В Гродівці певний час тривали важкі бої. Тут наш підрозділ взяв участь у знищенні ворожої піхоти, яку перекидали сюди маленькими групами вздовж лісосмуг.
Склалася ситуація, коли російські загарбники сформували перевагу в певних компонентах, у яких в нас навпаки, є просідання.

Росіяни мають тотальну перевагу в повітрі і в піхоті

Тотальна перевага в повітрі. В нас нема дієвої протидії КАБам на фронті. Саме тому, єдиною надією залишається те, що таки будуть засоби для знищення авіації противника в тилу, складів з бомбами та підприємств, які їх виробляють.

Тотальна перевага в піхоті. Чисельна перевага росіян навіть коштом величезних виплат контрактникам забезпечує можливість «купувати» просування за рахунок втрат у піхоті, яка своїми руками і ногами захоплює нашу землю, наші позиції. Натомість наша піхота виснажена.

У росіян на кожному напрямку є відповідальне командування дивізії чи корпусу, яке напряму відповідає за результат

Чітка вертикаль, коли на кожному напрямку є відповідальне командування дивізії чи корпусу, яке напряму відповідає за результат. На противагу заплутаній системі різнорідних підрозділів і незрозумілої ситуації в кожному секторі, коли невідомо хто несе реальну відповідальність за оборону, крім командирів бригад.

Це, звісно, неповний перелік. Росіяни мають перевагу в кількості ресурсів та адаптуються під необхідність їх ефективного використання. При цьому, вони очевидно мають розрахунок, які втрати вони можуть собі дозволити для досягнення своїх цілей на тому чи іншому етапі.

Противник адаптується й масштабує бойовий досвід

Противник адаптується, і очевидно — так чи інакше в нього працює система передачі бойового досвіду, який масштабується. Крім того, постійно працює система пошуку інженерних рішень. Один з головних її продуктів – це КАБи, які з часом стали залітати далі. Там, де вони виявляють наші позиції та опір, який не можуть подолати, знищують будь-які конструкції авіабомбами і артилерією.

Читайте також: Україна програє у стратегічній адаптації до війни. Що потрібно зробити

Ефективність використання дронів на фронті стала одним з тих факторів, які дозволяють нам завдавати росіянам значних втрат. Без цього ситуація була б ще гірша щодо просування противника. Тут звісно теж не все ідеально. Це привід поговорити про тактику, забезпечення і організацію.

Одним зі способів серйозно затримувати росіян при їхньому просуванні вздовж лісосмуг та інших об’єктів, які дають візувальне прикриття, є можливість масово застосовувати FPV (камікадзе і скиди).

Якщо ми маємо 3-4-5 і більше варіантів маршрутів для перекидання чи штурму, можна забезпечити човникову роботу екіпажів ударних дронів по цих маршрутах.

По-перше, для знищення противника. По-друге, для роботи «на заборону», щоб не дозволяти їм вільно просуватися далі до того, моменту, коли вони будуть візуально виявлені.

Це не панацея, але стосується того, як система ударних дронів може працювати в умовах такого тиску на фронті.

Важливе питання створення дивізійної структури, де буде місце і для координації всіх дронарів на широкому відтинку фронту

Це впирається в проблему ресурсів — людських та матеріальних. Потрібна велика кількість екіпажів, дронів, боєкомплекту та інших матеріальних засобів. Більше того, це питання координації. Саме тому навіть це підводить нас до питання створення дивізійної структури, де буде місце і для координації всіх дронарів на широкому відтинку фронту.

Про питання фортифікації і того, хто та як має їх захищати, замість тактовного мовчання я скажу так. Не скрізь, звісно, копають посеред поля так, що піхота там сидіти ніколи не буде. Ми бачили непогані приклади, але проблема є.

Треба навести лад із структурою управління на фронті

Питання тільки в тому, хто і як має її вирішити в ситуації, коли мало хто хоче чути неприємну правду. Словом, якісні укріплення ми на фронті бачили.
Що б ми ще могли зробити: для початку варто було б навести лад із структурою управління на фронті. Коли бригада отримує величезну ділянку фронту під свою відповідальність і ще 15 приданих підрозділів - це ненормально. Коли ми [не] знаємо, хто відповідає за оборону, скажімо, Покровська — це ненормально.

На поверхні лежить рішення, за яким на базі найбільш ефективних бригад, якими керують ефективні офіцери, які мають власну якісну систему підготовки і довіру в армії та суспільстві, можна створити, скажімо, дивізії. Так само здається очевидним (мабуть, не для всіх) створення алгоритму систематизації бойового досвіду, що вже давно мало б відбуватися.

Варто припинити політичну демагогію навколо мобілізації та комплектування військ

Так само давно вже варто припинити політичну демагогію навколо мобілізації та комплектування військ, яка триває вже давно і завдала непоправної шкоди. Мають бути жорсткі, але справедливі правила для всіх військовозобов’язаних в купі з прозорою та логічною системою бронювання тих, від чиєї праці та кваліфікації залежить оборона. Має бути повна підтримка зусиль щодо рекрутингу для бригад, які займаються цим з власної ініціативи. Так само ненормально, коли за мобілізацію не відповідає ніхто де-факто.

Поряд з цим має стояти руба питання якісної реалізації людського потенціалу в армії. Страх є об’єктивним чинником, але він частково долається підготовкою людини. Зокрема підготовкою до реальної війни, у якій їй доведеться взяти участь. Злочинним є підхід, коли молоді люди до 25 років ніяк не готуються до можливої мобілізації. Ми можемо не знижувати вік мобілізації, але цих людей треба готувати вже зараз до того, що їх може чекати. Це може врятувати їм життя потім.

Залізна прив’язка звання до посади – це зло, яке тягне нас всіх на дно

Ненормально, коли людина повинна командувати технологічним підрозділом чи обіймати керівну посаду в роді сил, не знаючи про галузь нічого — просто тому, що в неї є звання і вислуга років. Некомпетентний — поступися. Компетентний — отримуй відповідальність і повноваження. Якщо з твого підрозділу люди масово хочуть перевестися – відповзай. Залізна прив’язка звання до посади — це зло, яке тягне нас всіх на дно. Потім не доведеться виправдовуватися, що всі наші проблеми через ТРО.

Ну і окремо варто сказати, що сюди також має входити питання культури комунікації та передачі інформації про реальний стан справ на фронті, адже одна єдина брехня чи неточність у доповідях на місцях запросто призводять до людських втрат, яких можна було уникнути. Тому, звільнення компетентних офіцерів, які говорять об’єктивні речі, теж неприпустиме.

Командири мають відповідати за нехтування життям особового складу

І ще. За перших же ознак ставлення в тій чи іншій бригаді до особового складу в стилі російської армії, має тягнути за собою те, що будуть летіти голови. За нехтування життям особового складу відповідальність командирів у чіткій вертикалі має бути обов’язково.

Якщо ми не хочемо залишитися просто навчальним полігоном для російської армії, якщо ми хочемо вижити як країна і нація — нам треба адаптуватися і змінюватися. Технологічно, організаційно, формувати відповідну культуру. Інакше ми закінчимо гірше, ніж сто років тому. Не буде ніякої партизанщини при нинішньому рівні технологій. Росія просто знищить Україну, а світ це проковтне. Крапка.

стратегічна адаптація зміни у війську тактика фронт

Знак гривні
Знак гривні