Ключове на війні – це час. Що треба розуміти, оцінюючи наступ ЗСУ на півдні

Яким би чином не закінчилася кампанія 2023 року в частині нашого наступу на півдні, буде багато дискусій про те, чи вартувало, чи не вартувало Силам оборони України намагатися рухатися вперед.

Мені особисто важко звинувачувати військово-політичне керівництво України в ставці на наступальні дії із метою звільнення північної Таврії. Потенційних переваг від успіху багато – ЗАЕС, регіони із великим аграрним потенціалом, скорочення лінії фронту, нависання над Кримом.

Фото ілюстративне. Джерело: Генштаб ЗСУ

Стратегічно ж наступальна операція із наголосом на Мелітополь мала запобігти перетворенню цієї війни в довгу затяжну війну, нівелювавши майже повністю всі територіальні здобутки Московії після 24.02.22. В уяві прихильників відповідних дій швидкий успіх в північній Таврії міг би бути тим чинником, який би дуже наочно показав елітам Московії безперспективність подальшої боротьби.

Питання лише в часовій рамці.

З планом ударити в напрямку на Мелітополь наші армійці пішли до своїх американських колег іще влітку 2022 року.

Бо всі розуміли, що це ключ до материкового півдня в тій конфігурації лінії фронту – не треба штурмувати Херсон в лоб, якби вдалося б швидко вийти до околиць Мелітополя.

Партнери допомагали нам, виходячи із логіки "Не дати Україні програти" і не більше

Але той план нам не схвалили. Бо ж допомагали, виходячи із логіки "Не дати Україні програти" і не більше.

Про якийсь рішучий розгром сил Московії не йшлося від слова взагалі. Консенсус-прогноз другої половини літа 2022 – це про стабілізацію тієї лінії фронту на 1 тисячу км і нездатність жодної зі сторін до радикальної зміни ситуації на свою користь.

Після наших успіхів на Харківщині й Херсонщині рік тому в нас повірили на Заході. Хоча навіть тоді, в листопаді 2022, нам довелося відбиватися від пропозицій все заморозити по плану "мир в обмін на території". І лише в січні 2023 року наші партнери почали чухатися в плані створення вперше за війну угруповання чисто під наступальні дії – до цього ми більше грали від оборони власне на помилках Московії.

І ясно, що знову повернулися до ідеї удару в напрямку Мелітополя. Бо інші реалістичні напрямки менш перспективні з точки зору віддачі.

Але ключове на війні – це час і таймінг. Критично важливий час був втрачений. А партнери ж тепер мають очікування, бо інвестували в нас шляхом передачі техніки й БК, проведення навчань.

План і напрям удару, який міг би привести до фактично тотального розгрому угруповання Московії в 2022 році, в реаліях літа 2023 року виявився вже не таким простим

План і напрям удару, який міг би привести до фактично тотального розгрому угруповання Московії в 2022 році, в реаліях літа 2023 року виявився вже не таким простим в плані реалізації. Бо ворог розумів, де ми найімовірніше атакуватимемо, і добре підготувався.

Але не йти теж було б практично неможливо. Бо ж "інвестори" очікують результату. Як наслідок маємо, що маємо – дуже важкий і дуже вартісний процес подолання позиційності в північній Таврії.

Якоюсь мірою ми втрапили в пастку – пастку через те, що процес прийняття і реалізації рішень в наших партнерів дуже довгий. І те, що здавалося мегапланом вчора, сьогодні стає складнішим завданням. А відступати вже нікуди, бо з того боку партнери із питанням: "Ну що там по наступу, під який ми вам дали скільки ОВТ і БК?".

І от, власне, ми тепер тут. Важливо те, що в умовах дискусії на Заході є голоси, які визнають, що вже з наскоку Україна не зможе діяти.

Те, що виглядало як потенційно дуже привабливий варіант дій із максимальною віддачею на всіх рівнях війни в 2022 році, вже не є таким в 2023 році. І це не наша провина. Тут основна відповідальність на партнерах.

Будь ласка, тримайте це в голові, коли будете оцінювати кампанію 2023 року в частині наших наступальних дій.

Читайте також: Україні слід змінити курс і готуватися до війни на виснаження, – The Economist

стратегія партнери України контрнаступ зсу наступ на півдні війна на виснаження