"Ми побачили ворожу колону танків, і я усвідомив, що це їде смерть". Олег Сенцов про запеклі бої і їхню ціну для бійців
Кінорежисер і письменник Олег Сенцов, який зараз воює як командир штурмової роти у районі Авдіївки, дістав уже четверте поранення на фронті. Колишній політв’язень Кремля описав, якою ціною захисники України обороняють важливий напрямок фронту. Далі пряма мова Сенцова.
Вчора (допис опубліковано 20 жовтня – ред.) ми відбивали важливу посадку на найгарячішому зараз напрямку. Перша група, де був я, змогла зачепитися за траншею противника та одразу вступила в бій на двох напрямках. Друга теж зайшла, в іншу траншею, знищила ворога, але її вибили звідти підтягнуті резерви противника. Третя група прийняла важкий бій і майже повністю загинула ще на початку операції.
Орки висували нескінчену кількість піхоти та бронегруп, які переважно знищувалися нашою артою, FPV-дронами та танком. Звісно, загальна картина на цьому напрямку була набагато ширше, особливо, коли ти спостерігаєш її на стрімах – кажуть, що наступ росіян був вчора масштабний. Але я бачив все це з розбитої траншеї, а там огляд не дуже, зате є багато інших відчуттів.
Ворожа піхота не змогла нас вибити, хоч й зажала на клаптику в 50 метрів. Конкурс у кого більше гранат продовжувався. Гул броні придавав ворогу впевненості, тому крики: "Здавайтесь!" лунали з обох флангів постійно. З 13 бійців в нас був один важко поранений та декілька легких. Тоді ж уламок від підствольного ВОГа заліз мені під ребра. Стало зрозуміло, що ми не тільки не в змозі виконати задачу, а й не протримаємося до вечора.
А потім ми побачили ворожу колону танків, яка їхала прямо на нас вдовж посадки. Їх було шість, обвішаних зверху піхотою як мавпами на деревах. Сказати, що мені стало страшно? Не зовсім так. Я просто чітко усвідомив, що це їде смерть. Єдине, що зміг скомандувати, це усім заховатися, сподіваючись, що нас не помітять, хоча я був впевнений, що вони їдуть само по нас.
Головний танк вів хаотичну стрільбу по посадці, інші рухалися за ним вслід. Колона їхала повз нашої траншеї, і ми почали стріляти по десанту останніх машин, бо труб вже не було. Екіпажі танків нас не помітили, а сидячі зверху орки не мали змоги їм повідомити про контакт. На краю посадки колона розвернулась та поїхала назад. Ми знов пострілялися з її десантом (з прикрим для деяких з них результатом), зрозумів, що можливо в цього противника інша задача, ніж пошук нашої групи. Потім був наказ про відхід.
Нам пощастило. Нам багато разів пощастило в цей день. В тому числі коли ми евакуювалися з цього оточення під прикриттям двох "бредляків", що приїхали за нами. Але пощастило не усім, хто брав участь в цій операції. Ще не втрачається надія, що хтось з інших груп потрапив у полон, або блукає посадками – пошуки тривають.
Сьогодні багато відео та статистики втрат ворога (20 жовтня Генштаб відзвітував про 1380 знищених ворогів – ред.). Багато радощів, що ми знов наваляли супостатам. Але немає статистики, якими нам це дається жертвами. За кожною цифрою чиєсь життя та зруйнований всесвіт рідних. Цей сум залишається переважно в сім'ях загиблих та їхніх побратимів. Вічна пам'ять загиблим героям...
