Історія, варта екранізації. Як полонений росіянами боєць 82 ОДШБр взяв їх самих у полон (ФОТО)
Боєць 82 окремої десантно-штурмової Буковинської бригади з позивним "Бардак"полонив росіян, перебуваючи у них у полоні. Історію "Бардака" розповіли у бригаді, Texty.org.ua публікують її у вигляді прямої мови військового.
Мені доводилось багато разів натрапляти на позиції суміжників в зонах виконання задач, тому перші думки, коли побачив стволи, були: «Дружні!». Але стволи не опускались, ніхто не відповідав українською. «Якісь нервові» – подумав я, та вирішив не робити дурниць, коли з різних сторін почув лайку та заклики скласти зброю.
Приблизно так ми потрапили в полон до росіян.
Лежу я обличчям до землі, в спину мені вперся АК-74, поряд побратим, у якого ситуація не краще. Помічаю, що ворожі трохи нервують. Кажу, що ми оператори дронів, нам сказали тут навколо все зачищено, тому можемо спокійно працювати. На що отримав реакцію між здивуванням і тривогою. Як виявилось ворожих у тому ліску ховалось чисельністю майже у взвод.
Росіяни опинились у жахливому тактичному положенні
Допит був дивним, бо відповіді вели до того, що росіяни опинились у жахливому тактичному положенні. У певний момент кажу: «Дивна річ, матрьошка, ви взяли нас, але самі по факту в оточенні». Дякую побратимам, які вчасно зрозуміли до чого я хилю та потроху підливали масла у вогонь.
Росіяни не збирались героїчно гинути, але як вибратись з оточення уяви не було. Вже коли стемніло я ризикнув запропонувати: «Є фігова ідея, але якщо дасте мені зв’язок, я спробую домовитись про обмін, я чув таке робили у польових умовах». Але командир ворожих, недовірливо питаючи за гарантії, відмовився. «Гарантій нема, але те, що ми пропали зі зв’язку просто так не пройде», – відповів я. Один з вартових, перемотуючи мені руки скотчем, сказав дивну фразу: «Сейчас я тєбя мотаю, а завтра ти меня». Почалась довга ніч.
Прокинулись ми рано під рясну роботу артилерії. Почали лунати постріли. Зав’язався стрілецький бій з пошуковою групою, що висунулась за нами. Я притиснувся до землі, поки кулі свистіли та трощили дерева над нашими головами. Поряд зі мною лежав один з росіян, який бурмотів: «Я нє хочу тут умірать». Зі сторони дружніх крики посилились, і я почув свій позивний. «Как сдаться в плєн?» – запитав той, що лежав поруч зі мною. «Треба припинити вогонь», – кажу я.
Звертаючись до остовпілих росіян, ми пропонуємо їм здатись у полон
Цей ворожий починає кричати іншим росіянам, аби вони припинили стріляти. Стрілянина затихає. Починаю гукати дружніх з іншої сторони – мене чують. Звертаючись до остовпілих росіян, ми пропонуємо їм здатись у полон. Не знаю як, але це починає працювати.
Я розумію, що група пошуку починає відходити, аби евакуювати поранених. Але ж тут ціла пачка росіян, що готові здатись! Навздогін я кричу, що виведу згодних на полон на дорогу, щоби нас було краще видно. І це працює. Лишаючи зброю просто в окопах, 6 чоловіків разом зі мною і моїми побратимами виходять на відкриту місцину. Інші ворожі або тікають глибше в ліс або просто спостерігають мовчки, тримаючи зброю напоготові.
З-за дерев я виходив перший, тому тільки я бачив пікап пошукової групи, і зрозумів, що наших поряд вже нема. У той час як інші вважали, що пошукова група тримає сектор під контролем. Довелось трохи імпровізувати: я відокремив побратимів і дав команду шістьом ворожим лягти на землю. З тіней дерев на все це дивились ті, хто не наважився на полон.
Напруження, м’яко кажучи, було на межі
Напруження, м’яко кажучи, було на межі. «Якщо зараз прийде їх старший і «роздуплить» їх, то весь цей театр на дорозі буде «нашинкований» – промайнула думка.
Здалося, що чекали вічність, аж в потилиці пекло. Один з росіян навіть передумав і повернувся до лісу. На щастя, стало чутно звук дрона, що насувався зі сторони дружніх позицій. І то були мої побратими-пілоти. Трохи гри у «крокодила» на камеру. Потім дрон повертається із запискою, в якій вказано, що росіяни можуть здатись у полон. Одразу після цього цей же дрон приносить те, чого так не вистачало – радіостанцію.
Щойно вона опинилась у руках, я почув голос комбата. Далі все швидко: доповідаю про ситуацію, отримую інструкції куди рухатись.
Все це казино починає швидко бігти на вказаний орієнтир, де нас мають зустріти. «Це тобі не по Ланжерону гуляти», – чую я голос комбата в «радєйку» і розумію, що штаб пильно стежить за нами з «коптера».
Читайте також: Розвідник з 58-ї бригади зумів утекти з російського полону та повернутися до своїх (ФОТО)
Далі все просто: точка зустрічі, усміхнені хлопці із синім скотчем, попили води і поділились з полоненими. «Сейчас я тебя мотаю, а завтра ти мєня» – згадую слова свого наглядача, коли накручую синій скотч йому на зап’ястя.
