Китайський "мирний план" щодо війни в Україні – "троянський кінь" від Пекіна і Москви, – The Hill
Так звана мирна пропозиція Китаю демонструє ступінь, до якого Пекін і Москва залишаються в повній координації. У поєднанні з можливим постачанням Китаєм зброї Росії та нещодавніми викриттями китайських розвідувальних польотів у повітряному просторі США стає очевидним, що Китай вважає, що нинішня війна просуває його інтереси – тобто, що перемога Росії цілком відповідає китайській стратегії.
Про це пише американське видання The Hill.
Китайську пропозицію не можна назвати нещирою. Так здається на перший погляд, коли Китай зобов'язується "поважати суверенітет усіх країн", включно з "територіальною цілісністю", використовуючи формулювання Статуту ООН. Вторгнення Росії у 2014 році, безперечно, порушило територіальну цілісність України, так само як і вторгнення 24 лютого 2022 року. Однак Китай не бере участі у визначенні кордонів; "територіальна цілісність" України змінилася з анексією Росією Криму, Запорізької, Херсонської областей та Донбасу. Китай не займає жодної позиції щодо українських чи російських кордонів, окрім нечітких жестів у бік суверенної рівності між державами, незалежно від їхньої могутності та багатства.
Проте саме другий пункт китайського плану пояснює перший, і навіть всі наступні пункти документа. Китай виступає проти "менталітету холодної війни", зокрема, проти "зміцнення або розширення військових блоків", за допомогою яких держави домагаються "власної безпеки за рахунок безпеки інших". Це не спрямовано проти Росії, як може здатися спершу, йдеться про позицію Китаю проти НАТО.
Звинувачення Китаю в ментальності часів холодної війни не може стосуватися Росії, оскільки, за визначенням, Росія є євразійською державою. Вони стосуються лише США, неєвразійської держави, яка все ще проявляє інтерес – невиправданий, з точки зору Китаю – до євразійських стратегічних справ.
Кожна наступна пропозиція в китайському мирному плані випливає з цієї передумови. Суть кожної рекомендації – мирні переговори, захист атомних електростанцій, продовження експорту зерна – не має значення. Ключовим є формулювання: "Всі сторони повинні підтримувати Росію й Україну" – тобто, всі сторони мають залишити євразійські питання для вирішення євразійцями. "Гуманітарні питання не мають бути політизовані" – тобто, людські жертви війни є наслідком американського втручання, тому не має значення, де знаходять притулок біженці. "Односторонні санкції та максимальний тиск не можуть розв'язати проблему", оскільки ці односторонні (мається на увазі "американські") санкції є інструментами неєвразійської держави.
Таким чином Китай продемонстрував свою повну підтримку Росії.
Кремль розпочав цю війну, щоб підкорити Україну і своєю чергою використати її завоювання як плацдарм для відродження імперської системи радянського зразка з ресурсами, населенням, економічним потенціалом і стратегічною глибиною, щоб кинути прямий виклик підтримуваному США порядку безпеки. Довгостроковою метою Росії залишається витіснення США з європейської системи безпеки, зокрема, шляхом розпаду НАТО.
Китай щиро підтримує ці наміри, оскільки прагне досягти тієї ж мети в Індо-Тихоокеанському регіоні. Вплив США пронизує Європу, Азію і Близький Схід. Якщо Китай хоче досягти своєї мети в Індо-Тихоокеанському регіоні, розбивши азійські альянси США і повернувши їхній військовий слід назад на Гаваї, то він має підірвати владу США в Євразії загалом.
Китай і Росія збігаються у своїх бажаних кінцевих цілях. По суті, Китай дотримується тієї ж теорії перемоги, що і РФ, навіть якщо він вважає за доцільне маніпулювати Росією, підривати її економіку й отримувати преференційний доступ до російських енергоресурсів, поки війна затягується.
Це не має дивувати, враховуючи російсько-китайський меморандум "безмежної дружби" від 4 лютого 2022 року, в якому зазначені ті ж самі пункти, і перед яким Китай, безсумнівно, був поінформований про майбутнє вторгнення в Україну. Голова КНР Сі Цзіньпін жодного разу не суперечив цьому меморандуму в публічних заявах і фактично підтвердив його у своїй "мирній пропозиції".
З цього випливають три наслідки.
По-перше, Китай озброїть Росію, можливо, не традиційною військовою технікою, але, як мінімум, безпілотниками і компонентами для озброєння, щоб посилити її боєздатність. Враховуючи характер бойових дій в Україні, ця допомога є смертоносною і підтримає російську оборонно-промислову базу, як це вже було з Іраном, Вірменією та Казахстаном.
По-друге, Китай не має жодного бажання висунути справжню мирну пропозицію або виступити в ролі посередника для припинення цієї війни. Сполучені Штати плекають ілюзію, розігруючи "китайську карту" для стримування або трансформації Росії, так само як вони повинні відмовитися від будь-яких сподівань на "російську карту" для поліпшення своїх стратегічних позицій в Азії – принаймні, в осяжному майбутньому. У якийсь момент Москва і Пекін розійдуться, оскільки неминуче посиляться тертя в Центральній Азії, бо Кремлю не подобається бути молодшим партнером у співпраці з Китаєм, а інші внутрішні чинники затьмарюють відносини. Але, як і під час першої холодної війни, у США та їхніх союзників майже немає способів прискорити це розходження.
По-третє, і це найнебезпечніше, мирна пропозиція Китаю – це оливкова гілка для Європи, так само як і заява про підтримку Росії. Європейці отримують сигнал: Німеччина та Європейський Союз загалом мають місце в постамериканській Євразії, якщо вони визнають китайське лідерство і приєднаються до Росії у відмові від американської участі.
Чи приймуть європейські держави китайську пропозицію, залежить лише від одного фактору в найближчому майбутньому – відносного балансу сил в Європі та Азії. США мають як підтримати Україну в цій війні, так і забезпечити їй перемогу, і таким чином стримати Китай від просування на Тайвань. Якщо вони не зможуть зробити й те, і інше, то європейські держави дадуть тріщину.