Розстріли на Майдані. Суддя пояснює, чому після вироку в історичній справі ніхто не сів за ґрати

Що вплинуло на розгляд справи Майдану

За час розгляду померли батьки декотрих вбитих, які так і не дожили до вироку, один з прокурорів у справі знайшов кохання дитинства у США і виїхав туди, інший прокурор з початком повномасштабного вторгнення пішов воювати, як і одна з адвокатів потерпілих, частина свідків теж пішла на війну і дехто з них вже загинув. За цей час відбулись одні президентські вибори, Україна з усім світом пережила ковід, а відтак початок повномасштабного вторгнення, помер один із суддів, а справа все тривала.

Однак найбільшого удару по встановленні справедливості в цій справі завдали не ковід, не війна, не смерті одних учасників процесу і відсутність інших, а події 29 грудня 2019-го, коли президент Зеленський погодився обміняти обвинувачених у розстрілах беркутівців на українських військовополонених, котрі утримувались на окупованих територіях Донецької та Луганської областей. 

На початку 2020-го двоє обвинувачених — Тамтура і Маринченко — повернулися до Києва і продовжили свою участь у засіданнях. 

Врешті, Сергія Тамтуру суд повністю виправдав, а Олександру Маринченку дав 5 років за ґратами, які він уже відсидів за час розгляду справи. 

Батьки вбитих на Інститутській прослухали вирок у цвинтарній тиші. «За що загинули наші рідні?», — повторювали матері вбитих на Інститутській після того, як Дячук закінчив читати останні слова.

«Я підтримую їхнє незадоволення», — каже Сергій Дячук про емоції рідних загиблих. — «Мовою телеграму — що це за лапша: спочатку відпустили, потім судять. Звичайно, для нормальної людини відбулось якесь порушення логіки. Навіщо тоді відпускати, щоб потім судити».

У таких умовах апріорі неможливо було вироку досягти свого результату. Оскільки особи, щодо яких винесено покарання, — вже виїхали, вони вже не повернуться».

Коли у судовий процес втрутилась політика в кінці 2019-го Дячук не погоджувався на будь-який компроміс з владою, щоб змінити беркутівцям запобіжний захід з тримання під вартою на особисте зобов’язання. Ця формальність потрібна була владі, щоб обміняти обвинувачених на полонених українців.

Президент Зеленський коментував тоді своє рішення так: «Я з повагою ставлюся до всіх, хто втратив рідних на Майдані. Загиблих ми, на жаль, не повернемо, але ми могли б повернути живих». 

Суддя Дячук ще в 2019-му під час обміну говорив, що на весну 2020-го він готував вирок, справа підходила до свого завершення, а після вироку і встановленої справедливості можна було б організувати обмін. Але сталось не так.

Вирок на 1700 сторінок писали вже за повномасштабного вторгнення — і при блекаутах, і при повітряних тривогах. 

Найголовніше, що написано на цих 1700 сторінках: у мітингувальників стріляли не російські чи грузинські снайпери, чи ще якась невідома третя сторона. Українських громадян розстрілювали українські правоохоронці. 

Подробиці розслідування

Розстріл 20 лютого 2014-го на Інститутській транслювали багато камер:відеоспостереження, журналістів, просто камери з мобільних телефонів очевидців чи навіть тих, хто жив у готелі «Україна». У тілах вбитих залишились кулі й, здавалось би, ну хіба тут буде складно, просто треба все ретельно дослідити. 

Але «чорна рота» «Беркуту», яка розстрілювала мітингувальників, уся, крім командира в камуфляжі, була в чорній формі й балаклавах.

Пізніше правоохоронці на допитах не могли нічого згадати з подій того дня. Допоміг слідству командир однієї з рот київського «Беркуту» Дмитро Садовник. На відео серед людей у чорному, які стріляють у мітингувальників, є одна людина в такій же формі, що досить специфічно тримає автомат, так, ніби в неї щось з рукою. Саме в Дмитра Садовника не було кисті руки. 

Його разом з бійцями Аброськіним і Зінченком затримали в квітні 2014-го. Але Садовнику допомогли втекти: суддя змінила йому запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий арешт з охороною нової української поліції, і так Садовник втік у Росію. 

Автомати, закріплені за бійцями «Беркуту» хтось викрав, порізав і викинув в озеро на краю Києва, їх знайшли в кінці 2016-го. 

А решта спецпризначенців з «чорної роти» змогла втекти в Росію влітку 2014-го, коли планувалась операція з їхнього затримання. Хтось з силових структур попередив міліціянтів за кілька днів до затримання. Врешті в 2015-му вдалось затримати лише Янішевського, Тамтуру та Маринченка.

Суду вдалось встановити, що саме Янішевський — це людина в камуфляжі серед людей у чорному, котра як стріляє чергами в натовп, так і віддає накази іншим. Також суд з’ясував, що куля з автомата бійця Аброськіна застрягла в тілі пораненого майданівця Святослава Колесникова. 

Ми дійшли переконання, що серед цих бійців є Аброськін. Ми встановили, що він рухався в цій групі стрільців, здійснюючи постріли, про що свідчать гільзи й кулі, знайдені на місці, але не в тілах вбитих. 

Теза прокурора, що куля беркутівця Зінченка була в тілі Шимка (Героя Небесної сотні Максима Шимка, — ред.), не знайшла свого підтвердження, куля в його тілі не підлягає ідентифікації. А от куля, знайдена біля тіла Шимка, була вистрілена з автомата Зінченка. Але оскільки вона була ціла, а в тілі вбитого активіста знаходилися елементи кулі, то ми не можемо прив’язати їх. Але це нам дає розуміння, що стріляли в напрямку руху активістів.

