Після Пригожина. Які нові ПВК і воєнізовані формування з'явилися в Росії

Невдалий заколот головного "вагнерівця" Євгена Пригожина залишив порожнечу в можливостях російських військ, яку почали заповнювати інші ключові групи та діячі. Російське верховне командування, найпевніше, продовжуватиме покладатися на ці групи як на центральних гравців у бойових діях в Україні та на здатність Москви проєктувати силу в найближчі роки.

Про це пише експерт американського аналітичного центру The Jamestown Foundation, який надає повну картину поточного стану російської індустрії найманства. Texty.org.ua публікують перекладену статтю у скороченому вигляді.

Фото: росЗМІ
Фото: росЗМІ

Ключові висновки статті:

● Російська індустрія найманства трансформувалася після незаконної анексії Криму Москвою в 2014 році, коли приватні військові компанії (ПВК) та інші воєнізовані формування взяли на себе більш помітну роль у військових операціях Росії.

● ПВК та інші угруповання найманців стали ключовими гравцями у війні Кремля проти України та в розширенні влади за кордоном, особливо в Африці.

● Євген Пригожин і припинений заколот Групи Вагнера створили вакуум, який зараз заповнюють ПВК, підпорядковані Міністерству оборони (МО) Росії, та інші формування.

● Російська індустрія найманства складається переважно з афілійованих із силовиками груп і формувань, так званих «губернаторських армій», а також напівприватних формувань найманців, що належать олігархам і державним корпораціям.

● Міністерство оборони спиралося на різноманітні формування найманців і ПВК у різний час в Україні, стираючи межі між приватними групами та підпорядкованими уряду організаціями.

● За винятком Вагнера, російські ПВК досягли незначного успіху в Україні та засмутили деяких кремлівських чиновників.

● Розповсюдження цих «приватних армій» та їхня участь у війні перетворили російські Збройні сили на «клаптик слабко скоординованих формувань», а не посилили їхню загальну ефективність і можливості.

● Москва, ймовірно, продовжуватиме покладатися на ці організації якомога довше, щоб уникнути широкомасштабної примусової мобілізації, яка може спричинити масові протести та критику президента Росії Володимира Путіна.

● Поява нових ПВК і воєнізованих формувань неминуче призведе до подальшої мілітаризації російського суспільства і загального поширення насильства.

● Зростання цих структур може незабаром поставити під загрозу владу режиму Путіна, особливо якщо російські сили продовжуватимуть обмінювати великі втрати на мінімальні здобутки на полі бою в Україні.

● Широко поширена «приватизація сили» призводить до того, що Кремль втрачає монополію на застосування сили, що може спровокувати остаточний розпад російської держави.

Нові ПВК і формування найманців

Групи та формування “силовиків”

ПВК «Редут»: Як писала «Медуза», підрозділи «Редут» одними з перших увійшли в Україну 24 лютого 2022 року. Ці формування брали участь у бойових діях у Київській та Харківській областях. За даними української розвідки та військових експертів, «Редут» спочатку використовувався як елітна сила в Україні. Проте через високий рівень втрат якість його підрозділів значно погіршилася. Москва дозволила «Редуту» вербувати ув’язнених і трудових мігрантів для поповнення своїх підрозділів, хоча, ймовірно, ПВК знадобиться багато часу, щоб відновити свій рівень професіоналізму та можливостей до рівня 2022 року.

«Редут» часто розглядається як заміна «Групи Вагнера» і характеризується такими основними характеристиками:

● Великий резерв живої сили: повідомляється, що «Редут» складається з 7000–25 000 досвідчених і загартованих у боях найманців, чисельність, яка зараз, ймовірно, перебуває на нижньому рівні через значні втрати в Україні.

● Комплексна структура: «Редут» не є окремою організацією, на відміну від «Групи Вагнера» та інших відомих російських ПВК або формувань найманців, а це головна організація, яка складається з інших груп і забезпечує постачанням і живою силою інші формування найманців і ПВК. Виходячи з результатів кількох досліджень і дослідження автора, «Редут» тісно співпрацює щонайменше з 20 різними організаціями (фактична кількість може бути більшою), включаючи бригаду «Дон», батальйон «Скіф», група «Невський», ПВК «Поток» та пов’язані з ними організації.

