Як російські правителі поставили пацифіста Толстого на службу, – The Economist

«Зло стало героїчним вчинком», — заявив Дмітрій Муратов, російський журналіст і лауреат Нобелівської премії миру, у нещодавній промові в Бонні. «Ніколи знову росіяни та українці не будуть «братніми народами», — зазначив він. Його перервали звуки сирени повітряної тривоги, які ввімкнули українські журналісти на своїх телефонах, але він не скаржився: «Світ має почути звуки війни».

Сьогодні багатьом українцям важко слухати голоси росіян, навіть дисидентів. Нещодавно президент України Володимир Зеленський підписав закон про обмеження ввезення та розповсюдження видавничої продукції з РФ. Добрим винятком із цього вододілу є цьогорічна постановка «Війни і миру» Сергія Прокоф’єва в Баварській державній опері в Мюнхені. Під керівництвом російського режисера Дмітрія Чернякова та під диригентством Владіміра Юровського, німецького громадянина російського походження, українські, молдавські та російські співаки виконують оперу за мотивами саги Льва Толстого про наполеонівські війни.

Постановка «Війни та миру» в Мюнхені. Фото: wanderersite.com

Частково їх об’єднує пацифізм Толстого. Молодий письменник, який брав участь у війнах Росії в Криму та на Кавказі, перетворився на противника всіх форм насильства та репресій і став джерелом натхнення для Ганді. Застосовуючи художню та психологічну майстерність своєї белетристики до цих радикальних ідей, він став пророком миру. Він ненавидів війну "не тому, що боявся смерті, а тому, що війна отруює людську душу і неминуче просякнута брехнею і ненавистю", — каже Андрій Зорін, біограф Толстого з Оксфордського університету.

У Мюнхені ненависть і брехня викриваються на сцені.

Чому, запитайте і Толстого, і постановку, люди їдуть далеко від дому, щоб убити незнайомців?

Як люди стають одержимими люттю насильства та війни? Ці актуальні питання, безсмертно сформульовані автором, який помер понад століття тому, нависають над минулим, сьогоденням і майбутнім Росії.

«Толстой повертається. Тепер він не тільки блискучий автор «Війни та миру», — заявив російський освітній проєкт InLiberty до сторіччя його смерті у 2010 році, — але й ідеолог ненасильства». Росіяни, які вважали себе окремими індивідуумами, а не безправними підданими держави, знайшли в його творах ідеальну версію нації, яка ще мала матеріалізуватися в реальному житті. Як сказав літературний критик ХІХ століття в п’єсах Тома Стоппарда «Берег утопії», трилогії п’єс про російських мислителів: «У Росії немає поділу праці, усе має робити література». Справді, «література може замінити Росію, реально стати Росією!»

Коли Владімір Путін розпочав своє повномасштабне вторгнення в Україну — ведучи війну, щоб придушити незалежність і свободу думки в обох країнах — росіяни, яким було соромно та страшно, озброїлися словами Толстого. Чоловіка, який тримав на Красній площі «Війну і мир», оперативно затримали. Найбільш цитованим текстом було пекуче есе, яке Толстой написав у 1904 році у відповідь на принизливу війну Росії проти Японії, яке він назвав «Подумайте про себе!»

«Одурманені молитвами, проповідями, умовляннями, — гримів Толстой, — тисячі солдатів здійснять найжахливіший акт убивства людей, яких вони не знають і які не заподіяли їм нічого поганого». Чоловіка, який торік опублікував ці слова в мережі, звинуватили в дискредитації російської армії.

Алєксєй Навальний, ув’язнений російський опозиційний лідер, сказав у суді слова Толстого: «Війна — це продукт деспотизму. Ті, хто хочуть воювати, мають боротися лише з деспотією». Він не вперше залучав Толстого до своєї справи. У фільмі про таємний палац Путіна на березі Чорного моря, випущеному в день арешту Навального у 2021 році, він процитував образ російських правителів Толстого: «Лиходії зібралися. Вони грабували людей, вони найняли солдатів і суддів, щоб охороняти їхню оргію. І вони влаштовують бенкет».

Головний лиходій намагався нейтралізувати Толстого і залучити його для своїх цілей.

Менш ніж за місяць до введення своїх військ в Україну Путін підписав відповідний указ. «Враховуючи видатний внесок Льва Толстого у національну та світову культуру, — сказано в ньому, — постановляю… відзначити 200-річчя з дня народження Толстого у 2028 році».

Путін був не першим російським лідером, який претендував на спадщину Толстого, порушуючи його ідеї. Він також не був першим, хто виявив, що Толстой чинив лютий опір.

Божевільний і дзеркало

«Яке щастя було жити за часів Толстого, — писав Константін Станіславський, легендарний театральний режисер у день смерті письменника, — і як страшно залишатися на цій землі без нього». Ленін назвав його «дурнем» за заклики до ненасильницького протесту. Але при владі лідер більшовиків, який також називав Толстого «дзеркалом російської революції», прагнув націоналізувати його. У 1920 році Ленін дозволив видання творів Толстого повністю.

90-томний проєкт був започаткований у 1928 році — до сторіччя від дня народження Толстого та в час початку скочування Росії до сталінського тоталітаризму. Встановлювалися пам'ятники Толстому і карбувалися медалі. Але навіть коли Толстого канонізували, тисячі його учнів були заарештовані та вбиті. Голод нищив селянство, яке він прагнув підняти.