Врешті суд ідентифікував не лише 5-ох обвинувачених у своїй справі, насправді вирок має набагато більше: ідентифіковано що, як і коли (до секунди) робили інші 16 бійців спецпідрозділу «Беркут».

Скрин відеореконструкції розстрілу Небесної сотні

Злагоджений підрозділ

Нами на підставі доказів було ідентифіковано, де стоїть кожен боєць, те, що ми хотіли, щоб зробила прокуратура в слідчому експерименті: 16 автоматів, хто та де знаходився, звідки стріляв — це у вироку вже є».

Суд постановив у своєму вироку, що злагоджено діяв один підрозділ, а «не кум, сват і брат зібрались». Але суд відкинув, що ця організована група правоохоронців, розстрілюючи мітингувальників, вчиняла терористичний акт, аби залякати Майдан.

Саме виправдання за цією статтею всіх 5-ох обвинувачених і найбільше обурило прокурорів, які готуються тепер обстоювати тероризм у діях беркутівців в апеляційному суді, як і ще одну статтю, за якою Дячук і присяжні виправдали обвинувачених — перешкоджання мирним акціям протесту.

З терористичним актом, ми так думаємо, що це пошуки легких шляхів, якщо терористична група, то вже байдуже чи бухгалтер ви, чи сиділи на вході, працювати не треба тоді, доводити щось. 

Ми дійшли висновку про спеціальну операцію біля Жовтневого палацу, оскільки інше встановити неможливо. Вони («спецпризначенці», — ред.) отримали наказ і пішли здійснювати евакуацію біля Жовтневого палацу. Вони вийшли, досягли мети, зупинились і не стріляли 4 хвилини. Якщо б в них був мотив, — гнати за сцену, зупинити Майдан, то позиції чудові: міліція пішла знизу оточувати, але беркутівці далі відходять. Якщо підтримувати твердження прокурорів про те, що Янішевський по телефону від вищого керівництва отримував наказ про вчинення терористичного акту, то він його не виконав. Оскільки він зупинився, не стріляв 4 хвилини, що злякався? На цьому трагедія могла б закінчитись 4-ма вбитими і 8-ма пораненими, оце все, що відбулось у перші 12 хвилин, — це ціна операції біля Жовтневого палацу. Мета була легітимна — евакуювати з Жовтневого палацу правоохоронців. Вони мали право застосовувати зброю, але використовували її небезпечно поруч. Тому ми і кажемо, що було перевищено повноваження. Результат 4 вбитих. Мабуть, у Янішевського не було досвіду.

Після 12 хвилин стрільби, за яких «беркутівці» вбивають 4-ох активістів і 8-ох ранять на 4 хвилини наступає тиша, потім хтось з боку мітингувальників вбиває бійця спецпідрозділу «Беркут» Миколу Симисюка.

У нас була дискусія. Дійсно, є вбитий співробітник поліції, і це не можна ігнорувати. Вони отримали право на захист. Чи була в такому випадку необхідна оборона, ми дійшли висновку, що ні. Якби вони реагували на джерело пострілів, якби їхні дії були направлені на те, щоб захиститись, подавити вогневий вплив, припустимо, з третього вікна стріляють, то ми туди відповідаємо, щоб не висовувався, поки ми відходимо, а то ж ні, — вони і туди, і туди стріляли — проти всього Майдану. Далі з’являється Садовнік, який був на нараді у МВС, які він там вказівки отримав — ми не знаємо. З Янішевським вони разом приймали рішення і віддавали накази, пов’язані з розстрілом, це вже ніяких пояснень не витримує.

Після вбивства Микола Симисюка спецпідрозділ «Беркут» під командуванням Янішевського і Садовника розстріляв ще 42 людини, і поранив ще 72. 

Навіщо було вбивати скільки людей? Просто без будь-якої мети. Я не вірю, що вони не знали, що інші правоохоронці були задіяні. Прибула «Омега» (спецпідрозділ, — ред.) вже, Садовник був з ними на зв’язку, а в «Омеги» був зв’язок з УДО (управління держохорони, — ред.). Не було такого, що їх там самих кинули, обнялись, закурили, «нас живими ніхто не візьме», ну не було такого, навіщо це. І це робили правоохоронці. І хоч би зброя була, а то ніяких пояснень. Це як реакція міліції на терористів, коли допомогу з ношами… ну ти ж бачиш, бачиш через свій приціл, що хлопця тягнуть, і ти стріляєш в живіт, тому, хто тягне… Ця куля в тілі ідентифікована за бійцем, що працював у взаємодії з Маринченком. Тому Маринченко, не зважаючи на те, що немає слідів пострілів, не видно, що його автомат стріляв, — теж отримав вирок у 5 років. Була знайдена куля з його автомата, Голоднюк (Володимир, батько убитого на Інститутській 17-ти річного Устима Голоднюка, — ред.) приніс цю кулю слідству в кінці 2016-го, суд цю кулю не прийняв.

Чому виправдали Тамтуру? Тому що суд встановив, що він не стріляв і перебував в іншому місці в цей момент.

«Ми не шукали справедливості для однієї сторони. Ми хотіли, щоб родичі загиблих отримали справедливе рішення, десь воно вийшло суворим, оскільки щось не встановлено, щось навпаки встановлено, те, проти чого заперечували потерпілі, але інших даних в нас нема. Справедливість нашого суду полягає в тому, що ми не шукали оплесків і не боялись слова «ганьба», — підсумовує суддя Сергій Дячук.

Читайте також: Три дні перед весною. Хто, коли і де загинув на Майдані 18–20 лютого 2014 року

суд справимайдану розстріли революція гідності небесна сотня обмін