● Численні зв’язки з російськими елітами: повідомляється, що «Редут» кілька разів змінював джерела підтримки. Підпорядковуючись спочатку російському олігарху й другу Путіна Геннадію Тимченку, ПВК згодом опиниться під контролем ГРУ. Як повідомляється, коли Росія почала повномасштабне вторгнення в Україну, «Редут» залишався під патронатом генерал-лейтенанта ГРУ Володимира Алексєєва, який найбільш відомий своїм однозначним публічним засудженням заколоту Пригожина та його ролі в подальших переговорах із заколотником. Згідно з останніми повідомленнями, «Редут» відкрито характеризується як «рекрутинговий проект мінстерства оборони» і «протеже МО». Інші джерела продовжують називати цю організацію «неофіційною армією» ГРУ.

Є інформація, що одним із керівників «Редуту» став один із колишніх командирів «Вагнера» Андрій Трошев («Сєдой»). Повідомляється, що Трошев не підтримував повстання Пригожина і відкрито присягнув на вірність російському Міноборони. Якщо ця інформація відповідає дійсності, «Редут» може стати платформою для поєднання кількох оперативних функцій, включаючи вербування, навчання та координацію з іншими квазі-ПВК та добровольчими формуваннями, безпосередньо підпорядкованими блоку силовиків.

«Шторм-Z»: Перші повідомлення про «Шторм-Z», який переважно, але не виключно, складається зі злочинців і колишніх засуджених, датуються вереснем 2022 року. МО Росії вперше офіційно згадало про нього на початку 2023 року. Повідомляється, що МО Росії сформувало «Шторм-Z» як альтернативу (і, можливо, конкуренцію) групі Вагнера.

За даними українських джерел, роти «Шторм-Z» призначені для ведення бойових дій у міських умовах або у складних географічних районах з метою захоплення важливих і стратегічних об’єктів, таких як опорні пункти, командні пункти та вузли зв’язку. Персонал, який укомплектовує ці роти, проходить 10–15 днів «підвищення кваліфікації» — надзвичайно короткий час для адекватної підготовки особового складу (навіть резервістів із певним досвідом) до виконання складних бойових завдань і створення згуртованості підрозділів.

Роти «Шторм-Z» передусім були розгорнуті на авдіївському напрямку. Інші джерела повідомляли про активну участь уруповання у боях навколо Запоріжжя під час літнього контрнаступу України та біля Вугледара під час невдалого зимового наступу Росії. У той час як різні джерела повідомляють про формування, які діють на Херсонському та Бахмутському напрямках, насправді центральним районом бойових дій «Шторм-Z» може бути Запорізький фронт.

За даними українських джерел, Storm-Z зазнав значних втрат останніми місяцями, фактично працюючи у тій самій якості, що й штурмовики «Вагнера» під час Соледарської та Бахмутської операцій. Аналітики розходяться щодо фактичного складу сил «Шторм-Z». Деякі джерела припускають, що формування майже повністю складається з (колишніх) засуджених і злочинців, тоді як інші стверджують про більш еклектичний склад.

Командиром підрозділів «Шторм-Z» в Україні є волгоградський злочинець Алієтдін «Алі» Махмудов. У 2014 році Махмудова засудили до майже 18 років позбавлення волі за організацію вбивства кримінального авторитета у Волгограді. Швидше за все, його помилували після того, як пішов воювати добровольцем в Україну. У 2023 році Махмудов був помічений у Держдумі Росії на зустрічі з Андрієм Луговим, представником ЛДПР і підозрюваним у вбивці Олександра Литвиненка. Луговий також колись був офіцером КДБ, а потім ФСБ.

«Шторм-Z», ймовірно, відіграватиме дві основні ролі в майбутніх військових операціях Росії. По-перше, МО може використовувати цю групу як «гарматне м’ясо» та заміну групі Вагнера для «облоги» українських міст. По-друге, зустріч Махмудова в Думі з відомим представником ЛДПР свідчить про те, що деякі політичні еліти можуть захотіти поглибити свої зв’язки з групою, особливо враховуючи її зв’язки з кримінальним світом. Однак «Шторм-Z» навряд чи досягне такого ж рівня важливості та організації, як ПВК «Вагнера», у найближчому майбутньому.

Група «Вагнера»: Багато в чому завдяки заколоту Пригожина та його операціям в Африці, група Вагнера є найвідомішою ПВК у Росії. Відразу після невдалого повстання Пригожин натякнув на плани продовження операцій за межами Росії, причому Африка на південь від Сахари мала стати центром діяльності ПВК.