Під час Другої світової війни сталінський режим вишукував у романі «Війна та мир» паралелі між боротьбою проти нацистів і війною Росії з Наполеоном у 1812 році.

У день нападу на Радянський Союз міністр закордонних справ Молотов заявив: «Наполеону на похід у Росію відповіли Вітчизняною війною, і Наполеон зазнав поразки...Червона Армія і весь наш народ знову поведуть переможну Вітчизняну війну за Вітчизну, за честь і за свободу».

Але роман, як і автор, дав відсіч. Як каже один із його героїв П’єр Безухов: «Впіймали мене, закрили мене. В полоні мене тримають. Кого – мене? Мене! Мене – мою безсмертну душу! Ха, ха, ха!.. Ха, ха, ха!»

Радянські громадяни зверталися до книжки за власним бажанням, вбачаючи в ній джерело національної єдності та мужності в країні, де честь і свобода були ущемлені. «Люди жадібно читали «Війну і мир», щоб перевірити свою реакцію (не Толстого, бо ніхто не сумнівався, що він здатний долати життєві труднощі), — писала Лідія Гінзбург у «Блокадному щоденнику», хроніці блокади Ленінграда. «Читач казав собі: «Тепер я знаю, що мої почуття справедливі». Найкращі актори читали розділи роману по радіо.

Свою оперну версію Прокоф'єв почав складати ще до вторгнення нацистів. Його більше цікавили ліричні «мирні» сцени, ніж стильовий диктат соцреалізму. Коли почалася війна, йому порадили переосмислити героїчні аспекти історії та посилити хорові елементи, які могли б представляти єдину масу, що повстає проти загарбників. Прокоф’єв підкорився, але ніколи не бачив своєї опери повністю поставленою. Сталін боявся, що радянські солдати повернуться з війни з новими ідеями свободи, як російські офіцери, які тріумфували в 1812 році. Він ледве відсвяткував перемогу і поспішив перейменувати своїх військових союзників на ворогів.

У 1948 році Прокоф'єва разом з іншими великими діячами мистецтва було визнано винним у «чужих радянському народу формалістичних збоченнях і антидраматичних тенденціях». Він помер 5 березня 1953 року — того ж дня, що й Сталін. Том зібрання творів, який містив засудження Толстим смертної кари, був надрукований із запізненням у 1956 році. Через кілька років, коли поразка Гітлера прийшла на зміну більшовицькій революції як об’єднавчому міфу країни, влада знову залучила Толстого на службу, адаптувавши «Війну і мир» в епічний фільм. Тисячі радянських солдатів виступали як статисти.

Повернувшись у липні в рамках Мюнхенського оперного фестивалю, баварська постановка також була задумана ще до вторгнення (повномасштабного вторгнення Росії в Україну — ред.). Але вона відбулася після року війни. Її дія відбувається у колонному залі Будинку профсоюзів у Москві, де покоїться труп Сталіна. Замість увертюри цитата з “Одумайтеся!” Над сценою напис: «Знову війна. Знову страждання, нікому не потрібні, абсолютно невиправдані; знову шахрайство, знову загальне одурманення та здичавіння людей».

Помилка вбивці

Перший звук — не музика, а розпачливий тваринний вереск, який зливається з акордами Прокоф’єва і виходить від князя Андрєя Болконського, ще одного персонажа роману (тут співає Андрій Жіліховський, молдавський баритон). Атмосфера війни присутня під завісою; мир — це вже лише спогад. На підлозі розкидані матраци, як у притулку для внутрішньо переміщених осіб.

Постановка «Війни та миру» в Мюнхені. Фото: wanderersite.com

Але якщо війна постійно йде, ворог відсутній. Вторгнення проходить не з зовні, не у вигляді французьких військ — їх немає, — а скоріше зсередини. Порушуються не кордони, а межі пристойності, зв'язки родини та любові.

Величезний хор, що виринає з темряви на початку другої дії, дихає війною. Сп’янілий від музики Прокоф’єва та пропаганди, натовп підривається до патріотичного божевілля, наче одержимий. «Гарячкове, божевільне хвилювання, яке тепер охопило бездіяльну верхівку російського суспільства,— писав Толстой у 1904 році, — було симптомом нечистої совісті. Так само були брехливими присягання «готовності пожертвувати життям (а краще сказати, життям інших людей)», обіцянки «захищати грудьми землю, яка захиснику не належить».

Це божевілля є формою самознищення. У романі князь Болконський поранений у бою. Тут він прикладає пістолет до власних грудей і натискає на курок. В одній із найзворушливіших сцен постановки, яка є кульмінацією роману, його колишня наречена Наташа Ростова, яку співає українське сопрано Ольга Кульчинська, намагається підняти скривавлене тіло Андрєя та вальсувати з ним. Його кінцівки дриґаються, як у розбитої маріонетки; вона опускає його на килимок, накриває ковдрою і лягає поруч.

Подібно до того, як «вбивця, який почав вбивати свою жертву, не може зупинитися», писав Толстой, так і російські люди уявляють собі, що «факт розпочатої смертоносної роботи є незаперечним аргументом на користь війни». Протиотрутами від цього, як він знав, були співчуття, ніжність і любов.

Переклад: Павло Космачевський

пацифізм рашизм путінізм агресія рф толстой