Невідкладність має замінити самозаспокоєння у політиці Заходу щодо України, – Курт Волкер
Американський дипломат і колишній спеціальний представник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер пише для Центру аналізу європейської політики (CEPA) про те, що для Заходу настав час присвятити себе перемозі України та надати всі необхідні засоби.
Візит президента Байдена до Києва 20 лютого підкреслює, що на карту поставлений американський престиж в Україні. Тепер ми повинні надіслати все, що їм потрібно, щоб покінчити з цим, і швидко.
Виступаючи напередодні першої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну, західні лідери на Мюнхенській безпековій конференції заявили про свою підтримку України «стільки, скільки потрібно» (хоча ніхто не каже, що це таке). Президент Байден повторив цю фразу у Києві.
І все ж таки, схоже, на Заході зростає почуття задоволення тим, що в результаті західної військової допомоги за останній рік Україна вижила. Є чим пишатися – попри початкові побоювання, що Україна буде переможена протягом кількох днів, тепер, після року підтримки Заходу, Україна є сильною.
Фото: сайт президента України
Звісно, це правда. Україна тримається міцно завдяки підтримці Заходу та неприборканому духу українського народу. Але тон задоволення небезпечний: він відображає нездатність оцінити невідкладність ситуації, нездатність винести уроки з помилок, зроблених за останній рік, і нездатність відповісти на деякі дуже важкі питання про майбутнє.
Що ж до безпосередньої ситуації на місцях, то Росія, втративши близько 200 тисяч людей, зараз просто кидає на передову погано навчені та оснащені сили, які підтримуються обстрілами артилерії. Це надзвичайно дорога тактика, і росіяни гинуть рекордними темпами. Але це також позначається на українських силах, які також зазнають великих втрат, а українців на палубі, щоби замінити їх, стає менше. У Росії більші резерви. Така ситуація не має тривати місяці.
Читайте також: Як здійснити прорив в Україні та допомогти їй швидко перемогти – Foreign Affairs
Росія продовжує завдавати ударів по українській цивільній інфраструктурі безпілотниками, ракетами та бомбами. Попри те, що більшість із них збиті, їх достатньо, щоб продовжувати погіршувати інфраструктуру України та стримувати іноземні інвестиції. Нове західне озброєння, таке як далекобійна артилерія і танки, надходить повільно, проте інші системи (такі як ATACMS і багатоцільові літаки) не поставляються. Поки що в Україну не надходить нічого, що могло б змінити схему російських атак на цивільну інфраструктуру чи траєкторію нинішнього конфлікту.
Західна військова допомога, схоже, не бачиться невідкладною – начебто, зайшовши в Україну так далеко, ми тепер можемо продовжувати, як є. Однак збереження «як є» означає неприйнятні людські та економічні втрати для України. Це має змінитись після візиту президента Байдена. Настав час присвятити себе перемозі України та надати всі необхідні засоби.
Відсутність почуття невідкладності підкріплюється двома іншими чинниками: винесенням неправильних уроків з минулого року та нездатністю відповісти на важкі питання про майбутнє.
Коли 24 лютого Росія розпочала повномасштабне вторгнення, більшість спостерігачів вважали, що її сили мають високу боєздатність, добре організовані та зможуть перемогти українські сили за лічені дні. Більшість уважала, що українці не можуть захистити себе. Обидва судження були докорінно помилковими: російські сили численні, але застарілі, а українські сили більш боєздатні та мотивовані.
Коли на Заході зрозуміли, що Україна не буде переможена за кілька днів чи навіть тижнів, ми почали потроху посилати серйознішу військову допомогу. Але на кожному етапі шляху ми відмовлялися надати певні системи (такі як ракети Stinger, NASAMS, бронетехніку, HIMARS, артилерію дальньої дії та танки), перш ніж зрештою надати їх. Місяці було втрачено.
На кожному етапі шляху ми припускали, що українцям знадобляться місяці комплексного навчання, перш ніж помітити, що вони зможуть швидко та грамотно інтегрувати нові системи. Можливо, це пов'язано з недавнім досвідом НАТО в Афганістані, але ми постійно недооцінювали боєздатність українських збройних сил. Вони могли б використовувати більше і кращу зброю, і раніше.
Читайте також: Що Україна означає для світу, – The Economist
Деякі офіційні особи на Заході виправдовують цей повільний темп допомоги тим, що він ретельно відкалібрований: вони дають українцям те, що їм потрібно, і тоді, коли вони цього потребують, не викликаючи серйозної ескалації з боку Росії. Це софістика.
Росія вже веде повномасштабну війну проти України і вона йде погано для Росії. Найменше Росії хочеться втягувати у війну інші країни або шляхом нападу на територію НАТО, або із застосуванням ядерної зброї. Це означало б неминучу поразку Росії. Але, блефуючи, Росія утримує Захід від ескалації, як могли б ми, а не навпаки.
Фото: Генштаб ЗСУ
Урок, який Захід має винести з минулого року, полягає не в тому, що наш підхід спрацював і його слід повторити. Річ у тому, що повільний, неохоче зростаючий темп допомоги був надто дорогим для українців, і, якщо він продовжиться цього року, він ризикує дати Росії перевагу в часі та масі.
В основі цього західного інкременталізму лежить проста проблема: у Заходу немає бачення того, як припинити бойові дії і як нам вчинити з росіянами, які явно прийняли фашистську та імперіалістичну ідеологію, що становить загрозу для всіх нас. Поки Путін при владі, поки російське суспільство не візьме на себе відповідальність за злочин агресії та жахливі злочини проти людяності, скоєні російськими військами, і поки Росія відмовляється жити у своїх міжнародних кордонах, країна буде у постійному конфлікті із Заходом.
Путін не просто не домовлятиметься про мир. Він зробив ставку на відновлення Російської імперії.
Навіть якщо він погодиться на тимчасове припинення вогню, це буде лише перегрупування та нова атака. Його амбіції не обмежуються лише Україною, а й усім пострадянським простором, і якби він цього досяг, то пішов би ще далі.
Читайте також: Як Захід допомагає Україні: дослідження виявило разючі відмінності в обсягах і типах підтримки від різних країн
Ніхто на Заході не хоче такого результату, але ні в кого на Заході немає політики, яка б дозволила його уникнути. Росії необхідно змінитись зсередини, і єдиний спосіб для цього – поразка Росії від України на полі бою. Тільки це викликало б переоцінку цінностей, яка необхідна для того, щоб Росія стала сучасною країною, яка живе у своїх межах, а не реваншистською імперією, що зневажає чужі життя.
Західні лідери переймаються тим, щоб уникнути Третьої світової війни, тобто ядерної війни. Це малоймовірний сценарій, з яким Захід успішно впорався. Їх більше має хвилювати ймовірний сценарій затяжного конфлікту з мілітаризованою, авторитарною, імперською Росією. Щоб уникнути цього, потрібна більш наполеглива, сильна, швидка та рішуча допомога Україні.
Переклад: Сергій Громенко.