Однак після смерті Пригожина група «Вагнера» фактично зникла з поля зору. З точки зору її поточної діяльності, слід виокремити дві події. Усередині країни більшість рядового та начальницького складу ПВК «Вагнера» підписали контракти з Міноборони Росії. У жовтні 2023 року «Медуза» повідомляла, що Москва дозволить угрупованню й надалі керувати своїми пунктами вербування під егідою Росгвардії.

Внутрішньо Wagner Group зазнала серйозних структурних змін. Група могла бути розділена на дві або три частини — залежно від того, чи приєднався Трошев до ПВК «Редут» — для проведення операцій як усередині країни, так і за кордоном. За словами ультраконсервативного російського військового експерта Віктора Литовкіна, «Вагнер» перебудовують. Його назва, офіційна назва «ЧВК Вагнера», ймовірно, втратить позначення «ЧВК». Структура підпорядковуватиметься безпосередньо Міноборони Росії. Ґрунтуючись на численних дописах у Telegram, Литовкін стверджує, що «Вагнер» можуть розділити на три частини, кожну з яких очолюватиме окремий командир із «ймовірним збереженням колегіальності у прийнятті рішень». Трошев, швидше за все, куруватиме операції в Україні. Антон Єлізаров («Лотос») і Павло Пригожин (син Євгена) є основними кандидатами на командування операціями в Африці або на Близькому Сході та Північній Африці.

Ще один важливий, але незрозумілий аспект майбутнього «Вагнера» — це зв’язки групи із заступником міністра оборони Росії Юнус-беком Євкуровим. Деякі джерела припускають, що Євкурову буде запропоновано контролювати «зовнішні зв’язки» Вагнера з закордонними партнерами та клієнтами Росії. Його недавній тур регіоном MENA та частинами Африки на південь від Сахари, включаючи Буркіна-Фасо, Малі та ЦАР, підтверджує цю можливість.

Усе це підкреслює те, що групу «Вагнера» не буде повністю розформовано. Вона, ймовірно, залишиться одним із кількох російських воєнізованих формувань в Африці під пильним наглядом Міноборони.

ПВК «Патріот»: Згідно з дослідженням, проведеним автором у 2018 році, ПВК «Патріот» було описано як більш «елітне» угруповання найманців, ніж «Вагнер». У зв’язку з цим загони «Патріота» не мали використовуватися як штурмовики у фронтальних атаках на ворожі сили, щоб не зазнати великих втрат (на зразок вагнерівців у Сирії).

На деякий час «Патріот» зник з публічного простору. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну ПВК знову почала з’являтися у фронтових звітах. У грудні 2022 року підрозділи «Патріота» були помічені у Вугледарі. Деякі ЗМІ пов’язували ПВК із міністром оборони Росії Сергієм Шойгу та вважали угруповання прямим конкурентом «Вагнера». Речник Східного угруповання військ України Сергій Череватий підтвердив, що підрозділи «Патріота» брали участь у Вугледарській операції РФ у жовтні-грудні 2022 року, зазнавши значних втрат. Череватий також стверджував, що «Патріот» і «Вагнер» фактично конкурували між собою та виконували кілька завдань по всьому фронту.

Відтоді «Патріот» ніби повернувся в тінь. З огляду на те, що ПВК від самого початку була творінням російського МО, ймовірно, вона була призначена для проведення переважно закордонних операцій. Він або використовуватиметься як окремий підрозділ для майбутніх зовнішніх операцій, або буде інтегрований у більш масштабне формування, таке як «Редут».

Бойовий резерв армії (БАРС): Поява структури БАРС сягає 2014–15 років, коли Росія тільки починала вторгнення в Україну. Повідомляється, що до 2021 року БАРС складався з десятків тисяч резервістів (точна кількість невідома), чия підготовка, спеціальні навички та рівень професіоналізму були дещо сумнівними. З юридичної точки зору статус членів БАРС розмитий. Хоча контракти укладаються з військовим комісаріатом Міноборони, призовники автоматично не отримують статус військовослужбовців ЗС РФ, залишаючись, по суті, «добровольцями». Формування БАРС були розгорнуті проти українських військ влітку 2022 року.

Російські джерела вказують на дуже громіздку структуру БАРС, включаючи до 20 різних груп і батальйонів, чия лояльність часто розпорошена. Вони також демонструють відносно низький рівень підготовленості та професіоналізму. За наявною інформацією, члени БАРС неодноразово брали участь у судових спорах щодо компенсацій за участь у бойових діях та поранення (або загибель) особового складу під час бойових дій. Ймовірно, ці суперечки виникли через нечіткий правовий статус БАРС та низький рівень професіоналізму підрозділів резервістів.

Москва може розглядати проєкт БАРС як тимчасовий вихід зі своєї скрути шляхом найму додаткового персоналу для поповнення сильно виснажених лав на передовій в Україні. Проте, враховуючи розмитий статус БАРС в ієрархії російської армії та її погано навчений персонал, важко уявити, що, якщо Москва не впаде у відчай, цим резервним силам будуть призначені критичні оперативні завдання на українському фронті.

Приватні армії олігархів і російські державні корпорації

За даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України (ГУР), спонсоровані Газпромом «Поток» і «Факел» є найвідомішими формуваннями найманців, які фінансуються російськими держкорпораціями. Однак деякі російські ЗМІ стверджують, що ці дві групи мають змішану лояльність і також підпорядковуються Міністерству оборони.

У квітні 2023 року розслідувальне видання Conflict Intelligence Team назвало «Пламя» ще однією пов’язаною з «Газпромом» воєнізованою структурою. На момент написання статті залишається незрозумілим, чи повністю контролює "Газпром" «Поток», «Факел» і «Пламя». Подібно до «Вагнера», цими формуваннями найманців, ймовірно, керує як «Газпром», який контролює фінансову сторону операцій, так і Міноборони, яке забезпечує навчання, обладнання та, можливо, персонал.

Олег Дерипаска, який колись був найбагатшою людиною в Росії і фактично володіє провідним світовим виробником алюмінію РУСАЛ, нібито має у своєму розпорядженні два формування найманців — «Сокол» і «Сокол-2». Російські олігархи зазвичай використовують приватні армії як «м’язи» у своїй внутрішній боротьбі за владу. Наприклад, ПВК «Щит» нібито належить нафтогазовому інженерно-будівельному підприємству ВАТ «Стройтрансгаз», 80% акцій якого належить Тимченку. Повідомляється, що деякі її члени були вбиті в Сирії в 2019 році. З огляду на триваючу мілітаризацію російського суспільства ця тенденція потенційно може мати набагато більші наслідки для Росії в разі часткового або повного паралічу монополії центральної влади на застосування сили.

Щодо ролі «приватних армій» в Україні можна зробити три проміжні висновки. По-перше, їхній внесок і фактичні досягнення були незначними, і ці мінімальні успіхи засмутили Кремль. Участь приватних армій у війні перетворила Збройні Сили Росії на «мозаїку зі слабоскоординованих формувань», а не зміцнила їхні можливості та загальну ефективність. По-третє, Москва продовжує покладатися на ці формування як на засіб уникнення широкомасштабної примусової мобілізації, що може викликати масові заворушення та критику російського політичного керівництва. Натовпи росіян, які прийшли оплакувати покійного опозиціонера Олексія Навального, ймовірно, розпалили побоювання Кремля щодо зростання суспільного невдоволення.

Армії губернаторів

Кримські формування («аксьоновці»): найбільш відомі утворення цього типу – ПВК «Конвой» і батальйон «Лівадія». Номінально ці формування підпорядковуються призначеному Москвою главі незаконно анексованого Криму Сергію «Гобліну» Аксьонову. Російські джерела стверджують, що «Конвой» фактично є частиною системи БАРС. Коли новобранці приєднуються до «Конвоя», вони підписують два контракти: один із самою ПВК, а інший — із МО Росії. Повідомляється, що деякі командири Конвоя є колишніми членами Групи Вагнера.

Хоча формально ці формування підпорядковані російському Міноборони, три важливі чинники неформально пов’язують їх із призначеними Кремлем чиновниками Криму. По-перше, «Конвой» і «Лівадія» повністю складаються з російських жителів півострова. Як наслідок, між Аксьоновим, який проживає в Криму з 1989 року, і цими формуваннями найманців може виникнути зв’язок на основі почуття «місцевого патріотизму» та самоідентифікації. По-друге, журналісти-розслідувачі стверджують, що операції цих угруповань фінансуються коштами з кримського урядового бюджету, який значною мірою контролюється Аксьоновим. Цей зв’язок зміцнює прямі зв’язки між «Конвоєм» та «Лівадією» та призначеним Москвою главою Криму. По-третє, Аксьонов активно використовує місцеві, підтримувані Кремлем інформаційні ресурси, такі як телеканал «Крим-24», для проведення вербувальних кампаній і залучення місцевих жителів до «Конвоя».

Попри те, що це важко визначити, професіоналізм і підготовленість цих формувань найманців, підкреслюють їх потенційну роль у майбутніх операціях. Попередні звіти підтверджують, що ці сили мають важку броню та сучасні засоби електронної боротьби. Цей аспект може сприяти тому, що ці формування придбають більш механізований компонент. Деякі ЗМІ повідомляли, що Костянтин Пікалов, один із найближчих соратників Пригожина, який, як повідомляється, керував операціями «Вагнера» в Африці, був помічений на тренуваннях з «Конвоєм» на початку 2023 року. Імовірність того, що деякі колишні «вагнерівці» приєдналися або приєднаються до цих кримських найманців, свідчить про високий рівень професіоналізму та готовності виконувати складніші завдання.

Загони територіальної оборони Бєлгорода: з грудня 2022 року по липень 2023 року було сформовано щонайменше два нових полки (вісім батальйонів) Збройних сил територіальної оборони Росії. Очолив ці дії місцевий губернатор Бєлгородської області В’ячеслав Гладков.

Бєлгородські загони територіальної оборони навряд чи стануть доповненням до воєнізованих формувань у Криму чи Чечні. Поки що ці формування слід розглядати як інструменти створення іміджу для місцевих політичних еліт, а не як серйозні парамілітарні формування.

Курські підрозділи: у грудні 2022 року почали створювати воєнізовані формування під назвою «Патріот» (окреме добровольче формування). Їх першочерговим завданням був контроль прикордонної зони між Росією та Україною. Повідомляється, що до свого невдалого заколоту Пригожин налагодив дружні стосунки з губернатором Курської області Романом Старовойтом, який нібито тренувався з Вагнером. Станом на лютий 2023 року загальна чисельність підрозділів територіальної оборони Курська становила 2 тис. осіб, що втричі менше, ніж на момент їх створення. Про рівень професіоналізму та підготовки, склад сил чи оснащення цих підрозділів мало даних.

Висновок

19 жовтня 2022 року Путін санкціонував створення загонів територіальної оборони у складі добровольчих підрозділів у Центральному та Південному федеральних округах. Курська та Бєлгородська області взяли на себе лідерство у створенні цих сил, а згодом за ними пішли інші російські регіони за межами спочатку оголошеної географічної зони. Незабаром Воронезька («Народна територіальна оборона Воронежа»), Орловська («бригада Катукова») і Псковська («отряд Олександра Невського») області оголосили про створення власних загонів територіальної оборони.

Хоча фактичний рівень підготовки, оснащення та готовності цих формувань є сумнівним, їх подальший розвиток може піти двома різними, але не обов’язково взаємозаперечними шляхами. По-перше, ці організації можуть бути інтегровані в Збройні сили Росії в такій самій якості, як БАРС, потенційно покращуючи їхні оперативні можливості. По-друге, у разі подальшої внутрішньої дестабілізації в Росії ці формування можуть бути використані місцевими елітами в боротьбі за політичну владу та для захисту своїх бізнес-інтересів — подібно до кінця 1980-х і початку 1990-х років, коли демобілізовані солдати з Афганістану та Чечні відповідно використовувалися російськими олігархами та державними службовцями для особистої вигоди, як правило, для насильницької діяльності.

«Приватизація сили» та поява нових груп найманців у Росії неминуче призведе до подальшої мілітаризації суспільства. Оскільки російські війська обмінюють важкі втрати на символічні здобутки на українському полі бою, Москва буде змушена більше зосередитися на підтримці внутрішнього порядку, оскільки війна постійно підриває російський внутрішній фронт. У цьому Кремль виявляється застряглим між двома конкуруючими реальностями.

З одного боку, повна деградація та деморалізація російської армії в Україні змушує Москву все більше покладатися на ПВК та інші структури найманців для зміцнення лінії фронту та поширення влади за кордон. З іншого — розповсюдження цих угруповань та їхня непевна лояльність може незабаром поставити під загрозу владу режиму Путіна, особливо якщо «спеціальна військова операція» продовжуватиметься невдало, а протестні настрої посилюватимуться та розширюватимуться. Оскільки російська держава починає розпадатися, перемога України над окупаційними силами та відновлення її повної територіальної цілісності, швидше за все, прискорить цей процес.

Переклад: Павло Космачевський

деградація росії вагнер армія РФ ПВК найманці

Знак гривні
Знак гривні